Читати книгу - "10 успішних українських брендів"

class="p1">Влад Троїцький, хоча й не музикант, але створює музику «ДахиБрахи» та «Dakh Daughters» разом із учасниками гуртів. Тут він себе називає «фінальним дегустатором». «У мене нема музичної освіти, і я не знаю нот, але чую музику дещо інакше, аніж професійні музиканти. Я чую не ноти, а світ, який ми створюємо, — пояснює режисер. — У дівчат є ідеї, вони їх приносять, і ми разом працюємо. Слухаю із заплющеними очима, кажу: давайте ось тут так і так. У мене настільки вже відпрацьовані ці формулювання: тут тихіше, тут вище, тут гостріше візьми, тут давайте тишу послухаємо, що ми добре одне одного розуміємо».

* * *

Восени 2007 року ЦСМ «ДАХ» спільно з культурно-мистецьким та музейним комплексом «Мистецький Арсенал», запустив Перший міжнародний фестиваль мистецтв «ГогольFEST». Ідея Троїцького полягала в тому, щоби створити потужну подію, яка б об’єднувала різні види мистецтва й одночасно стала освітнім майданчиком.

Фестиваль стартував як приватна ініціатива Троїцького й на його особисті, а також меценатські кошти.

Три роки поспіль фестиваль проходив у Мистецькому Арсеналі. 2010 року його провели на території кіностудії імені Олександра Довженка, а наступного року не проводили через брак грошей. Однак 2012 року фестиваль відродився й проходить щорічно. Локації проведення змінювалися досить часто. З 2012 по 2014 рік — це була територія колишнього Експериментально-механічного заводу на Видубичах. 2015 року «ГогольFEST» перебрався на територію ВДНГ, 2016 — до «Арт-заводу “Платформа”» на Лівому березі.

Традиційно на «ГогольFESTі» представлені театр, музика, візуальне мистецтво, література, кіно, програма для дітей. Зайве перелічувати його учасників за всі роки, простіше було б пошукати, кого з провідних українських митців там не було. Надто великі списки й закордонних гостей. З іншого боку, «ГогольFEST» став творчою лабораторією і для самого Влада Троїцького. Саме на фестивалі в 2014 режисер уперше показав частину свого чергового експерименту — імпровізаційної опери на основі шекспірівського «Коріолана». Музику створили чи, точніше сказати, «наімпровізували» самі виконавці. Влад Троїцький виконував уже звичну роль «дегустатора». Результат не зовсім вписується у звичний формат опери, зате він дав початок формації «NOVA OPERA», з якою 2015 року Троїцький поставив оперу «IYOV» (композитори: Роман Григорів, Ілля Разумейко) за біблійним сюжетом. На «ГогольFESTі» 2016 року світ побачила опера-цирк «Вавилон» від тієї ж команди, але це, як то кажуть, уже зовсім інша історія.

Владислав Троїцький: «Якщо завжди казатимеш правду, не будеш ідіотом»

— Владиславе, що Ви робили до того, як почався театр «ДАХ»?

— Хлопчиком я займався наукою. Закінчив Фізико-математичний інтернат при Київському державному університеті, потім КПІ, потім аспірантуру там-таки. Серйозний був чоловік, працював із мікрохвильовою технікою. Театром, природно, ніколи займатися не хотів. Щоправда, за студентства ми робили перформанси, як це тепер називається. Грали дурня. Щось типу КВК, але й не КВК насправді, а такі собі гепенінги. Формували довкола себе мистецьке середовище. Тому й невипадково, що ми з Олегом Скрипкою були в одній кімнаті в гуртожитку.

У 85-му році ми зі Скрипочкою зважилися навчитися брейк-дансу й пішли в студію пластичної імпровізації. Брейк-данс танцювати ми так і не навчилися, але навчилися рухатись. Керівник тієї студії, Анатолій Черков, перший зробив ін’єкцію, заразив тією бацилою, що театр — це може бути щось дивовижне, може змінювати життя. Там я відкрив зовсім інший світ театру, світ Някрошюса, Гротовського, Васільєва.

— Коли Ви прийшли в театр, то відразу взялися за режисуру?

— Я починав як режисер і актор, грав у своїх-таки виставах. Практично відразу зробив окремий проект, що називався «За зачиненими дверима» (як однойменна п’єса Ж.-П. Сартра). Спочатку студія Черкова розташовувалася на Михайлівському провулку, 13 у Києві, там були й мої постановки. Потім ще кілька років ми грали в музеї Марії Заньковецької. З часом почали навіть гастролювати.

— Ці перші кроки відразу були успішні? Маю на увазі не гроші, а чи Вам подобався результат.

— Тяжко сказати. Якщо б не подобалося, я то не робив би. Але мені не вистачало технічного розуміння. Це був скоріше інтуїтивний театр. Без знання правил, без школи.

— А як давали собі раду з грошима. Цей театр, очевидно, не був прибутковий?

— Після наукової кар’єри, коли совок розвалився, а разом із ним і наука, я мав можливість поїхати з країни. У мене були серйозні дослідження, статті в американських технічних журналах і пропозиції займатися наукою в Штатах. Але їхати я не хотів, тому пішов у бізнес. Відкрив кілька технологічних компаній. Коли ще тарілки були не такі поширені, як тепер, ми робили перші системи супутникового телебачення. Власне, тарілки ми купували, але головки для них робили самі. А ще ми розробили систему радіозв’язку, яка дала змогу передавати великі обсяги даних. Це використовували, наприклад, для передачі відеосигналу між банками. Ми навіть працювали підрядниками Верховної Ради, налаштовували зв’язок між різними її будівлями. А оскільки в мене потужна математична база, також почав працювати фінансовим аналітиком у кількох банках, що додавало ресурсів. Тож займався бізнесом і театром одночасно.

— Вистачало на то часу, енергії?

— я ї***та людина.

— А скільки Ви спите?

— Сім-вісім годин, як усі люди. Ні, я не надриваюся, просто така особливість свідомості. Коли я займаюся чимось одним, у той час для мене іншого не існує. Я легко можу перемикатися між протилежними речами. От зараз інтерв’ю, а за півгодини буду займатися відеомонтажем, потім піду на репетицію.

— На етапі сумісництва з бізнесом театр був для Вас пробою?Розглядали можливість, що коли не піде режисура, то будете займатися чимось іншим?

— Не було «вийде чи не вийде». Я просто робив. Це не можна називати пробою, бо мені це було цікаво. Це як створювати бізнес. Якщо ти спочатку думаєш: от я спробую, а там подивимося, як воно піде, то не піде точно, бо ти відразу програмуєш себе на невдачу, виписуєш собі на це індульгенцію.

— Ваш театр, а також «ДахаБраха» і «Dakh Daughters» великою мірою базуються на фольклорі. Ви можете пояснити, за що його полюбили?

— Перша зустріч із фольклором у мене була не в Україні, а на Корсиці. Спочатку я в записі слухав корсиканські хорали, і від них просто зносило мозок. Потім слухав їх наживо, був на Корсиці. Потім випадково почув гурт «Древо», познайомився з його керівником Євгеном Єфремовим. Побачив, яка глибока традиція закапсульована, недовідкрита й недооцінена. Тим більше, вона перебувала на межі вимирання. Бабці, носії цієї