Читати книгу - "Морські казки: Казки про Mелюзину і морських людей"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вона шпурнула ті тріски під припічок, а сама стала димом і вийшла через комин.
Доньки довго чекали, потім увійшли в хату. Тріски лежали під припічком, піч була студена, а баняк порожній. Вони побігли у палац.
– Тату, ніхтолиця знову щезла.
Дундулюк пустився здоганяти. Калинка, як почула, що він недалеко, перекинулася в зірку й попросила хмарку:
– Хмаринко-сестричко, накрий мене!
Хмарка її накрила. Але Дундулюк засапався і так дмухнув, що із хмарки пір'я полетіло. Тоді схопив зірку й спустився на землю.
– Кажи, чому тікаєш від мене?
– Я присягла Михайликові, що буду йому вірною.
– Тому лайдакові? Я його знищу!
– Не зможете. Ваше око не уздрить його.
– Тоді стань каменем навіки!
– Ні, лише на три тижні… А вам щоб серце трісло!
Дундулюк зблід і раптом упав. Більше не підводився. Калинка стала каменем. Лежала так три тижні, гейби спала. Потім ожила й полетіла за своїм чоловіком.
А він уже був дома і чекав її. На все село зробили весілля. Я теж там був, про все почув та й вам розповів.
Умна жінка
Прийшов раз мужик до царя, повеличав його, як слід там, чи ваше величність, чи якось по-іншому, і просе:
– Скажіть, що мені робити, щоб мене звали хазяїном, бо скільки я вже не служу, скільки не заробляю, ніхто мене хазяїном не називає?
Подумав цар, подумав, нічого не сказав, пішов до сенаторів. У них спитав. Ті теж. Думали, думали, нічого не сказали. Тільки царська дочка те все чула, прийшла та й каже:
– Треба його оженити, тоді ніхто не буде питати – де робітник або хлопець, а спита, де хазяїн, от я стільки у вас не живу, всі питають, чи дома ваша дівка, а не зовуть хазяйкою.
А царь на те відповідає:
– Так, усе вірно.
Вийшов він на крильце і розказав тому чоловіку, той і пішов собі. От сенаторам і стало завидно, що як-то ми нічого не сказали, а дівка та сказала. Пішло на те, що кому-небудь з царства треба уходить. Або їм, або їй. Тоді дівка й каже:
– Нехай я піду, а вони, тату, вам зостаються.
Запрягли карету, надавали їй одежі всякої та відправили з солдатом за границю. От вона всі плаття віддала тому солдату, який її віз, а собі взяла тільки три платочки та пішла десь в робітниці. А у того хазаїна був в робітниках і той чоловік, що царя питав, як йому робити, щоб хазяїном звали. От живуть вони там та одного разу робітник і каже:
– Давай поженимося. То будемо хазяїн та хазяйка, а то все робітник та робітниця.
От і поженилися, десь собі хатку построїли та захазяйнували, та до того дохазяйнувалися, що вже і їсти нічого, а вона лежить нездужа. Та й каже тоді чоловікові:
– На, чоловіче, оці три платочки та понеси на базар, що хто перший даватиме за них, те й бери.
От несе він ті платочки, назустріч йому солдат та й запитує:
– Продай платочки.
– Купіть, що дасте?
– Скажу я три слова.
Той подумав, подумав, та й пригадав, що жінка наказувала, що хто перший дасть за ці платочки, за те й віддавати.
– Гаразд.
– Перше слово: не подумавши не начинай, а друге – не прелюбодійствуй (обіцянку – не порушай), а третє – забув.
Прийшов чоловік додому і каже жінці, що віддав платочки за три слова. А вона йому відповідає:
– Ну отдав, так отдав.
– Піду на судно наніматися, грошей половину візьму, половину тобі залишу, а там як Бог дасть.
Вийшов туди, де їх нанімають, і найнявсь першим, а першому дають, що запросить, тільки як поїдуть та допливуть до якогось моря, то першого і пхнуть з корабля, бо як не пхнуть чоловіка, то море не пропусте. От забрав він гроші, отдав жінці у порога та пішов, а вона тим часом вагітна була, та з часом народила двух синів, як соколиків.
Плив він на кораблі у тому морі, де його кидати треба, він і каже:
– Ей, братці, не кидайте мене, бо я знаю, куди мені треба, я і сам плигну.
Надів чисту сорочку, помолився Богу та й плигнув. Як плигнув, так море ще ревло дванадцять днів та ночей, а тоді вже пропустило.
А він як упав, та прямо до морського царя у дворець. Тут його як побачили, стали пити та гуляти та кажуть йому:
– Нам тебе їсти нельзя, бо ти царського коліна, ти царів зять, а нам сват, бо цар людський з нашим морським якось родичається.
А того другого, що кинули у воду, так і розшматали та кажуть:
– Живи у нас. Женися, є у нас для тебе жінка.
А він згадав, що є в нього своя жінка та іншої йому не треба, тому й в морі навіки не остався. От як погуляли добре, дають вони йому кирпичину та бумагу до його тестя та й відпустили. Він як виринув, як погнав кораблі, що малось їм ідти дванадцять діб, а він перегнав за два дні. От як приїхали кораблі до царя, собираються корабельники до царя з подарунками і він проситься:
– Я піду хоч подивлюся на палац.
– Що ж, пустіть його, хай подивиться.
Ну як ввійшов у палац, зараз ту бумагу царю в руки, ту кирпичину на стіл, так вона всіх і осяяла. Цар подивився на бумагу та й каже:
– Так це ж мій зять, він мені й кораблі пригнав.
Зараз привіталися, а цар тоді й питає:
– А де ж дочка моя?
– Залишилася на хазяйстві.
Зараз посила цар карету, сенаторів, весь двір, та й поїхали вони усім двором до царевої дочки. Бачать, біля неї два таких гарних молодця, він хотів було їх зарубати, але згадав, що з тих пір, як жінку свою покинув, багато часу пройшло. Сини його вже повиростали. Тут зараз цар дав їм півцарства, і стали вони собі жити та Бога хвалити.
Про купця, його сина і морського царя
Був багатий вельми купець. Поїхав якось він на кілька літ у чужий край: свої товари продати, заморських накупити. Залишив дома сім'ю – батька, матір і молоду жінку. А того й не відав, що була вона саме в тяжі.
Довго чи недовго пробував купець у заморській стороні, розпродав свої товари. Сів на корабель і пливе додому. Пливе він день, пливе другий, а на третій – зупинився корабель серед моря. Що вже не робили слуги, як
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Морські казки: Казки про Mелюзину і морських людей», після закриття браузера.