Читати книгу - "Розрив. Як я став «націонал-фашистом», покинув дружину та сімох дітей"

і непорочною Росієй-матушкой. Не може холопська натура їхня зрозуміти бажання людини бути вільною, а не мати над собою царя-батюшку! «Нема-бо влади не від Бога!» – улюблена приказка московських попів. А хто проти – або гей, або жид, або лібераст, що продався Америці. Хоча говорить в них елементарна заздрість. Бо ми змогли скинути тирана, а вони – ні. Але лишається і в Росії багато гідних людей, що проявлять себе найближчим часом.

Це вони – нащадки Пушкіна, Лєрмонтова, Чаадаєва, Герцена, Толстого, Маяковського, Пастернака, Висоцького, Окуджави – всіх тих, чиє життя спотворила або вбила російська великодержавна машина, – виходили на Болотну площу і билися за вільну Росію, а тепер уболівають і за наш Майдан. Дякуємо вам, вільнолюбні росіяни, російськомовні українці півдня за ваш дух і вашу сміливість! Разом до перемоги! (Оплески.)

Чи є захід України? Львів, Івано-Франківськ, Тернопіль, Волинь, Рівне, Хмельницький, Житомир? Чи є серед нас страшні, кровожерливі бандерівці, які ночами біля вогнищ п’ють кров російських немовлят?

– Є-є-є-є! – Сміх у залі…

– Скільки жидів ви повбивали, скільки синагог зруйнували під час Майдану? Га? Іще один міф, який революція розвіяла на прах: буцім українці – антисеміти! Навмисне роздмухували і роздмухують цю тему наші вороги, аби не дати Україні відбутися як незалежній державі, бо знають, наскільки пильно придивляється до всього, що коїться у нас, світова єврейська спільнота. Та й кому, як не євреям, що чи не дві тисячі років жили без власної держави, не зрозуміти нас у нашій боротьбі! Десятки, сотні єврейських хлопців стояли на барикадах поруч із українцями, росіянами, білорусами, грузинами, вірменами, татарами та представниками інших народів. Ані релігія, ані національність нас не розділяли. Бо відчуття правди – воно єдине для всіх. І як єдиний Бог, так і ми єдині в любові до істини!

А західнякам – окрема подяка за те, що зберегли в своїх серцях отой справжній бунтівний український дух, за те, що були локомотивом революції, за те, що робили свою справу наполегливо, вперто перли плуга, вірили й молилися з усіма нами! (Оплески в залі.)

– Ну і, нарешті, центр України. Чи є Черкаси, Кіровоград, Суми, Полтава, Вінниця, Чернігів… (Орест робить паузу) Київ і Київська область… – У залі здіймається ліс рук. – Дякуємо вам за відвагу, згуртованість та безвідмовність у життєзабезпеченні Майдану. Окрема подяка усім київським журналістам, телеведучим, артистам, київській інтелігенції, що натхненно робили свою справу у правдивому висвітленні всіх подій, чинячи інформаційний, культурний та інтелектуальний спротив.

Брехливі пропагандисти намагалися представити нас світові як збіговисько люмпену та кримінальних покидьків, але ваші статті, ваші програми, ваші новини висвітлювали і проясняли справжню суть революції, в основі якої лежало базове право людини на повагу з боку держави, верховенство закону, перспективу гідного, цивілізованого майбуття. Дякуємо вам! (Оплески в залі.)

А тепер обніміться, брати мої, бо зараз звучатиме улюблена пісня Януковича… (У залі сміх і легка розгубленість.) Не лякайтеся, ми дійсно трошечки українізували улюблену пісню колишнього президента «Спят кургани тьомниє». Джерела у владі нам донесли, що він таки слухав її у нашому виконанні й навіть сказав: «Повєсіть за яйца подонков», але, як ви бачите, не встиг… (Сміх.)

Ми присвятили цю пісню нашим російськомовним побратимам зі сходу, зокрема тим, які зараз служать у добровольчих батальйонах «Донбас», «Азов», «Айдар» та інших. Під час пісні можна злегка погойдуватися у такт, символізуючи Єдність, Соборність та Неподільність України. Давайте разом. Право-ліво, право-ліво…

Сплять кургани в темряві,

У ночі загублені,

І туман хитається

Сивий та густий.

Крізь шляхи розйобані

І цехи розпижжені

Вийшов у донецький степ

Хлопець молодий.

Там на шахті вугільній,

Старій і занедбаній,

У забої схований

Автомат лежить.

Вірний шмайсер дідовий

Новими набоями

Та й на справи гарнії

Хлопець начинить.

Час прийшов помститися,

Час прийшов сквитатися,

З мордами зажратими

Владної юрби —

За дітей покинутих,

За удов знедолених

Буде бити наволоч

Хлопець молодий.

Комсомольці-ленінці

Стали олігархами,

А народ обкрадений

Жебрає в лайні,

За батьків ошуканих,

За життя поламане

Буде мстити злодіям

Хлопець молодий.

ПРОГРАШ – «Два кольори»

Сплять кургани в темряві,

У ночі загублені,

І туман хитається

Сивий та густий,

«На работу нужную,

На дєла хорошіє»…

Вийшов у донецький степ

Хлопець молодий!

* * *

Вони прийшли як цунамі, як сарана, впали, як одна з великих кар єгипетських – ніхто до кінця не розумів масштабів і наслідків цього лиха. Комусь навіть здавалося, що в Україні, наче в Америці, склалася стала біполярна партійна система, де обидва боки врівноважують одне одного і спроможні до компромісу. Але не так сталося, як гадалося.

Вони – це «донецькі».

Назва досить умовна, бо прив’язка до конкретного регіону не є топонімічною константою. «Донецькі» – явище, скоріше, соціально-антропологічне, воно виокремило певний людський психотип, чиє становлення припадало на 90-ті роки минулого століття, а розквіт відбувся з приходом до влади донецьких олігархічних кланів та їхніх ставлеників.

«Донецький» – то синонім людини зі статками, але безумовно і безпросвітно пострадянської, інколи розумово обмеженої, з неповноцінною та неякісною освітою, вихованням, варварськими, часом делінквентними звичками, жаргоном, лексиконом, манерою поведінки тощо. В останні роки в соціумі навіть з’явився неологізм – «ти що, данєцкій», – коли йшлося про людину, котра порушує цивілізовані побутові та соціальні норми, вирізняється грубістю, невихованістю, яку часто компенсує підвищеним коефіцієнтом споживацької спроможності. «Бабкі рєшают усьо!» Серед ментальних рис цієї породи людей особливо виділялися… (написав це і сам розсміявся), «ментальні риси» – це від слова «мент», чи що?

А й справді, антропологічний тип мента для «данєцкого» є дуже розповсюдженим. Тривале перебування на державній службі накладає безумовний відбиток на антропологічні риси носія «донєцкой» ментальності, яку можна коротко охарактеризувати як – тупорилий хам.

Хоча трапляються і винятки.

Віднедавна «данєцкіє» навчилися непогано вдягатися і, навіть, говорити щось зв’язне. Вони понабирали собі спікерів, які, вживаючи типову російську великодержавну риторику: «руський мір», «дєди воєвалі», «фашизм поднімаєт голову», «європа-гейропа», «стабільность, порядок, процвєтаніє», – в умовах реальної української демократії набирали незлий процент ностальгуючого за СРСР електорату в депресивних східних областях і в такий спосіб легалізували свою владу, побудовану за принципами кримінальної ієрархії.

Злиття криміналу і держави в сучасній Україні досягло нечуваного розмаху, аж ген тієї межі, коли відвертий ґвалтівник і злодій став президентом. Усвідомлення цієї потворної реальності вводило багатьох порядних людей у стан анабіотичного наркозу, культурологічного шоку. Всі знання, всі книжки, всі шляхетні гуманістичні принципи виявлялися непотрібними і зайвими. Бо що ти розкажеш дітям гарного, розумного, доброго і вічного, коли керманич