Читати книгу - "Фіктивний шлюб Генерального, Ірина Романовська"

— Сину, а йди-но до мене, — я розкриваю для нього свої обійми.

Вдвох ідемо до його кімнати та розмовляємо про те, що я розумію його розпач, що обзивання — це негарний та дуже неприємний вчинок. Балакаємо, чому битися теж погано...

— Але з ним по іншому не можна, мам. Він же пі…, — у сина мало не виривається з рота нецензурна лайка, але він вчасно затуляє рота.

На відміну від мене. Я справді шокована тим, що мій син, виявляється, знає і такі слова. Все ж, як не розмовляй, як не повторюй дитині, що лайка — це погано, але все одно його вуха від такої лексики нікуди не сховати. Навіть на дитячому майданчику час від часу можна почути не лише від дорослих, а й від маленьких дітей такі слова, що аж вуха в’януть.

— А ти пробував спершу поговорити з Сергієм? — намагаюся повернути розмову до невиправданої агресії Тимура. Вона, на відміну від поганих слів, турбує мене куди більше.

— Навіщо?

Тимур щиро не розуміє, навіщо йому розмовляти з хлопчиком, який обзиває його. Дивиться на мене уважно та чекає на докладні пояснення.

— Бо не все вирішується кулаками, синку. Іноді одне слово може вдарити влучніше, аніж стусани ногами чи помахи кулаків.

Пер очима одразу спливає ніч восьмирічної давнини. Двадцять п'яте січня, як зараз пам’ятаю. Почуте жіноче ім'я та переляк все життя. Я дотепер боюся, що знову стане боляче, що чоловік може мене ще якимось чином образити.

І цей страх дуже підступний. Наприклад, у колишніх стосунках я зовсім його не відчувала. цього страху не відчувала. Я завжди була впевнена, що Андрій мене не скривдить, не зробить боляче. Але й тримала його на певній відстані від себе. Тепер я розумію чому так було. На додачу я ще й першою завдала йому болю. Ненавмисно, але все ж таки завдала.

Я не шкодую про те, що наші з Андрієм стосунки закінчилися. Ні в якому разі. Це було правильне рішення. Мені почав подобатись інший чоловік, а сидіти на двох стільцях не в моїх правилах.

Гаразд, зараз не час для ностальгії.

Поживемо побачимо, що буде далі у наших з Олегом стосунках. Наразі мені краще розслабитися та отримувати задоволення від того, що відбувається прямо зараз. Якщо потім боляче, що тоді остаточно поставлю крапку та перегорну сторінку нашої історії. Почну жити з чистого аркуша. Залишимося просто батьками для сина. А якщо все ж стосунки складуться вдало, то похвалю себе за сміливість і за те, що одного разу не піддалася юнацькому страху та наважилась ризикнути заради власного щастя.

Доволі довго ми з Тімом обговорюємо тему суперництва, бійок, образливих слів від однолітків. Проговорюємо, як бажано поводитися у таких ситуаціях, а коли краще  промовчати, аніж дати жорстку відсіч кривднику.

Радію, що хоча б домашніх завдань у першому класі практично немає. Тож після вечері в нас із Тимуром ще лишається час на власні справи. Розходимось по своїх кімнатах.

Завершую цей непростий день гарячою ванною з рожевою сіллю. Намагаюся міркувати позитивно, та не зважати на те, що Олег так і не подзвонив. Певно, в нього насправді обмаль часу не лише на дзвінки, а й на їжу також.

Варто тільки подумати про Олега, як починає дзвонити мій телефон. Посмішка вмить розповзається на моєму обличчі аж до самих вух. Пульс підскакує та пітніють долоні.

Хапаю до рук мобільний та стрибаю на ліжко. Роблю повільний вдих та видих.

— Алло, — якомога спокійнішим голосом відповідаю я на дзвінок Тітова.

— Привіт, красуне! Вже скучила за мною? Я за тобою дуже.

— Привіт, — слова Олега мене трохи спантеличують. — Ми ж бачилися з тобою вдень.

— Ото ж  воно! Минуло пів дня, а я вже дуже скучив, — Тітов каже це так упевнено, що навіть сумніватися страшно. — Я б краще з тобою зараз був, ніж у порожньому готельному номері.

— Як справи на роботі? — намагаюся скерувати розмову в більш нейтральний бік.

Мені все ще важко реагувати на Олегові зізнання.

— Завтра зустріч з градоначальником у мерії, з'ясую хто за всім цим свавіллям стоїть. Бо так швидко все, так раптово закрутилося. Будівлю вже встигли комусь продати, я певен.

— У тебе все вийде. Вірю в тебе.

— Дякую. По іншому й не може бути, — якби Олег був зараз переді мною, я впевнена, він неодмінно на цій фразі мені б підморгнув.

Моя посмішка стає ще ширшою.

У динаміку лунає знайомий короткий пшик, але я не одразу здогадуюся, що це. Лише по звуку води, яка ллється, розумію, що це Олег відкрив пляшку мінеральної води.

— Гаразд, облишмо нудні розмови про роботу. Ти так і не відповіла на моє запитання, Яно. Сумувала?

Наполегливість Тітова спонукає мене застосувати жіноче кокетство та грайливість.

— А якщо я нічого не скажу, що буде? — Вимовляю жартівливо.

Знаю, що Олег не розсердиться, йому зазвичай подобається така невимушена гра у флірт.

— Тоді я буду дуже засмучений та піду до бару, зализувати серцеві рани.

— Бідолашний, — кажу жалісливим голосом. — Красень чоловік один у барі. Це ж так загрозливо та небезпечно.