Читати книгу - "Пастка-22"

— Це машина капітана Блека, — повідомив він радісно. — Я щойно вкрав її в офіцерському клубі, маю запасні ключі, які він від ранку шукає, бо думає, що загубив.

— А, чорт забирай! За це треба випити.

— Ви мало випили? — почав сваритися Клевінджер, як тільки Маквот завів машину. — Гляньте на себе. Вам що, байдуже, що ви повпиваєтесь до смерті або втопитесь п'яними в якісь баюрі?

— Тільки б не залітати себе до смерті.

— Гей, вперед, вперед, — підганяв Вождь Білий Вівсюг Маквота. — І вимкни фари. Тільки так це можна зробити.

— Док Деніка має рацію, — вів далі Клевінджер. — Люди не вміють себе шанувати. На вас усіх гидко дивитись.

— Добре, патякало, геть з машини, — наказав Вождь Білий Вівсюг. — Усі, крім Йосаріана, — геть. Де Йосаріан?

— Відчепися від мене, дідько, — Йосаріан засміявся, відпихаючи його. — Ти весь у грязюці.

Клевінджер перемкнувся на Нейтлі.

— А от ти мене найбільше здивував. Знаєш, як ти смердиш? Замість того, щоб його стримати, ти напився разом з ним. А якщо він знову полізе битися з Еплбі? — Почувши, як хихикнув Йосаріан, Клевінджер стривожено вирячив очі. — Він що, знову ліз битися з Еплбі?

— Не цього разу, — сказав Данбар.

— Ні, цього разу. Цього разу я зробив щось краще.

— Цього разу він поліз битися з підполковником Корном.

— Не може бути! — випалив Клевінджер.

— Справді? — радісно вигукнув Вождь Білий Вівсюг. — За це треба випити.

— Який жах! — проголосив Клевінджер з глибокою стурбованістю. — Якого милого ти вчепився підполковника Корна? Гей, що там із фарами? Чому так темно?

— Я їх вимкнув, — відповів Маквот. — Знаєте, Вождь Білий Вівсюг має рацію. Без фар набагато краще.

— Ти здурів? — зойкнув Клевінджер і шарпнувся вперед, щоб увімкнути фари. Мало не в істериці він накинувся на Йосаріана. — Бачиш, що робиться? Усі вони тебе наслідують! А якщо перестане дощити і завтра нам вилітати до Болоньї? У гарній формі ви будете.

— Не перестане дощити. Ні, сер, такий дощ може йти вічно.

— Уже не дощить! — сказав хтось, і в машині стало тихо.

— Нещасні вилупки, — співчутливо промимрив Вождь Білий Вівсюг через кілька хвилин.

— Справді не дощить? — смиренно спитав Йосаріан.

Маквот вимкнув двірники, щоб пересвідчитись. Дощ перестав. Небо поступово прояснювалось. Крізь брунатний серпанок яскраво засвітив місяць.

— Ну, що ж, — протверезіло заспівав Маквот. — Хай їм чорт.

— Не переживайте, хлопці, — сказав Вождь Білий Вівсюг. — Завтра злітна смуга буде ще дуже мокрою. А може, знову задощить, так що й висохнути не встигне.

— Ти смердючий, вошивий сучий син, — чути було вереск Голодного Джо з намету, коли вони вТжджали в ескадрилью.

— О Господи, він уже тут? Я думав, він усе ще в Римі з кур'єрським літаком.

— Ой! Оооой! Ооооооой! — верещав Голодний Джо.

Вождь Білий Вівсюг здригнувся.

— Від цього хлопця мене кидає в дрож, — зізнався він невдоволений шепотом. — Гей, а що сталося з капітаном Флюмом?

— Є хлопець, від якого мене кидає в дрож. Минулого тижня я бачив його в лісі, як він їв дикі ягоди. Він уже не ночує в своєму трейлері. Виглядав мов дідько.

— Голодний Джо боїться, що його пошлють замість когось, хто на лікарняному, хоча зараз лікарняних не дають. Чи бачили ви його того вечора, коли він намагався вбити Гавермеєра і звалився в траншею біля Йосаріанового намету?

— Оооой! — верещав Голодний Джо. — Ой! Оооой! Оооооой!

— Дуже добре, що Флюма уже більше не видно в їдальні. Нема більше отого «Подай сіль, Волте».

— Або «Подай хліб, Фреде».

— Або «Кинь мені салат, Піте».

— Геть, геть від мене, — верещав Голодний Джо. — Я сказав геть, геть, ти, клятий, смердючий, вошивий сучий син.

— Нарешті ми довідалися, що йому сниться, — криво всміхнувся Данбар. — Йому сняться кляті, смердючі, вошиві сучі сини.

Тієї ночі Голодному Джо приснилося, ніби Гаплове кошеня спить у нього на обличчі і не дає дихати, а прокинувшись, він виявив, що Гаплове кошеня дійсно спить у нього на обличчі. Перелякався він страшенно, і його пронизливий, нелюдський репет розітнув освітлену місяцем темряву і ще кілька секунд потому бринів у повітрі, немов відлуння нищівного грому. Запала німа тиша, а тоді в наметі зчинився дикий рейвах.

Йосаріан увірвався туди одним з перших. Ще з порога він побачив, як Голодний Джо відбивається від Гапла, намагаючись вивільнити свою руку з пістолетом, щоб пристрелити кошеня, яке, у войовничій позі, оскаженіло сичить на Голодного Джо, щоб той не зміг пристрелити Гапла. Обидва були в солдатській спідній білизні. Гола електрична лампочка скажено гойдалася на довгому дроті, по стінах безладно метались і скакали ламані чорні тіні, і здавалося, що весь намет хитається. Йосаріан мимоволі витягнув руки, щоб втримати рівновагу, а тоді кинувся вперед у незрівнянному стрибку, поваливши на землю всіх трьох бійців. Рукопашна скінчилася тим, що Йосаріан підвівся, тримаючи за барки Голодного Джо і кошеня, по одному в кожній руці. Голодний Джо та кошеня пожирали одне одного очима. Кошеня злобливо бризкало слиною на Голодного Джо, а Голодний Джо силкувався заїхати йому кулаком в морду.

— Чесний бій, — розпорядився Йосаріан, і всі ті, хто перелякано збіглися на галас, з велетенським полегшенням схвально загомоніли. — Ми проведемо чесний бій, — офіційно пояснив він Голодному Джо та котові після того, як витягнув їх із намету, все ще тримаючи за карк. — По-перше, зуби й кігті. Але ніяких пістолетів, — попередив він Голодного Джо. — І не плюватися, — суворо попередив він кота. — Як тільки обох вас відпущу, починайте. В клінчах розходитесь, а тоді вертаєтесь до бою. Почали!

Довкола зібрався чималий натовп збуджених людей, жадібних до будь-якої розваги, але кошеня здрейфило, тільки-но Йосаріан його відпустив, і ганебно драпонуло від Голодного Джо, мов останній боягуз. Голодного Джо оголосили переможцем. Він попрямував назад до намету з гордовитою, щасливою усмішкою чемпіона, високо задерши зморщене обличчя і випнувши хирляві груди. Заснув він переможцем, і йому знову снилося, що Гаплове кошеня спить у нього на обличчі, не даючи дихнути.

Розділ 13