Читати книгу - "Твори у дванадцяти томах. Том сьомий"

різка, поривчаста, і такий самий став його розум. За невпинною шаленою грою йому чимдалі менше залишалося спокійних, безтурботних годин. Зміна ця відбилась і на лиці. Риси його стали твердіші. Рідше з'являлась весела рисочка біля уст і усмішка в зморщечках коло очей. У тих очах, чорних і блискучих, як в індіянина, тепер часто загорялись хижі іскри свідомості своєї сили. Як і раніше, він був повний життя, від усієї його істоти воно аж пашіло, але то була життєва снага переможця, що топче під ноги переможеного. Змагаючись із стихією, він не відчував у ній ворога; однак тепер він змагався з людьми, такими, як сам. Усі злигодні, всі труднощі суворого життя на Півночі не залишили на ньому таких слідів, як оця гостра й запекла боротьба зі своїми ближніми.

Іноді до нього все ж поверталась давня його безтурботність, хоч не вельми часто, і була вона трохи штучна, бо викликали її здебільшого передобідні коктейлі. На Півночі він пив побагато, але вряди-годи. А тепер почав пити регулярно, день у день. До цього він призвичаївся несвідомо — сам спосіб життя штовхав його на те. Коктейлі його заспокоювали. Він не доміркувався до того, просто відчував потребу на час скидати з себе напругу, в якій тримали його ризиковані, зухвалі біржові операції, і помалу виявив, що такий перепочинок дають йому коктейлі. Вони ніби муром відгороджували його від усього. Він не пив ні вранці, ні за роботою, але щойно кидав контору, відразу зводив довкола своєї свідомості той мур з алкоголю. Контора враз ніби переставала існувати. Після перерви на обід вона на годину-дві відживала, та тільки-но зачинялись її двері, він знов ховався за своїм муром. Звісно, мавши велике самовладання, він утримувався від ниття, коли треба було йти на діловий обід або нараду, де він мав зустрітися з ворогами чи спільниками, розробляти чи здійснювати план якоїсь кампанії. Але щойно справу скінчено, він замовляв завсідне своє мартіні подвійною порцією і у високій склянці, щоб ніхто не здогадався.

РОЗДІЛ VI

Діді Мейсон увійшла в життя Буйного Дня майже непомітно. Спочатку він ставився до неї так само байдуже, як до меблів у конторі, й до хлопця-посланця, й до Моррісона — свого вірника і єдиного клерка, й до всіх неодмінних прикмет місця, де орудує своїми ділами надлюдина. Якби перші місяці служби Діді Мейсон хто спитав Буйного Дня, які в неї очі, він не знав би, що відповісти. Через те, що вона була не білява, а шатенка, в його підсвідомості склалось невиразне уявлення, ніби вона чорнява. Так само несвідомо гадалось йому, що вона не худорлява, хоча він не міг би сказати, чи вона гладка. А як вона вбирається, — про це він узагалі ніякої думки не мав. Він-бо не знався на жіночих убраннях та й не цікавився ними. Певно, якось-таки вбирається. Для нього вона була тільки міс Мейсон і все. Правда, він знав, що вона вправна як секретарка й дуже ретельна, але й це враження було зовсім невиразне. Йому не доводилось мати діла з іншими секретарками, і він гадав, що вони всі мусять бути і вправні, й ретельні.

Раз, підписуючи листа, він натрапив на слово «щоб» — замість звичного йому «аби». Він переглянув ще кілька сторінок подібного змісту й повсюди знайшов «аби». Оте «щоб» було єдине. Воно йому різало очі. Він двічі натиснув ґудзика на столі, й до кабінету ввійшла Діді Мейсон.

— Хіба я так диктував, міс Мейсон? — спитав він, простягуючи їй листа й показуючи на те нещасливе слово.

Тінь досади пробігла по обличчі дівчини, вона винувато знітилась.

— Так, це я помилилася, — сказала вона, — вибачте… Проте, знаєте, це зовсім не помилка, так навіть краще, — додала вона похапцем.

— Звідки ви це взяли? — насупився Буйний День. — А мені воно зовсім чудно.

Дівчина вже дійшла була до дверей, але раптом обернулась.

— І все ж так краще казати, — промовила вона, дивлячись на листа, що держала в руці.

— Виходить, що я ввесь час помиляюсь, коли кажу «аби»?

— Авжеж, — відповіла вона сміливо. — Це у вас говіркове. То, може, повиправляти?

— «У понеділок я сам до вас прийду, щоб уже домовитися про це діло», — вголос прочитав Буйний День з листа, прочитав повільно, з серйозним виглядом, уважно прислухаючись до власного голосу. — Ні, не краще так, міс Мейсон! — він похитав головою. — Далебі, зовсім чудно слухати. Чому до мене ніхто так не пише? Чому всі кажуть «аби»— і освічені люди теж? Хіба не правда?

— Авжеж, — погодилась вона, вийшла з кімнати і сіла за машинку виправляти помилку.

Трапилось так, що обідав він того дня в клубі за одним столом з молодим англійцем, гірничим інженером, і почув, що той уживає в розмові тільки «щоб», а не «аби». Раніше Пуйний День, звісно, цього б і не помітив, але тепер, під ираженням суперечки з секретаркою, звернув на це увагу й поклав собі з'ясувати справу. Після обіду він спинив Макінтоша, про якого звав, що той учився в коледжі, бо вславився як футболіст.

— Слухай-но, Банні, — спитав Буйний День, — як краще сказати: «Я до вас приїду, щоб уже домовитись про це діло» чи «аби вже домовитись про це діло»?

Колишній славний футболіст думав добру хвилину.

— А кат його знає, — признався він урешті. — А як я кажу?

— Та вже ж «аби домовитись».

— Ну, тоді краще буде «щоб домовитись». Це вже можна сказати напевне. В граматиці я завжди плавав.

Повертаючись до контори, Буйний День зайшов дорогою в книгарню й купив граматику. У себе в кабінеті, поклавши ноги на стіл, він цілу годину скнів над підручником.

— Хай мене курка вбрикне, коли дівчина не має рації, — вголос промовив він, закриваючи книжку. Вперше він відчув, що його секретарка неабихто. Доти вона була для нього тільки людською істотою жіночої статі, частиною устаткування контори. Та коли виявилося, що вона знає граматику краще за ділових людей і тих, які покінчали коледжі, вона стала для нього справді людиною. Здавалось, ніби вона почала так само вирізнятись у його свідомості, як оте «щоб» на сторінці, яку вона надрукувала, і привертати його увагу.

Того дня він навіть примітив, як вона виходила з контори, і вперше постеріг, що в неї зграбна постать і що вона гарно вбрана. Він зовсім не розумівся на тонкощах жіночого туалету, і, звісно, не добачив, що на ній чепурненька блузка та добре пошитий англійський костюм. У нього склалось тільки