Читати книгу - "Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд"

Глава 14

Ранок у вожатих видався несолодким, враховуючи кількість випитого вчора, вони не прокинулися, а воскресли. До того ж шість годин сну ніяк не допомогли їхнім опухлим обличчям прийти в норму. Дівчата Дімі навіть синці під очима пудрою замазали, щоб своїм виглядом не злякав директорку.

Хоча перший час вона не дивилася в їхній бік. Їла в компанії обраних: її заступник Степан В'ячеславович, головна з концертів Ксенія Олегівна і найкраща подружка Жанна Ігнатіївна.

- Я б зараз кави пожував, - Діма оперся на кулак і благав очі не заплющуватися.

- Ага, - Валера колупав виделкою в перловій каші з підливою. - Пропоную відкрити по сусідству КФС. В мене їхня каша вже ось тут сидить, - він провів долонею по маківці.

- Та годі вам, усе не так уже й погано, - жваво заявила Аліса. Сиділа з порцеляновим обличчям у легкому сарафані й безтурботно хитала ногою.

- Це тому, що ти пила тільки вино, - промовив Валера і стукнув склянкою компоту об її склянку.

- Звісно, як відповідальна вожата я мала вижити, - жартувала вона.

Діана знову сиділа, втупившись у телефон. Цього разу винна не переписка, а Діма. І що дивно, поводився так, ніби нічого не сталося, на жаль, вона не могла так само.

Дивилася куди завгодно, тільки не на нього, частіше, ніж зазвичай, зиркала в бік, де сиділа компанія “цих”. Під столом, виляючи хвостом, розгулював Сніжок і випрошував їжу, а Вероніка опустила виделку з наколотою сосискою і підгодовувала кота. Таке відбувалося не вперше, з усього столика тільки вона ділилася їжею, майже все віддавала.

Думки Діани збив різкий голос.

- Доброго ранку всім! - до них підсіла Христина. - Тільки з нашими бешкетниками розібралася, мало не запізнилися, - вона посунула тарілку до себе.

- Кричиш, спати заважаєш, - Діма впав лобом на край столу.

Аліса і Діана синхронно позіхнули.

- Підтримую, - Валера відсунув тарілку і підпер голову долонею. Очі закривалися так само сильно, він не міг цьому перешкоджати.

Навіть цокіт підборів, що наближався, не допоміг збадьоритися.

- Це що таке? - гарчала директорка, зупинившись біля їхнього столу. Голос не підвищувала, щоб не привернути увагу дітей. Сплячі красені підняли голови. Вона подивилася на їхні сонні обличчя й обернулася до іншого столу вожатих: - Що це? Ви їм знову снодійне підсипали?

Голова Діми передумала відсипатися на столі. Дозріло запитання:

- Що значить "знову"?

Галина Андріївна відмахнулася і перейшла до головного:

- Слухайте сюди, за кілька днів приїде комісія і буде щось на кшталт прощального концерту. Нам потрібна нова ведуча, яка замінить Ксенію Олегівну. Вирішили дати дітям таку можливість. Що стосується виступу, деякі номери залишите з батьківського дня, щось додамо від себе. Танці та пісні - це, звісно, добре, але що ще вміють наші діти?

- Розповідати страшилки? - запитала Аліса.

- Мазатися зубною пастою, - стверджувала Діана.

- Які вожаті - такі й діти, - видала директорка. - Чула, хтось із ваших може зачитати вірші. Ведучу обираємо в першому загоні, і щоб на тихій годині вже репетирували. Все зрозуміло?

Отримавши кивки, Галина Андріївна повернулася за столик.

Валера трохи прийшов до тями від її вимог, підняв голову, оглянув Дмитра, який сидів навпроти. Темне волосся ледь приховувало тунелі у вухах, через синці під очима він був схожий на зомбі. Але головне - краватка.

- Дмитро Олександровичу, ви синій, - позіхав він. - Синій...

- Я знаю, - Діма потер лоб долонею.

- Синю краватку ви навіщо одягли? Це не ваш колір.

Діма опустив голову. Коли глянув на друга, помітив, що червона краватка у Валери. Так поспішали, що все наплутали.

- У кімнаті поміняємося, - вирішив він. - Або можеш забрати мій загін собі. Я з твоїм п'ятим хоч трохи відпочину.

- Я подумаю.

В другій половині дня, коли сонце палило особливо сильно, влаштували день "мокрої курки", де можна обливати один одного водою і залишатися безкарними. Було підготовлено багато пляшок, кришки яких проткнули шилом, а також кілька водяних пістолетів; зброєю слугували будь-які посудини, навіть пісочні відерця з шостого загону.

Загалом день проходив як зазвичай, але обливання стали родзинкою.

Молодшим загонам це здалося нудним і огидним, вони сиділи в бесідці й грали в телефони. Знайшлося кілька індивідуумів, які намагалися все зіпсувати, але своїми криками противники таких капостей досягали багато чого.

А ось підлітки, навпаки, використовували будь-яку можливість насолити один одному, жартома, звісно ж. Обливалися з пляшок і водяних пістолетів, хтось примудрився відібрати у сторожа шланг, яким він поливав клумбу директорки, й намочити більшість присутніх.

Вожаті теж брали участь, але першими не нападали.

Ярослав вирішив зайти далі. Знайшов відро, набрав води та сховався за кутом бесідки, не придивляючись, його можна не помітити. Він чекав на трійцю: Варю, Альбіну і Злату, коли вони вже підходили, вискочив з-за повороту і вилив ціле відро води. Але це виявилися не вони, а його мати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍