Читати книгу - "Шлях Срібного Яструба"

гоже братам вбивати один одного, але й сили наші і наших супротивників занадто нерівні. Алан Сай правильно сказав — на кожного нашого воїна приходиться декілька десятків ворогів. Але чи буде краще, якщо ми підкоримося? Багато скіфів вже пристало до готів і аланів, чимало наших майстрів прикрашають їх зброю, житла й прикраси скіфськими візерунками й готують гострі мечі та списи для них. Чимало скіфських воїнів діляться з готами й аланами своїм досвідом та знаннями з військової справи. Але не для того гриміла скіфська слава по всьому світу, щоб ми загубили свою мудрість і звитягу, розчинивши її серед інших народів. Наша звитяга й наша мудрість живуть в наших серцях. І де б ми не були, ми зможемо зберегти її. Ми покликані завжди зберігати частку сили цього степу над берегами Борисфену. Поки є наше братство, вона буде вічною й незламною. І ми повинні зберегти її. Ми можемо перемогти в одній, у другій битві, але ми не зможемо витримати довгу виснажливу війну. Тому ми зробимо згідно зі стародавнім Законом Великого Степу. Ми приймемо виклик готів і аланів, але на полі битви зійдуться у двобої двоє найкращих воїнів. І якщо переможе воїн з братства Срібного Яструба, то готи і алани дадуть нам можливість йти шляхом Срібного Яструба. Якщо наш воїн програє, то тоді почнеться велика битва, в якій нам тільки залишиться зі славою загинути.

— Чи згодні ви з моїми словами? — запитав Отан, уважно вдивляючись у нерухомі шереги воїнів.

— Згода! — прокотилося між рядами скіфів.

— Ви чули мої слова? — звернувся Отан до посланців.

— Так! — обізвалися в один голос алан Сай і гот Атаульф Кривава Сокира.

— Ми передамо рішення Великого Кола нашим володарям, — промовив похмуро Атаульф, — ніхто не буде заперечувати Закону Великого Степу.

— Наші війська зійдуться через три дні на рівнині, що знаходиться там, де в Борисфен впадає ріка Сірої Вовчиці.

— Агов! — гримнули войовничим закликом ряди скіфських воїнів.

Посланці поштиво схилили голови перед Отаном і зникли. Через хвилину степом прокотився, стихаючи, тупіт їх коней…

Глава 8. Таємниця Щита Таргітая

«Ми будемо йти шляхом Срібного Яструба» — все крутилися у голові Атея слова Отана. Невже він нарешті дізнається, де пролягає Шлях Срібного Яструба?

Більшість воїнів після Великого Кола пішли до вогнищ біля своїх шатер обговорювати події наради й майбутній двобій. Поступово розмови стихли. Декілька десятків дозорців погнали своїх коней у степ, а решта воїнів полягала спати біля згаслих вогнищ. До ранку залишалося не так вже й багато часу. Коли Атей і Орія повернулися до свого шатра, Сагір сидів біля тліючого вугілля кострища. Здавалося, що він поринув у якісь важливі думи.

Атей мовчки сів біля нього. Орія поворушила вугілля, подивилася, чи є достатньо води у казані і, без довгих слів, лягла спати, загорнувшись у вовняну ковдру.

— Слухай, Сагіре, а що є Шлях Срібного Яструба? — нарешті запитав він брата, пильно подивившись йому у очі.

— Шлях Срібного Яструба? — перепитав Сагір і посміхнувся.

Втім, вираз його очей, незважаючи на посмішку, залишався зосередженим.

— Шлях Срібного Яструба, Атею, це шлях воїна, який наважився відправитися у незнані краї, чи то Ойкумени, чи то власної душі.

Атею слова Сагіра здалися загадковими і не зовсім зрозумілими.

— Сагіре, а як можна вирушити Шляхом Срібного Яструба?

— В тому-то й справа, Атею, що у кожного свій Шлях Срібного Яструба. Частіше навіть не ти знаходиш його, а сам шлях знаходить тебе. Але це за умови, що в твоїй душі є прагнення знайти Шлях.

— Але Отан сказав, що після бою все військо піде Шляхом Срібного Яструба? Що це значить?

— Розумієш, Атею, є два Шляхи Срібного Яструба — один відкритий, а другий таємний. Відкритий Шлях — це коли військо відправляється у напрямі, що вказують йому боги. Ще в стародавні часи був такий звичай — коли якійсь клан чи рід опинялися в скрутній ситуації або його воїни відчували, що доля вказує їм відправитись на якусь виправу, то тоді вони посилали перед собою білого коня. І куди той біг, туди й прямували воїни. Отан казав, що дух Срібного Яструба може вселитися в білого скакуна й вказати шлях долі. Якщо наш воїн переможе воїна готсько-аланського союзу, тоді ми вирушимо явним Шляхом Срібного Яструба.

— А другий, таємний Шлях Срібного Яструба?

— О, цей Шлях може відкритися тільки обраним, і пролягає він у душі й серці справжнього воїна. І щоб знайти його, необхідно пережити особливий ритуал, але про це ми з тобою поговоримо пізніше… А зараз давай спати.

Атей все не міг заспокоїтися, і ще безліч питань крутилося у нього в голові. Втім, Сагір вже розтягнувся на попоні, підклавши під голову сідло і поклавши долоню на руків’я акінаку.

І все ж Атей не витримав і знов звернувся до брата з питанням:

— Сагіре, а ти знайшов Таємний Шлях?

Сагір повернув голову до Атея і ледь посміхнувся:

— Спи вже, згодом сам про все дізнаєшся.

Атей незадоволено покрутився, зручніше вмощуючись на килимі, але тільки він закрив очі, як миттєво, несподівано для себе провалився в глибокий сон без сновидінь.

— Агов, прокидайся, Атею! — почув над своєю головою хлопець гучний голос, який і висмикнув його зі сну.

Атей сів, протираючи заспані очі. Перед собою він побачив Сагіра. Той був у повному бойовому обладунку.

— Збирайся швидше, братику, — промовив Сагір, — Отан очікує на нас!

Ці слова примусили Атея миттєво підхопитися, і він втупився в брата:

— Що, сам вождь Отан кличе нас до себе?

— Так, так. Кличе. Давай швидше!

Атей миттєво вмився водою, яку принесла йому в чаші Орія, вскочив на коня й погнав чвалом за Сагіром…

Вони миттєво проскочили скіфський табір і вигнали коней на широкий луг, що тягнувся вздовж берега. Тим часом скіфи ладнали свою зброю, вели напувати своїх коней до Борисфену, весело перегукуючись між собою. Здавалося, що вони збираються не на битву, яка може стати останньою в їх житті, а на свято.

Тим часом Атей і Сагір минули луг і дісталися до невеликого яру, густо порослого могутніми дубами.

— Ось тут, — кивнув головою Сагір, вказуючи на великий дуб, що широко розкинув свою крону над краєм яру. Біля дубу Атей побачив коня, який спокійно пасся на зеленій траві. Атею здалося, що він чує якісь дивні звуки — тихі і дзвінкі водночас. Немовби струмені чистого джерела, виходячи з-під землі, перетворювалися на тонкі срібні струни, що дзвеніли під легким весняним вітром. Коли Атей наблизився до дубу, то