Читати книгу - "Шоумен, Саймон Шустер"

вона перемелює, чорнить добре ім’я, пропонує угоди та авантюри, що врешті-решт тебе долають? Під час своєї передвиборчої кампанії він виявляв до таких політиків відверту зневагу і не збирався наслідувати їхній стиль управління чи навіть шукати їхніх порад.

— За лаштунками вони всі приятелі одне з одним, — розповідав мені Зеленський. — Тоді виходять на арену — і перетворюються на гладіаторів.

Він не хотів бути таким лідером.

— Мені не цікаво бути їхнім приятелем. Я вже маю море друзів.

Багато хто з них того дня з’явився у Верховній Раді, щоб побачити, як Зеленський візьме в руку церемоніальну булаву — символ українського президентства. На декого з них чекала робота в його адміністрації: коміки та сценаристи, актори та піарники перетворювалися на технократів і політиків. Зеленський обіцяв, що вони працюватимуть по-інакшому. Команда буде молодшою. Пріоритети — новими.

— Наше найперше завдання, — сказав він в інавгураційній промові, — припинення вогню на Донбасі.

Ця фраза мала б викликати більше оплесків. По п’яти роках війни з Росією та її маріонетками київська політична еліта була не готова до припинення вогню. Боялася, що воно коштуватиме Україні надто дорого. Зеленський не зважав.

— Мене часто питали: а на що ви готові заради припинення вогню? Дивне запитання. А на що готові ви заради життя близьких вам людей? Можу запевнити — задля того, щоб наші герої більше не гинули, я готовий на все.

Насамперед Зеленський хотів домогтися звільнення українських військовополонених. Також хотів усунути політиків, які дозволили війні затягнутися на пів десятиліття. У зверненні він наказав парламенту звільнити міністра оборони та голову Служби безпеки України. Одразу ж по тому наказав Верховній Раді саморозпуститися. Нові вибори до неї мали відбутися за два місяці.

Так Зеленський окреслив порядок денний для першої частини свого президентства: мир за будь-яку ціну та повне оновлення влади. Наступні місяці рейтинги на підтримку Зеленського були астрономічними, за деякими опитуваннями сягали 80 %[140]. Переважна більшість українців хотіла, щоб лідери країни домагалися миру з Росією[141]. Отже, порядок денний Зеленського визначався не лише пацифізмом. То була також певна форма популізму, і президент мав показати результати.

Однією з ключових фігур із реалізації цього порядку денного Зеленський призначив Андрія Єрмака, кінопродюсера та колишнього юриста студії «Квартал 95». У новій адміністрації Єрмак опікуватиметься міжнародними справами, зокрема, відносинами з американцями та європейцями — і будь-якими мирними переговорами з росіянами. До позачергових парламентських виборів його робота також полягатиме в організації обміну військовополоненими.

Спершу команда мала влаштуватися в новому офісі, і тут почалися проблеми. Антураж Зеленському та його оточенню не подобався. Резиденція на Банковій мала водночас пошарпаний і пишний вигляд, портьєри просякнуті духом минулих адміністрацій, чиїх звичок Зеленський обіцяв позбутися. Він із подивом дізнався, що його нові кабінети спроєктовано з потайним ліфтом. Єдиним призначенням ліфта, повідав мені Зеленський, було непомітно доставляти сюди хабарі.

— Справді? — перепитав я. — Валізи з грішми?

— Вважатимемо це чутками, — посміхнувся він. — Щоб я нікого не образив.

З перших днів його команда почала шукати альтернативні місця для розміщення адміністрації. Один з варіантів нагледіли лише за кілька кварталів від Банкової — простора виставкова будівля під назвою Український Дім на Європейській площі. Хотіли його відремонтувати та перетворити на футуристично-фантастичний простір. Андрій Єрмак розповів мені, що хотів взяти за зразок штаб-квартиру Apple у Кремнієвій долині. Однак на заваді стали протоколи безпеки. Обладнати новий офіс лініями захищеного зв’язку було б дорого і складно. А ще проблема бункера. Президентська охорона наполегливо твердила, що він забезпечить усе необхідне у випадку війни чи іншої катастрофи. Зеленський із командою вважали бункер безглуздим. Уперше вони спустилися до тунелів тієї ж весни, і це нагадувало подорож у минуле, повернення до ядерних перегонів і параної іншої доби.

— Така була радянська історія, — розповідав мені свої враження від візиту до бункера Єрмак. — Я вважав, що це все ніколи не знадобиться. Збудували бункер. Гаразд. Тільки нащо?

Зрештою, у суперечці перемогли бухгалтери та охоронці. Вартість і ризики переїзду Зеленського до нової будівлі були зависокі.

— Тут неможливо, — скаржився він групі журналістів, яким влаштував екскурсію Банковою. — Мене це до сказу доводить[142].

Старі жовті телефони — наче музейні експонати; кришталеві торшери ледь не до стелі, гобелени з мисливцями та їхньою здобиччю, масивні дерев’яні столи з ніжками у вигляді тигрової лапи з пазурами — усе це геть не пасувало до образу, якого прагнув Зеленський. Усе ж, журналісти були раді бачити його у цих кабінетах. Нехай місце мало вигляд старий, зате його мешканці були новими.

Деякий час преса роздмухувала історію коміка-Попелюшки, що прийшов до влади. Однак медовий місяць Зеленського з медіа тривав недовго. У день інавгурації, 20 травня 2019 року, закон зобов’язав його задекларувати своє майно, і це викликало жваві дебати. Усі знали, що у шоубізнесі Зеленський заробив чималі статки, але подробиці забезпечили журналістів цікавими заголовками. Окрім сімейної літньої квартири в Криму, президент мав квартиру в Лондоні, яку надавав в оренду; будинок в Італії, колекцію люксових годинників і кілька офшорних компаній. Провідні українські медіа розлого висвітлювали ці одкровення[143], зокрема той факт, що президентське майно в Криму — пентхаус із трьома спальнями — родина придбала за ціну, значно нижчу ринкової[144]. Зеленський захищав умови продажу, але критики скористалися ситуацією та почали говорити, що він такий самий корумпований і відірваний від народу, як і його попередники. Чи не найактивніше нападав на Зеленського телеканал Порошенка, який і сам був мільярдером. Через поразку на виборах він затаїв злість. Опинившись серед лідерів парламентської опозиції, колишній президент заповзявся підривати авторитет наступника за кожної нагоди.

Нову адміністрацію це не мало б дивувати. Проте з перших днів на посаді Зеленський демонстрував хворобливу чутливість до критики. Давні друзі знали, що він страждає на акторську недугу — постійну потребу подобатися й отримувати оплески. Утім, сподівалися, що після переходу в політику Зеленський стане більш товстошкірим, адже тут суперники точно не щадитимуть його почуттів. Керівник адміністрації Андрій Богдан скоро збагнув, як важливо не підпускати президента до його сторінок у соцмережах. Навіть коментарі незнайомців могли засмутити Зеленського.

— Якийсь не знати хто, з фейковим обліковим записом, а президент втрачає через це сон. Тремтить. Йому телефонує мама, — розповідав мені Богдан. — Люди в політиці до такого звикають і не перетворюють на трагедію. Звичайна частина політичного процесу. Однак для нього це була трагедія, особиста кривда.

Дружина Зеленського теж потерпала від нападок на їхню родину у пресі та на телебаченні. Вона не звикла до пильної