Читати книгу - "Адвокат диявола"

146
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 41 42 43 ... 74
Перейти на сторінку:
нам дякувати.

— Зверніть увагу на цю логіку, — сказав Мак-Кензі, хитаючи головою. — Розумієте, чому він і всі його молодші партнери такі грізні в суді? Радий знайомству, Кевіне. Як я розумію, ви будете займатися справою Ротберґа.

— Так.

— Як то кажуть, побачимося в суді, — Мак-Кензі кивнув Міріам і пішов поговорити з кимось іншим.

— Досить серйозний тип, — зауважив Кевін. — Він що, взагалі не всміхається?

— У нього зараз не так багато приводів для усмішок, — відповів містер Мільтон, виблискуючи очима. — А тепер дозвольте мені показати вам решту пентхаузу.

Джон Мільтон узяв за руку Міріам і повів їх наліво, до дверей, що виходили в коридор, уздовж якого були розташовані три гостьові спальні, кабінет, три санвузли та спальня Джона Мільтона.

Усі кімнати були великі. Санвузли були оздоблені кахлем і плюшем, і в кожному стояло джакузі, як і розповідали молодші партнери.

— Мені не подобається це планування — наче у вагоні потяга, — зізнався Джон Мільтон, коли вони йшли коридором, — але не хотілося виламувати все, щоб почати з нуля.

— Ой яка краса! — вигукувала Міріам, зокрема тоді, коли вони зупинилися біля одного з санвузлів.

Джон Мільтон на мить пильно подивився на неї, а тоді підморгнув Кевінові.

— Згодом, якщо хочете, можете скористатися джакузі. У порядку живої черги.

Коли вони дійшли до спальні Джона Мільтона й зазирнули всередину, Кевін зрозумів, чому Пол та інші говорили про розкіш і гедонізм пентхаузу.

Важке дубове ліжко посередині кімнати було величезне. Матрац, пружинний блок і постільну білизну для нього, вочевидь, виготовляли на замовлення. Таке ліжко міг би вигадати Генріх VIII. Стовпчики на ньому були великі й високі. На них якийсь умілець вирізав міфічних істот — єдинорогів, сатирів, циклопів. Кевінові згадалися деякі меблі в кабінеті Джона Мільтона на фірмі. Можливо, це ліжко виготовив той самий майстер.

Покривало та великі подушки були оздоблені шарлатно-білим візерунком, який пасував до декору кімнати — шарлатно-білих портьєр, рубінових абажурів і білих стін із червоними спіралями, схожими на вибухи зірок. Підлогу тут укривав такий самий білий килим, як і у великій кімнаті.

Над ліжком була дзеркальна стеля. Коли вони поглянули вгору, їм здалося, ніби вони розплавилися й потекли донизу, в центр кімнати. Завдяки цим спотворенням, певно, виходять цікаві еротичні картинки, подумав Кевін.

— Як я розумію, червоний — ваш улюблений колір, — сказав він, побачивши, як усміхається йому Джон Мільтон.

— Так. Мені подобаються різкі, чисті кольори — червоний, білий, чисто чорний. Гадаю, так виявляється моя схильність до всього чистого й незатьмареного. Я не терплю, коли кажуть, ніби хтось не добрий і не поганий або щось не добре і не погане. Життя набагато простіше, коли ми називаємо речі своїми іменами, чи не так? — запитав він Міріам.

— О так, так, — погодилася вона, досі заінтригована меблями, шафами, оздобами та велетенським ліжком. У стіні просто навпроти нього був вбудований гігантський телеекран.

— Що ж, я досить надовго забрав вас із вечірки. Може, повернемося й повеселимося?

Він вимкнув світло в спальні, і вони повернулися до гурту гостей.

І Кевінові, і Міріам ця вечірка здавалася чудовою. Розмови на ній були інтелектуальні та цікаві. Присутні обговорювали нові бродвейські та інші вистави. Кевін встряв у бурхливу дискусію про політику з кількома юристами та суддею верховного суду штату. Він і Міріам танцювали одне з одним та з іншими людьми, зокрема з Тедом, Дейвом та їхніми дружинами.

А Гелен Сколфілд так і не встала зі свого крісла. Кидаючи погляди на неї, Кевін завжди помічав, що вона дивиться на нього. Врешті-решт він пройшов кімнатою та привітався з нею. Він помітив, що біля містера Мільтона стоїть Пол. Обидва пильно за ним стежили. Мабуть, хвилюються за неї, подумав Кевін.

— Здається, вам невесело, — промовив він. — Може, вам узяти чогось поїсти чи випити? Запросити вас на танець?..

— Ні, у мене все гаразд. Турбуйтеся про себе… та свою дружину, — відповіла вона без тіні сарказму чи злості.

— Тобто?

— Вам зараз весело, Кевіне Тейлор?

Він засміявся.

— Можете звати мене просто Кевін. Так, справді. Вечірка тут нівроку.

— Це лише початок. Вечірка ще навіть не почалася.

— Та невже?

Він роззирнувся довкола. Вона підняла на нього гнівний погляд, такий самий, яким дивилася біля ліфта в день їхньої зустрічі. Від нього Кевін занервував і знітився.

— А скажіть… серед цих картин є ваші?

— Так, тут є мої картини. Щоправда, з моєї ранньої творчості. Тоді я малювала лише те, чого хотів містер Мільтон. Не сумнівайтеся: він не хотів, щоб я малювала картину, яка потрапила до вашої квартири. Вона ще там?

— О так, звісно. Мені вона здається… цікавою.

— Дивіться на неї й далі, Кевіне Тейлор. Це — ваша єдина надія, — сказала вона, і тут до них підійшов Пол.

— Гелен, як справи, сонечко?

— Я стомилася, Поле. Ти б не дуже заперечував, якби я втекла?

Пол інтуїтивно повернувся до містера Мільтона.

— Містерові Мільтону має бути байдуже, — швидко додала вона. — У нього нові розваги.

Вона повернулася до Кевіна і красномовно поглянула на нього. Кевін спантеличено позирнув на Пола, але Пол лише хитнув головою.

— Без проблем, сонечко. Спускайся до нашої квартири. Я не буду затримуватися допізна.

— Ти прийдеш не пізніше, ніж зазвичай, не сумніваюся, — сухо відповіла вона й підвелася.

— На добраніч, Кевіне Тейлор, — промовила вона й попрямувала геть. Тоді зупинилася, обернулася, схиливши голову набік, і заговорила. — Вам усе це подобається, чи не так?

Кевін усміхнувся і трохи підняв руки.

— Як це може не подобатися? — відповів він.

Вона кивнула, наче підтверджуючи якусь думку.

— Він уміє обирати.

— Спускайся, Гелен, — різко сказав Пол. Вона слухняно повернулася та знову пішла до ліфта. — Вибач, — пробурмотів Пол, дивлячись їй услід. — Я думав, що відвідини вечірки можуть трохи її збадьорити, але вона страшенно пригнічена. Вона приймає дещо за рецептом лікаря, та це не допомагає. Доведеться мені завтра з ним поговорити.

— Кепсько. Якщо ми з Міріам можемо чимось допомогти…

— Дякую. Просто веселіться. Це ваша ніч. Хай нічого її для вас не затьмарює. Ну ж бо, ходімо до кабінету містера Мільтона. Тед із Дейвом уже там.

Пол гнівно зиркнув услід дружині, насупившись і захитавши головою,

1 ... 41 42 43 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Адвокат диявола», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Адвокат диявола"