Читати книгу - "Ніжна дівчинка мільйонера, Кіті Лав"

21.2 Прекрасна новина

Що вас турбує? — спокійно запитала лікарка, відкриваючи медичну картку.

Я зітхнула й почала розповідати:

— Останні кілька днів мене нудить, зранку особливо. Головні болі теж бувають. Втомлююся швидше, ніж зазвичай. Ну і апетит дивний—то хочеться їсти все підряд, то взагалі не можу дивитись на їжу.

Лікарка уважно слухала, киваючи головою, а потім запитала:

— Ваш цикл регулярний? Коли були останні критичні дні?

Я застигла, на секунду замислившись, а потім відчула, як у мене похололо всередині.

Я зніяковіло потерла чоло, намагаючись пригадати, але нічого конкретного в голову не приходило.

— Якщо чесно… я не пам’ятаю точно, — зізналася я, відчуваючи, як серце починає битися швидше.

Лікарка ледь помітно усміхнулася й легенько постукала ручкою по столу.

— Анастасіє, з огляду на ваші симптоми, це цілком можливо. Ви самі про це не думали?

Мої пальці мимоволі стиснулися в кулак.

— Якщо чесно, ні… — я замовкла, намагаючись осмислити її слова. Потім запитала напряму: — Ви хочете сказати, що я можу бути вагітна?

Лікарка кивнула.

— Це можливо, але точно ми зможемо сказати лише після аналізів. Давайте зробимо тест тут, а також візьмемо кров на ХГЛ. Це буде найнадійніший спосіб дізнатися.

Я знову проковтнула клубок у горлі й нервово усміхнулася.

— Добре… робімо.

Після огляду й аналізів я вийшла з кабінету, відчуваючи легку слабкість. В голові роєм крутилися думки, але я намагалася тримати себе в руках.

У вестибюлі було тихо, пахло кавою та чимось стерильним. Я знайшла зручне крісло біля великого вікна й сіла, склавши руки на колінах. Чекати залишалося не так довго, але кожна хвилина тягнулася вічністю.

Телефон вібрував у кишені, і я дістала його, гадаючи, що це Олег. Але це була подруга:

— Ну що, ти в лікарні? Як ти?

Я кілька секунд дивилася на екран, не знаючи, що відповісти. Врешті набрала коротке:

— Так, чекаю результати.

Відправивши повідомлення, я зітхнула й провела рукою по обличчю. Що буде, якщо це справді вагітність? Як відреагує Олег? Ми ж не планували цього.

Я похитала головою, намагаючись відкинути зайві думки. Зараз головне — дочекатися результатів.

Я глибоко зітхнула й підвелася, відчуваючи, як серце шалено калатає в грудях. Кроки здавалися надто гучними в тиші коридору, поки я йшла до кабінету.

Лікарка зустріла мене привітною, але серйозною усмішкою. Запросила сісти навпроти й розгорнула папку з аналізами.

— Настю, у мене для вас новина, — почала вона, дивлячись мені прямо в очі.

Я затамувала подих, стискаючи пальці в кулак.

— Ви вагітні.

Мій світ ніби на мить зупинився. Я чула її голос, бачила, як вона говорить щось про термін, про необхідність обстежень, про харчування… Але всі слова зливалися в суцільний гул.

Я вагітна.

Олег стане батьком.

Я не знала, що відчуваю — страх, радість, здивування. Можливо, все разом.

— Ви в порядку? — лагідно спитала лікарка.

Я глянула на неї, кліпнула, а потім повільно кивнула.

— Так… просто… це несподівано.

— Це хороша новина?

Я задумалася. І зрозуміла — так, хороша.

— Так, — усміхнулася я. — Дуже хороша.

Я вийшла з клініки, і свіже повітря одразу освіжило мій розгарячілий розум. Люди поспішали у своїх справах, машини шуміли на дорозі, життя текло звичним ритмом, але для мене все раптом змінилося.

Я провела долонею по животу, ніби намагаючись відчути щось нове всередині себе. Усвідомлення того, що там зародилося маленьке життя, знову охопило мене хвилею змішаних емоцій. Радість. Хвилювання. Невпевненість.

Як сказати Олегу?

Я уявила його реакцію. Він здивується? Зрадіє? Або навпаки – злякається відповідальності? Хоча… ні. Це ж Олег. Він завжди знав, чого хоче, завжди брав контроль у свої руки. І він обіцяв, що зробить мене щасливою.

Я мимоволі усміхнулася. Він буде хорошим батьком.

Я заглибилася в свої думки й не помітила, як ноги самі привели мене в парк. Присіла на лавку, спостерігаючи за дітьми, що гралися неподалік. Їхній сміх був таким дзвінким, таким щирим… І раптом я відчула: більше нема страху.

Я хочу цю дитину.

Я хочу розділити це з Олегом.

Дістала телефон, знайшла його номер. Палець завис над кнопкою виклику, але я передумала. Сказати таку новину по телефону — це не те.

Я скажу йому ввечері. Коли ми будемо вдома, удвох.

Я глибоко вдихнула й підвелася. Час повертатися.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍