Читати книгу - "Ніжна дівчинка мільйонера, Кіті Лав"

22.1 Нахабний незнайомець

Я не встигла й отямитися, як хтось на повній швидкості врізався в мене. Від несподіваного удару я похитнулася й мало не впала, але незнайомець встиг схопити мене за руку.

— Вибачте! Я вас не бачив! — швидко заговорив він, дивлячись на мене розгубленими карими очима.

Я кліпнула, намагаючись зрозуміти, що сталося. Переді мною стояв молодий чоловік, на вигляд трохи старший за мене, з неслухняним каштановим волоссям. Він важко дихав, ніби тільки що біг.

— Все гаразд, — відповіла я, відступаючи на крок. — Але ви, здається, дуже поспішали?

Він провів рукою по волоссю, ніби не знаючи, що сказати.

— Так, трохи… у мене проблеми, — буркнув, озираючись через плече. Його погляд був напруженим, навіть трохи наляканим.

Я теж інстинктивно глянула назад. Уздовж алеї йшло двоє чоловіків у темному одязі. Вони виглядали цілком звично, але щось у їхніх рухах змусило мене насторожитися.

— Послухайте, — незнайомець раптом схопив мене за зап’ястя. — Можна я хвилинку тут із вами постою? Просто… зробіть вигляд, що ми знайомі.

Я здивовано підняла брови.

— Ви жартуєте?

— Будь ласка, — тихо попросив він. — Я потім усе поясню.

Я вагалася лише мить. Незнайомець явно когось уникав, і його прохання здавалося дивним, але в його очах було щось… чесне? Чи, може, мені просто захотілося в це вірити?

— Гаразд, — зітхнула я. — Але ви мені потім усе розкажете.

Я не встигла й договорити, як незнайомець нахилився і торкнувся моїх губ своїми.

Це було швидко, ледь відчутно, але мене немов ударило струмом. Я завмерла, серце шалено забилося, а думки хаотично заметалися в голові. Що він собі дозволяє?!

Я різко відсахнулася і ошелешено глянула на нього.

— Ти що, з глузду з’їхав?! — мій голос був тихий, але повний обурення.

— Вибач, — прошепотів він, але навіть не виглядав винним. Швидше, стурбованим. — Вони дивилися. Я не міг ризикувати.

Я моргнула, не розуміючи, про що він говорить. Але краєм ока помітила, що двоє чоловіків у темному, які, мабуть, переслідували його, справді зупинилися й обмінялися поглядами. Через секунду вони розвернулися й пішли в інший бік.

— Все, я тепер можу пояснити, — видихнув незнайомець, відступаючи.

Я досі відчувала тепло його губ і так дивно.

— Дай мені хоча б одну вагому причину, чому мені не варто зараз тебе вдарити, - сказала сердито, очікуючи пояснення.

Незнайомець провів рукою по волоссю, виглядав напруженим, ніби зважував, що можна сказати, а що ні.

— Добре, слухай… Мене звати Максим, і я в біді.

Я скептично зиркнула на нього, але він продовжив:

— Я працював у компанії, яка виявилася не зовсім чистою. Довго заплющував на це очі, але коли натрапив на документи, що підтверджують відмивання грошей, вирішив піти. Однак просто так вони мене не відпустили.

Він кинув швидкий погляд у той бік, куди зникли чоловіки в темному.

— Вони стежили за мною. А зараз, коли побачили, що я… ну… з тобою, вирішили, що я не загроза.

— І ти просто вирішив використати мене? — мій голос лунав холодніше, ніж я очікувала.

— Я не хотів тебе втягувати, — він зітхнув. — Просто іншого виходу не було. Вибач.

Я не знала, що сказати. Ситуація здавалася абсурдною, але в його очах читався справжній страх.

— То що тепер? — запитала я, зітхнувши.

Максим сумно усміхнувся:

— Тепер я тобі винен. І якщо колись тобі знадобиться допомога — я віддячу. Але краще забудь про цю зустріч.

Він відступив на крок, ніби збирався йти, але я не могла не запитати:

— І що далі? Ти плануєш тікати?

— Можливо, — відповів він ухильно. — Життя підкидає нам сюрпризи, правда?

Я не знала, що сказати. А потім він зник у натовпі, залишивши мене сам на сам із власними думками.

Я поверталася додому, але думками залишалася там, на вулиці, де мене несподівано поцілував незнайомець. Його історія звучала як щось із фільму — небезпечна робота, переслідування, змушена втеча. Це було настільки дивно, що здавалося нереальним.

Я провела пальцями по губах, ніби намагаючись стерти той короткий, несподіваний поцілунок. Чого він хотів? Чому вибрав саме мене? Чи справді все це було випадковістю?

У голові крутились десятки питань, але відповіді знайти було неможливо. Я зітхнула, змусивши себе відігнати думки. Попереду був важливіший момент — розповісти Олегу про новину, яка змінить наше життя.

Я відкрила телефон і швидко набрала повідомлення:

"Коханий, у мене для тебе новина. Приїжджай швидше, я готую щось особливе."

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍