Читати книгу - "Присягнись, що моя, Поліна Ендрі"

33

Два тижні тривають як два місяці. 

Коли хтось говорить про таку одноманітність, то зазвичай порівнює це з справжнісіньким «днем бабака», але я не погоджуся. Кожен новий день мені доводиться мучитися інакше, ніж учора. У цих переживаннях немає стабільності, немає кордонів.

Мені постійно дзвонить Кім. Я розмовляю з нею, намагаюся жартувати та сміятися, як завжди. Але ми обидві розуміємо: як завжди не виходить, швидше мляво, без особливого ентузіазму, хоча, можливо, це мені все одно. Я не можу їй розповісти правду, і вона це розуміє, бачить, що я щось недомовляю і все одно не тисне. Ми просто робимо вигляд, що в нас все як і раніше, хоча й обидві розуміємо, що між нами вже встигла утворитися така щільна стіна з недомовленості. 

Вчора, коли ми зустрілися у місцевому кафе, я не стрималася і з'їла круасан із гірчицею. Не знаю навіть, яким чином, отямитися не встигла. Адже раніше я таке не могла собі дозволити, це шкідливо для фігури. Кім поглядала на мене косо і навіть пожартувала про те, що це вона вагітна, і вона повинна мати такі дивні смаки. Я поперхнулася чаєм, і клянуся, хвилина відокремлювала мене від того, щоб їй зізнатися. В глибині душі я хотіла, щоб вона мені допомогла. Вона б порадила мені залишити дитину, і крізь терни довгих сумнівів ми зрештою знову возз'єдналися б, розбиваючи щільний паркан з недомовленості, і пізніше ми б разом хрестили мою дитину в місцевій церкві.

Але життя - це не гарна казка, а я не ангел, щоб залишати все як є. Надто вже у складній ситуації я виявилася, де будь-який вибір спричинить наслідки. 

У Кім із Кейном все вийшло. Їм знадобилося цілих п'ять років, щоб возз'єднатися, з'ясувати всі обставини розлучення та пробачити один одному минулі образи, і зрештою вони змогли дійти повного порозуміння та довіри. Не знаю, чи готова я чекати ще п'ять років, щоб Блейк розтанув, але історія з Кім нічого мене не навчила. Лише показала, що у кожного бувають чорні смуги у житті, незалежно від того, любить тебе удача чи ні. Однак я не належу до того типу людей, яким від цього легше. 

Увечері, коли на мене наринули емоції, я зателефонувала Кейну. Зізнатися, це було спонтанним рішенням, мені захотілося просто комусь виговоритися, хоч і я навіть не знала, що йому сказати. Він єдиний, хто знає мій секрет, до того ж близький друг Блейка, навіть мої батьки ще не в курсі. Якщо бути чесною, саме це і спонукало мене на дзвінок, адже в глибині душі я сподівалася, що Кейн якимось чином вплине на Блейка і той передумає. 

- Алло, - монотонно видихаю в слухавку, коли мені відповіли. 

- Елайна? Щось трапилося? Ти чому так пізно? - я чую тихе копошення і скрип ліжка, а потім кроки і розумію, що невчасно. - Не зрозумій мене неправильно, але у нас із Кім тільки все налагодилося, я не хочу, щоб вона почала думати, ніби у мене є хтось на боці. 

Я розрізняю, як він десь зачиняє двері і кидаю погляд навскіс, помічаючи, що на годиннику зараз справді пізній час. 

- Вибач, - я почуваюся незручно. - Кім поряд? 

- Так, спить, - і голос його стає гучнішим і виразнішим. - Я вже вийшов, тож можу поговорити. 

Незважаючи на це запевнення, я раптом відчула себе максимально неправильно, ніби не у своїй тарілці. 

- Вибач, що потурбувала. Я краще завтра тебе наберу. 

Я вже опустила телефон, повиснувши пальцем над кнопкою, але раптом зі слухавки пролунало схвильоване:

- Елайно, почекай! - Кейн різко перевів дихання, змінивши тон на більш стриманий. - Щось трапилося? 

- Ні, я просто... - закушую у сумнівах губу, роздумуючи про те, чи варто йому все викладати. - Я не знаю, що мені робити, Кейн. 

- Так, зрозуміло. Це стосується Блейка? 

Я навіщось киваю, хоч і знаю, що він цього не побачить. 

- Він говорив із тобою про мене? Може питав? Хоча б щось, - розумію, що якщо зараз Кейн мені відповість позитивно, то зернятко надії в мені знову розростеться з новою силою. Слово честі, я навіть готова вибачити грубість Блейка і спробувати ще раз до нього достукатися.

- Ні, Елайно, - трохи сумно видихає Кейн, вловивши мій настрій. - Але він якийсь не такий. Похмурий і часто йде в себе на роботі. 

- Він все ще переконаний у тому, що дитина не від нього, - зовсім слабо посміхаюся я. - Напевно, я сама винна. Я ніколи раніше не була серйозною, а тепер мені доводиться доводити свою правду. 

Кейн нічого не відповів, зрозуміло, що це вже не потрібно ні йому, ні мені. 

– Що ти вирішила? - через якийсь час тиші нарешті пролунав його голос, і я відповіла так, ніби була готова до цього питання вже дуже давно. 

- Я... Мабуть, я зроблю аборт.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍