Читати книжки он-лайн » Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️ » Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3

Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3"

176
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 41 42 43 ... 123
Перейти на сторінку:
ними лежить. Їх ніколи не бачили очі людини, однак, вивчаючи ці зображення і перебуваючи під впливом навіяних ними почуттів, я з полегкістю думав, що було б добре, якби цього ніколи й не сталося. За цими вершинами уздовж берега проходить ще один гірський ланцюг — на Землях Королеви Мері та Кайзера Вільгельма, який захищає їх. Дякувати Богові, ще ніхто не зміг ані приземлитися, ані здертися на ці гори. Я уже не так скептично, як колись, налаштований стосовно давніх міфів і страхів і не буду глузувати з переконаності тогочасного скульптора у тому, що блискавка затримувалась над верхівками цих задумливих гір не просто так і що таємниче сяєво лилося з них впродовж усієї нескінченної полярної ночі. Цілком можливо, що Кадат у холодній пустці, про який згадують Пнакотикські рукописи, насправді є жахливою реальністю.

Однак місцевість навколо була не менш дивною, хоча й не такою відверто демонічною. Невдовзі після заснування міста велике гірське пасмо перетворилося на вмістилище храмів, і на багатьох барельєфах можна було побачити, як гротескні, фантастичні башти підпирають небо там, де тепер ми бачимо лише щільно притиснуті одне до одного чудернацькі куби й фортечні вали. З плином віків утворилися печери, що згодом стали печерними храмами. У пізніші часи підземні води розмили шари вапняку, і гори, передгір’я і долини під ними перетворилися на справжній заплутаний лабіринт сполучених підземних печер і проходів. Багато скульптурних зображень розповідало про обстеження Древніми глибоких підземних лабіринтів, а ще про відкриття ними Стигійського моря, що ховається від сонячних променів глибоко у лоні землі.

Ця неозора темна безодня була створена великою річкою, яка текла від безіменних страхітливих гір на заході, повертала біля Гір божевілля і текла уздовж цього ланцюга до Індійського океану між Землями Бадда й Тоттена на Березі Вілкса[131]. Вона потроху розмивала вапняк на повороті, аж поки її підступні води досягли підземних печер і, влившись у них, продовжили творити ще глибшу прірву. Кінець кінцем вона усім своїм повноводдям влилась у гірські порожнини, а старе річище, що вело до океану, пересохло. Як ми з’ясували, значна частина пізнішої забудови міста розташована на місці колишнього висхлого русла. Зрозумівши, що сталося з річкою, Древні задовольнили своє почуття прекрасного, прикрасивши різьбленням кам’яні схили гір, де могутній потік пірнає у царство вічного мороку.

З літака ми бачили русло неіснуючої вже річки, над якою колись було перекинуто десятки вишуканих кам’яних мостів. Розташування річки на барельєфах із зображенням міста допомогло нам краще зрозуміти, як воно змінювалося на різних етапах своєї багатовікової історії; ми навіть спромоглися нашвидкуруч накреслити доволі повну карту з найприкметнішими місцями — площами, величними будівлями і таким іншим, аби полегшити собі подальші дослідження. Досить скоро ми уже могли відтворити в уяві це вражаюче місто таким, яким воно було мільйон, десять або п’ятдесят мільйонів років тому; скульптурні зображення розповіли, як саме виглядали будівлі, гори та площі, околиці міста і краєвиди на тлі пишної рослинності третинного періоду. Уся місцевість наче перебувала в полоні невимовної і містичної краси, і сприйнявши її, я майже позбувся гнітючих і нав’язливих думок, коли неймовірний вік міста і мертва самотність застиглих масивних форм у тьмяних відблисках криги важким тягарем лягали на мою душу. Втім, судячи з барельєфів, мешканці міста теж зазнавали нападів гнітючого страху, позаяк у деяких сценах Древні зі страхом сахаються від чогось — що ніколи не ставало темою скульптурних оздоблень — виявленого в річці, води якої принесли його від лячних західних гір через хащі оповитого диким виноградом саговнику.

І тільки в одному будинку пізнішої забудови ми розгледіли на пошкодженому барельєфі ознаки майбутньої катастрофи, що призведе до спустошення міста. Поза сумнівом, мали бути й інші зображення такого ж віку, розкидані по різних місцях, що свідчили про згасання творчої енергії й прагнень митців доби непевності й пригнічення; і справді, невдовзі ми отримали очевидні докази існування таких барельєфів. Але той виявився першим і єдиним, який ми змогли роздивитися. Ми хотіли продовжити огляд пізніше, однак, як я уже казав, нові обставини почали диктувати вибір іншої мети. Усьому приходить кінець — Древні втратили надію на майбутнє безхмарне життя у цих краях, а отже, і оздоблення стін припинилося. Остаточного удару завдало, звісно ж, настання великих холодів, які колись охопили всю Землю, а з полюсів так і не пішли. Це зледеніння поклало край існуванню легендарних земель Ломару і Гіпербореї на протилежному кінці світу.

Зараз важко сказати, коли саме в Антарктиці почалися холоди. Ми вважаємо, що великий льодовиковий період настав п’ятсот тисяч років тому, але полюси ця кара Божа спостигла задовго до того. Ці дані ґрунтуються на припущеннях, однак цілком імовірно, що розкішні барельєфи було вирізьблено набагато раніше, ніж мільйон років тому, і що місто насправді покинули задовго до того часу, який зазвичай вважають початком плейстоцену, тобто п’ятсот тисяч років тому, якщо виходити з уявлень про загальний розвиток Землі.

На пізніх барельєфах видно ознаки збіднення рослинності і занепаду життя Древніх. У помешканнях з’являються обігрівачі, а подорожніх зображено загорненими у теплий одяг для захисту від морозу. Далі ми побачили низку картушів (на пізніх барельєфах довга смуга зображень часто переривається) з картинами постійного зростання міграції до тепліших місць — хтось тікає у міста на дні моря біля далеких берегів, дехто спустився у підземні печери і після блукань у вапнякових лабіринтах дістався до темної безодні підземних вод.

Вочевидь, цей близький підземний океан і прихистив більшість переселенців. Поза сумнівом, частково тому, що це місце традиційно вважалося священним, проте визначальну роль могло зіграти те, що в цьому випадку зберігалася можливість продовжувати користуватись великими храмами у сточених проходами горах, а також зберегти величезне місто на суші як літню резиденцію і базу для зв’язку з копальнями. Сполучення між старим і новим поселенням стало більш ефективним завдяки покращенню та осучасненню існуючих шляхів, були прокладені й нові тунелі, що напряму з’єднували давню столицю з темною безоднею, — ми все ретельно прорахували і з максимальною точністю накреслили тунелі та входи до них на карті. Було очевидно, що принаймні два тунелі пролягали неподалік того місця, де ми провадили дослідження. Обидва починалися на краю міста біля передгір’їв: один із них — менш як за чверть милі від нас, в напрямку старого русла ріки, а другий — у протилежному напрямку, десь удвічі далі.

Схоже, подекуди у підземної безодні були і положисті береги, але Древні побудували нове місто під водою — поза сумнівом, через те, що вода там скрізь була теплою. Глибина невидимого моря, здається, була дуже значною, тому внутрішнє тепло планети могло забезпечити комфортні умови для життя як завгодно довго. Істоти ж не мали проблем із пристосуванням до нетривалого — а згодом і постійного — перебування під водою, адже ніколи не дозволяли своїм зябрам атрофуватися. А ще ми бачили чимало барельєфів зі сценами відвідин Древніми їхніх підводних родичів, а також купання на дні великої річки. Та й вічний морок земних надр для раси, звичної до нескінченних антарктичних ночей, не був перешкодою.

Попри занепад мистецтв, пізні барельєфи з вражаючою майстерністю змальовували будівництво нового міста у глибинах підземного моря. Древні підійшли до цього завдання дуже

1 ... 41 42 43 ... 123
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3"