Читати книгу - "Витончене мистецтво забивати на все. Нестандартний підхід до проблем"

А зробити треба от що: зрадник має взятися до оббирання цибулини своєї самосвідомості й дістатися до розуміння, які цінності він просрав, щоб розбити довіру в стосунках (і чи досі він цінує ці стосунки). Він має набратися мужності сказати: «Знаєш, я егоїст. Я дбаю про себе більше, ніж про стосунки; якщо чесно, я не так уже й поважаю їх». Якщо зрадник не може означити свої погані цінності й показати, що він від них відмовився, то довіряти йому більше немає підстав. А якщо немає довіри, то стосунки не покращаться і не зміняться.

Іще один суто практичний момент: якщо ви хочете відновити довіру, ведіть список «спортивних досягнень». Якщо хтось втратив вашу довіру, слова вибачення — це добре, але потім вам необхідно постійно бачити «спортивні досягнення» зміненої поведінки. Тільки після цього можна починати знову вірити, що цінності зрадника тепер вибудувано правильно і що ця людина реально зміниться.

На жаль, це справа не одного дня — створити список досягнень для відновлення довіри. На це точно йде більше часу, аніж потрібно для руйнування довіри. І в цей період відновлення стосунки зазвичай доволі кепські. Тому в стосунках обоє партнерів мають усвідомлювати, що їх чекає нелегка боротьба.

Я навів приклад зради в романтичних стосунках, але всі описані закони чинні також для будь-яких інших стосунків. Коли руйнується довіра, її можна відновити тільки за умови виконання двох правил: 1) людина, яка зрадила довіру, визнає, які цінності спричинили розрив, і відверто в цьому зізнається; 2) колишній зрадник вибудовує міцний список досягнень і зміненої поведінки — список, який буде перевірено тривалими спостереженнями. Якщо не буде зроблено першого кроку, про відновлення стосунків мови бути не може.

Бо вони як витончена тарілка з китайської порцеляни. Якщо її розбити, то, доклавши чималих зусиль, можна знову склеїти з уламків. Але якщо тарілка розіб’ється знову, то розлетиться на ще більше шматочків, тож склеювати доведеться довше й ретельніше. Якщо ж вона розбиватиметься знову і знову, то зрештою дійде до того, що відновити тарілку буде неможливо. Забагато уламків — і забагато пилу.

Свобода у відданості

Споживацька культура дуже добре вміє переконувати нас хотіти більше, більше, більше. В основі будь-якої реклами й маркетингу лежить уявлення, що більше — завжди краще. Я роками купувався на цю ідею. Заробляй більше грошей, відвідай більше країн, переживи більше відчуттів, трахни більше жінок.

Але не завжди більше — це краще. Насправді, все навпаки. Ми частіше почуваємося щасливішими, коли маємо менше. Коли в нас забагато можливостей і варіантів, то ми починаємо страждати від синдрому, який науковці називають парадоксом вибору: що більше варіантів нам пропонується, то менше задоволення ми отримуємо від обраного, бо нам не дають спокою варіанти, яких ми не обрали.

Тому якщо у нас є вибір: жити в одному місці або в другому, і ми вибираємо один, то, швидше за все, почуватимемося впевнено й комфортно. Ми зробили правильний вибір. Ми задоволені.

Але якщо вам доводиться обирати з двадцяти восьми варіантів, то, згідно з парадоксом вибору, ви ще багато років будете мучитися, сумніватися, шкодувати, думаючи, чи правильний вибір зробили, так ніби ви могли стати щасливішими. І ця тривога, це прагнення впевненості, досконалості й успіху зробить вас нещасними.

То що ж нам робити? Якщо ви схожі на такого мене, яким я був у молодості, то ви взагалі відмовитеся від будь-якого вибору. Ви будете прагнути залишати перед собою якомога більше варіантів. Уникатимете відданості.

Але якщо цілковито віддаючись одній людині, одному місцю, одній роботі, одній справі, ми не зможемо пережити широкого спектра досвідів, то ганяючись за широким спектром досвідів, не зможемо відчути радості глибокого досвіду. Є деякі речі, які осягнеш, тільки проживши на одному місці п’ять років, розділивши з однією людиною десяток років свого життя, півжиття працюючи над однією справою. Тепер, коли мені за тридцять, я нарешті зрозумів, що відданість по-своєму пропонує багатство можливостей, які не відкрилися б мені інакше, хай би куди я їхав або що робив.

Якщо ганятися за розмаїттям досвідів, то кожна нова пригода, нова людина чи річ дають дедалі менше вражень. Для людини, яка ніколи не виїздила за кордон, візит до першої іноземної країни перетворюється на потужний світоглядний зсув, адже базовий досвід, на який можна спиратися, дуже вузький. Але на того, хто вже побував у двадцяти країнах, двадцять перша не справить сильного враження. А якщо хтось побував у п’ятдесяти, то п’ятдесят перша справить враження ще менше.

Те саме з матеріальними статками, грошима, захопленнями, роботами, друзями, романтичними/сексуальними партнерами — усіма цими кульгавими штучними цінностями, що їх люди обирають для себе. Що старшою стає людина, що більше досвіду здобуває, то менший вплив на неї справляє кожен новий досвід. Уперше, коли я напився на вечірці, було неймовірно весело. Усоте було прикольно. Уп’ятисоте це були звично проведені вихідні. А в тисячний раз — це була справжнісінька нудота без жодного сенсу.

Для мене особисто найбільшим відкриттям за останні п’ять років стала моя здатність бути прив’язаним до чогось. Я зробив вибір: відмовитися від усього, крім найкращих людей, досвідів і цінностей у моєму житті. Я згорнув усі свої бізнес-проекти й вирішив усі сили кинути виключно на написання статей. Відтоді популярність мого сайту злетіла до таких висот, про які раніше я не міг навіть мріяти. Я надовго прив’язався до однієї жінки і, на свій подив, виявив, що це крутіше за будь-які пориви, побачення й зустрічі на одну ніч, яких у моєму минулому було більше ніж досить. Я прив’язався до одного місця і звів своє близьке спілкування до спільного часу з кількома важливими, щирими й справжніми друзями.

І тоді я виявив дещо таке, що цілковито суперечить інтуїтивному погляду на речі: що прив’язаність означає свободу і звільнення. Я зрозумів, що маю більше можливостей і зростання, коли відмовився від альтернатив і речей, які мене відволікали, а натомість звернувся до справді важливих для себе речей.

Відданість дає свободу, бо людина більше не відволікається на неважливе та незначне. Відданість дає свободу, бо тримає увагу і зосереджує, спрямовує всі сили на те, що робить людину щасливою і здоровою. Завдяки відданості легше робити вибір. Завдяки відданості зникає страх щось пропустити. Якщо ви знаєте, що вже маєте все добре, то навіщо вам щось інше, краще і більше? Завдяки відданості легше зосередитися на кількох найважливіших цілях і досягти більшого успіху, ніж якби ви хиталися