Читати книгу - "Sector C, Sancho Pansa"

Даша підняла погляд, помітивши його, і, посміхнувшись, відповіла в тому ж стилі:

А ти хочеш, щоб я спала? Ти сам не спиш, то й не заважай.

Між ними настала пауза. Потім обидва розсміялися, розуміючи, що це все було як завжди — дотепно і без зайвих претензій.

 Чого не спиш, Саш? — запитала вона після тиші, піднявши чашку до губ. Та вже звик так. Життя без сну, вночі все виглядає інакше, — відповів він, озираючи навколо. З Максом гуляв? — запитала Даша, виявляючи цікавість.  Так. По Парижу каталися, весело було. А ти як? — повернув він питання до неї. Ми з дівчатами по магазинах ходили, а потім по кафе сиділи, фотографувалися. Все як завжди — легка прогулянка.

Знову настала тиша. Вони обидва стояли і дивилися один на одного, а місто ніби вимірювало час, що зупинився. Несподівано, одночасно, вони обоє запропонували:

Може, прогуляємось?

Подивилися одне одному в очі, і сміх знову розслабив атмосферу. Це був момент, коли двоє людей, що знають одне одного дуже добре, не потребують слів, щоб зрозуміти, що щось може статися.

 Ну що, через 10 хвилин ти вже готова? — сказав Саня, посміхаючись з того, як завжди все в неї йшло з запізненням. Саш, я ж знаю тебе, 10 хвилин — це твоя ідеальна оцінка. — Даша теж посміхнулася, а потім швидко побігла в кімнату, щоб підготуватися до прогулянки.

Через двадцять хвилин Саня стояв біля входу в будинок, збираючись вже вирушити, коли двері відчинилися, і вийшла Даша. Вона була одягнена в елегантну чорну куртку, білі штани, і на неї було легке плаття під низ. Тканина плелася і на кожному її русі здавалось, що повітря навколо ставало легким і витонченим. Її стиль був бездоганним, кожен елемент її образу доповнював інший. Саня, бачачи її, не зміг приховати здивування. Вона виглядала дуже елегантно, в той самий час залишаючи відчуття легкості та свободи. Він, не стримуючи посмішки, одразу запитав:

Ну, куди підемо?

Даша, поглянувши на нього з очима, сповненими того самого легкого натяку на таємничість, відповіла:

 Куди нас заведе ніч, Саша. Париж завжди відкритий для нас.

Ця фраза була як виклик, як обіцянка пригод, яку тільки вони могли отримати в таку ніч. Вони йшли вулицями Парижа, і місто, з його світлом, тінями, гучними розмовами та затишними кафешками, стало для них цілим світом. Ніч у Парижі була особливою. Зірки ледве пробивались крізь міське світло, і прохолодний вітер розносив запахи смажених делікатесів і солодких квітів. Саня і Даша, йдучи вулицями, потрапили на нічний фестиваль, де повітря було пронизане радісним настроєм. Яркі вогники наметів, яскраві ліхтарі, що піднімалися вгору до неба, і різнобарвні фонтанчики створювали казкову атмосферу, немов вони потрапили у світ, де немає ні проблем, ні турбот. Навколо них було багато людей — закохані пари, веселі діти, і навіть старші пари, які знову відчували себе молодими. Веселий сміх, звуки музики, і аромат смажених каштанів і млинців наповнювали атмосферу. Даша сміялася, обираючи вуличні страви: гарячі картопляні чіпси з сиром, хрусткі сендвічі з рибою і навіть ароматні французькі булочки. Саня теж із задоволенням пробував усе нове, сміючись разом з нею. Вони прогулювалися серед вогнів, сміялись, розповідали один одному анекдоти і просто насолоджувалися кожним моментом. Здавалося, ніщо не могло зіпсувати цієї миті. В кінці їхня прогулянка привела їх до лавки, яка стояла на узвишші з видом на Ейфелеву вежу. Її світло переливалося золотим сяйвом, наче величезна зірка, що освітлювала навколишній Париж. Вони сіли поруч, а Саня дивився на вежу, а потім перевів погляд на Дашу. Тиша між ними була особливою — не важка, не нестерпна, а просто зручна. Відчуття, ніби час зупинився, і вони обидва були в ньому лише на один момент.

Ну, що ти думаєш про Макса, Машу, Даню, Влада? — запитала Даша, злегка схиливши голову і дивлячись на нього з цікавістю.

Саня усміхнувся, не задумуючись, відповів:

 Всі вони класні. Макс — це підтримка, Маша — завжди з оптимізмом, Даня — по-своєму мудрий, а Влад… Влад — це лідер, який завжди йде вперед.”

Даша тихо кивнула, розмірковуючи, а потім подивилась на нього знову, очі виблискували цікавістю.

А що ти думаєш про мене? — запитала вона, несподівано для себе, піднявши брови.

Саня замовк, і його очі заблукали в її погляді. Він задумався на кілька секунд, міркуючи, що саме сказати. Даша вже трохи відвернула погляд, збентежена його мовчанням. Вона вже була готова встати, але тоді Саня повернув голову до неї, посміхнувся.

 Ти… ти завжди залишаєш враження, Даша. Ти сильна, вперта і завжди на своєму місці. Ти ніби сонце, яке може осяяти все навколо.

Вона мовчки подивилася на нього, почервонівши від таких слів. Її серце затріпотіло, а посмішка, що повільно з’явилася на її обличчі, була яскравою, як промені ранкового сонця. Саня сміявся з її реакції, його сміх був легким і щирим. Тиша, яка виникла після цього, була приємною. Даша дивилася на нього, її очі не відводилися від його обличчя, але цього разу вона не сказала ані слова. Раптом Саня, з невеликим рухом, повернув свою голову до неї і посміхнувся, наче щось згадав. І знову настала тиша. Але вже інша. І вона була значно ближче до того, що між ними зараз могло статися. Тим часом, вони повернулися до будинку, де їх зустріли Маша і Макс. Вони дивились на них здивовано, з цікавістю в очах. Маша одразу запитала:

 Ну що, страшно було? — з усмішкою, натякаючи на їх пізню прогулянку.  Ні, — відповіла Даша, не змінюючи виразу обличчя.

Макс подивився на Саню і, пожартувавши:

 Де були? На побаченні, — жартівливо відповів Саня. Макс посміхнувся, махнувши рукою: Третє буде, тоді і повірю.

Всі розійшлися по кімнатах, і Саня проводив Дашу до її кімнати. Коли вони стояли перед дверима, він подивився на неї, усміхаючись:

 Добра ночі, Даша.  Спокійної ночі, Саш. — відповіла вона, і в її голосі відчувалася теплота, що йшла прямо з серця.