Читати книжки он-лайн » Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️ » Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3

Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3"

176
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 42 43 44 ... 123
Перейти на сторінку:
продумано: видобували у гірських копальнях стійкі до води матеріали і залучили до роботи кваліфікованих будівничих із сусіднього підводного міста, щоб домогтися найкращого результату. Будівничі доправили із собою все необхідне — клітинну масу для вирощування вантажних і тяглових шоґґотів і протоплазму для фосфоресцентних світильників.

Нарешті на дні Стигійського моря постало могутнє місто, яке за архітектурним стилем було дуже подібне до колишньої столиці на суші. Завдяки точним розрахункам під час будівництва на ньому майже не позначився загальний занепад. Вирощені нові шоґґоти були височенні на зріст і мали неабиякий інтелект; вони розуміли накази і виконували їх з гідною подиву швидкістю. З Древніми вони спілкувались, імітуючи голоси, — якщо вірити результатам розтинів, проведених бідолашним Лейком, вони видавали чутні здалеку мелодійні свисти — і працювали, підкоряючись не стільки гіпнотичному навіюванню, як раніше, скільки звичайним голосовим командам. Утім, їх тримали під постійним контролем. Фосфоресцентні організми забезпечували Древніх світлом і з лишком компенсували їм втрату полярного сяйва — невід’ємної прикмети антарктичних ночей.

І надалі розвивалися образотворче та орнаментальне мистецтво, хоча занепад позначився і на них. У нас склалося враження, що Древні усвідомлювали це і в багатьох випадках випередили політику Константина Великого, коли перенесли брили з особливо вишуканими зразками давнього різьблення з міста на суші під воду, як це зробив імператор у часи занепаду, позбавивши Грецію і Азію їх найкращих витворів, аби нова столиця Візантії виглядала величніше, ніж те могли забезпечити місцеві майстри. Те, що Древні не перенесли до нової столиці всіх скульптурних зображень, гадаю, пояснюється тим, що упродовж певного часу місто на суші не було цілковито покинуте. На той час, коли це таки сталося — імовірно, до початку на полюсі найлютіших морозів доби плейстоцену, — Древні, мабуть, були задоволені своїм тогочасним мистецтвом і збайдужіли до мистецтва стародавніх різьбярів. У кожному разі, прадавні німі споруди навколо нас не зазнали значних втрат і не позбулися геть усіх скульптурних форм, хоча окремі найгарніші статуї і деякі інші речі перенесли до нового міста під водою.

Як я вже казав, картуші та різьблені панелі, що розповіли нам цю історію, через брак часу були останніми, з якими ми встигли ознайомитися. З них нам пощастило дізнатися, що Древні жили то у наземному місті влітку, то у столиці на дні підземного моря. Вони підтримували торговельні зв’язки з іншими підводними містами, віддаленими від узбережжя Антарктики. На той час приреченість міста на суші, мабуть, стала зрозумілою всім, бо на барельєфах можна було помітити чимало ознак вторгнення лютих холодів. Рослинність почала гинути, і навіть у розпал літа глибокий сніг остаточно не танув. Ящери вимерли майже всі, та й ссавцям велося дуже скрутно. Аби робота на суші не зупинялася, шоґґотів, які на диво добре витримували морози, вирішили пристосувати до наземного життя, чого Древні не хотіли робити раніше. Життя на великій річці завмерло, а узбережжя верхнього моря спорожніло — там вижили самі лиш тюлені та кити. Усі птахи відлетіли, за винятком великих незграбних пінгвінів.

Можна лише здогадуватись, що було далі. Як довго проіснувало місто на морському дні? Чи стоїть там і досі серед вічного мороку цей кам’яний небіжчик? Чи, зрештою, замерзли підземні води? Яка доля спіткала інші міста на дні океану? Чи встиг бодай хтось із Древніх втекти на північ, перш ніж цю місцевість накрило крижаним покривалом? Сучасна геологія ніде не виявила ознак їхньої присутності. Чи були страхітливі Мі-Го загрозою для всього сущого на півночі? Хто може з певністю сказати, що можуть до цього дня приховувати темні, незвідані безодні найглибших вод Землі? Ці істоти, схоже, були здатні витримувати будь-який тиск — рибалки подеколи виловлюють у морі дуже цікаві речі. І чи насправді теорія китів-убивць пояснює загадкові страшні рубці на тілах морських котиків, на що років тридцять тому звернув увагу Борхгревінк[132]?

Віднайдених Лейком особин ці припущення не могли стосуватися, адже геологічне оточення знахідки свідчило, що жили вони на самому світанку існування міста на суходолі. Судячи з розташування завалу, їм було ніяк не менше тридцяти мільйонів років, а отже, за нашими міркуваннями, у їхні часи не існувало ані самого міста на дні моря, ані заповненої водою підземної печери. Вони знали буйну рослинність третинного періоду, ще геть молоде місто, в якому розквітали мистецтва, і велику річку, що несла води на північ уздовж могутніх гір аж до далекого тропічного океану.

Але ми не могли не думати про цих істот — особливо про тих вісьмох, що найкраще збереглися і зникли зі спустошеного табору Лейка. Та історія була якоюсь незвичайною, геть не вкладалась у рамки нормального, хоча ми й намагались пояснити усе несподіваним нападом божевілля у когось із команди: ці страхітливі могили, кількість і сама природа того, що зникло… і те, як щез Гедні… і неземна твердість плоті доісторичних химер, і різноманітні дивні особливості представників цієї раси, про які нам розповіли барельєфи… Ми з Денфортом багато чого побачили протягом кількох останніх годин, тож були готові взяти на віру і зберегти страшні та неймовірні таємниці первісної Природи.

IX

Я вже згадував, що вивчення барельєфів поставило перед нами нову мету. Вона стосувалася тунелів, які вели до темного підземного світу, про існування якого ми раніше навіть не здогадувалися, але зараз прагнули знайти і обстежити. Дослідивши різьблені зображення, ми дійшли висновку, що пройшовши близько милі одним із найближчих тунелів, який круто спускається донизу, ми опинимося біля скель на краю запаморочливо глибокої безодні, яку ніколи не освітлюють сонячні промені; по обидва боки цієї прірви Древні обладнали проходи до скелястого берега схованого під вічним покровом темряви океану. Знаючи тепер про його існування, ми не могли опиратися спокусі на власні очі побачити цю неймовірну безодню. І розуміли — аби здійснити свій задум, треба вирушати на пошуки негайно, не відкладаючи до наступної слушної нагоди.

Була восьма вечора, ми не мали запасних батарей, щоб забезпечити безперебійне освітлення за допомогою ліхтариків. Ми майже безперервно упродовж п’яти годин присвічували ними, коли робили замальовки і обстежували нижній рівень міста, а тому наших сухих електричних батарей вистачить щонайбільше на чотири години. Втім, якщо користуватися тільки одним ліхтарем і вмикати його лише в особливо цікавих або небезпечних місцях, можна без ризику подовжити час його роботи. Ходити без світла по цих гігантських катакомбах — справа небезпечна, а отже, якщо вирушати до безодні, доведеться відмовитись від подальшого розшифровування настінних зображень. Звісно, ми мали намір знову відвідати це місце і кілька днів, а можливо, навіть тижнів присвятити його ретельному вивченню і фотографуванню — цікавість уже давно взяла гору над страхом, але зараз треба було без зволікань рушати. Наші запаси паперу для позначення шляху дуже зменшилися, і хоча нам не хотілося використовувати для їх поповнення записники чи альбоми для малювання, усе ж довелося пожертвувати задля цього одним великим зошитом. У найгіршому випадку почнемо робити зарубки на камені, і навіть заблукавши, зможемо рухатися котримось із тунелів, аж поки не

1 ... 42 43 44 ... 123
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3"