Читати книгу - "Гаррі Поттер і таємна кімната"

— Просто роби, як я, Гаррі!

— Що, випустити паличку з рук? Та Локарт його не слухав.

— Три!.. Два!.. Один!.. Старт! — вигукнув він. Мелфой стрімко підняв свою паличку й заволав:

— Серпенсортія!

Кінець його палички вибухнув. Гаррі приголомшено стежив, як з неї вилетіла довжелезна чорна змія, що важко гупнулася на підлогу поміж ними й підвела голову, приготувавшись до нападу. Почулися зойки, і юрба швидко розступилася.

— Поттере, не рухайся! — ліниво вимовив Снейп, вочевидь насолоджуючись виглядом Гаррі, що стояв нерухомо, віч-на-віч із лютою змією. — Я її заберу.

— Дозвольте мені! — крикнув Локарт. Він скерував свою паличку на змію — пролунав гучний постріл, але змія, замість зникнути, злетіла на три метри в повітря, а тоді знову бебехнулася на підлогу. Розлючено шиплячи, вона підповзла до Джастіна Фінч-Флечлі і знову підвела голову, виставивши отруйні зуби й готуючись до нападу.

Гаррі й сам не був певен, що спонукало його діяти саме так. Він навіть не знав, чи взагалі щось вирішував. Пам'ятав тільки, що ноги самі понесли його вперед, наче він був на роликах, і що він — хоч яким це видавалося безглуздям — крикнув змії:

— Облиш його!..

І тієї ж миті якимось незбагненним дивом змія впала на підлогу, покірно завмерла, наче товстий чорний садовий шланг, і прикипіла очима до Гаррі. Він раптом відчув, що позбувся страху, і був певен, що змія вже ні на кого не нападе, хоча не зміг би пояснити, звідки він це знає.

Гаррі усміхнувся і глянув на Джастіна, сподіваючись побачити його заспокоєного, здивованого чи навіть вдячного — але аж ніяк не сердитого й наляканого.

— Що ти виробляєш?! — зарепетував Джастін і, перше ніж Гаррі встиг вимовити бодай слово, повернувся й вискочив із зали.

Снейп вийшов наперед, махнув своєю паличкою — і змія зникла, розчинившись у невеличкому клубі чорного диму. Снейп також дивився на Гаррі якось несподівано: довгим проникливим поглядом, який ніби щось вираховував, і Гаррі це не подобалось. Окрім того, звідусіль до нього невиразно долинало несхвальне бурмотіння. А тоді враз відчув, що хтось тягне його ззаду за мантію.

— Пішли! — почув він над вухом Ронів голос. — Давай, ходімо!

Рон вивів його із зали, поруч з ними дріботіла Герміона. Коли вони підійшли до дверей, усі розступились, наче боялися підхопити якусь заразу. Гаррі не розумів, що відбувається, і ані Рон, ані Герміона нічого йому не пояснювали, аж поки завели до ґрифіндорської вітальні. Тоді Рон штовхнув його в крісло і промовив:

— Ти — парселмовець. Чому ти нам цього не казав?

— Хто я? — здивувався Гаррі.

— Парселмовець! — повторив Рон. — Ти можеш розмовляти зміїною мовою!

— Я знаю, — погодився Гаррі. — Тобто щойно це сталося вдруге в моєму житті. Якось у зоопарку я випадково нацькував на свого двоюрідного брата Дадлі боа-констриктора, — тут довго розповідати, — але той боа-констриктор зізнався мені, що ніколи не бачив Бразилії, і я звільнив його, хоч і не мав такого наміру. Це було ще перед тим, як я довідався, що я чарівник.

— Боа-констриктор розповів тобі, що ніколи не бачив Бразилії? — ледь чутно перепитав Рон.

— Ну то й що? — здивувався Гаррі. — Та тут повно людей, мабуть, знають зміїну мову.

— Та ні, не знають, — заперечив Рон. — Це досить незвичайне обдарування. Гаррі, це погано.

— Що тут поганого? — обурився Гаррі, який уже починав сердитись. — Що з вами всіма? Послухай, якби я не звелів тій змії не чіпати Джастіна…

— То ось що ти їй сказав!..

— Про що це ти? Ви ж там були і… чули мене.

— Я чув, що ти розмовляв парселмовою, — сказав Рон, — тобто зміїною мовою. Ти міг говорити що завгодно. Не дивно, що Джастін налякався, бо здавалося, ніби ти підбурюєш ту змію. Знаєш, мені аж мурашки поповзли по тілу.

Гаррі витріщився на нього.

— Я розмовляв іншою мовою? Але ж… я не усвідомлював цього! Як міг я говорити якоюсь мовою, не знаючи її?

Рон знизав плечима. І він, і Герміона мали такий вигляд, ніби хтось помер. Гаррі не розумів, що тут такого жахливого.

— Та ви хоч скажете мені, що поганого в тому, що я не дав величезній гидкій змії відкусити Джастінові голову? — запитав він. — Яка різниця, як я це зробив, якщо Джастінові не треба вступати до товариства мисливців без голови?

— Є різниця, — заговорила нарешті Герміона приглушеним голосом, — бо вмінням розмовляти зі зміями уславився Салазар Слизерин. Ось чому змія — символ слизеринського гуртожитку.

Гаррі роззявив рота.

— Саме так, — підтвердив Рон. — І тепер уся школа думатиме, що ти, мабуть, його прапрапраправнук.

— Але ж це не так! — заперечив Гаррі, відчувши якийсь незбагненний страх.

— Це буде важко довести, — сказала Герміона. — Він жив майже тисячу років тому. Всяке може бути.

*

Тієї ночі Гаррі довго не міг заснути. Крізь щілину в завісі довкола свого ліжка він бачив вікно вежі, за яким починав падати сніг, і думав.

Чи міг він бути нащадком Салазара Слизерина? Зрештою, він нічого не знав про родину свого батька. Дурслі завжди забороняли йому розпитувати про його родичів-чарівників.

Гаррі тихенько спробував сказати щось на пар-селмові. Нічого не виходило. Мабуть, для цього необхідно зіткнутися зі змією.

"Але ж я в Ґрифіндорі! — подумав Гаррі. — Сортувальний капелюх не скерував би мене сюди, якби я мав Слизеринову кров…"

— Ага, — пролунав у нього в голові гидкий то-енький голосочок, — але ж Сортувальний капелюх хотів віддати тебе у Слизерин, хіба ти не пам'ятаєш?

Гаррі перевернувся в ліжку. Завтра він побачить Джастіна на гербалогії і пояснить, що він змію відганяв, а не нацьковував, хоч це й так мало б бути зрозумілим (сердито подумав він, вдаривши кулаком подушку) кожному дурневі.

*

Але до ранку невеличкий снігопад, який почався вночі, перетворився на таку хуртовину, що останній у семестрі урок гербалогії скасували: професорка Спраут мала підібрати мандрагорам шкарпетки й шарфики, а таку складну процедуру не можна було довірити нікому, надто тепер, коли треба було якнайшвидше їх виростити, щоб оживити Коліна Кріві й Місіс Норіс.

Зажурений Гаррі сидів біля каміна ґрифіндорської вітальні, а Рон з Герміоною скористалися вільним від уроку часом, щоб зіграти партію в чарівні шахи.

— Та ради бога, Гаррі! — сердито озвалася Герміона, бо один з Ронових слонів збив вершника з її коня й потягнув його з дошки. — Піди і знайди