Читати книгу - "Таємна троянда"

Абу Наср Мухаммед ібн Тархан ат-Туркі аль-Фарабі (бл. 872–950/951) — східний філософ-неоплатонік, правник, космолог, математик, теоретик музики. ">[127], який вселив у свою лютню стільки духів, що міг, коли йому хотілось, змусити людей сміятися, чи плакати, чи впадати у транс, подібний до смерти; Луллія, який перетворювався на червоного півня; Фламеля[128], який багато століть тому разом зі своєю дружиною Парнеллою дістав еліксир безсмертя і, за легендою, досі живе в Аравії серед дервішів та багатьох інших, не таких уславлених. Містиків там було дуже мало, та й ті — лише алхімічні, і я не мав сумніву, що так було через поклоніння більшости людей єдиному Богові та через обмежене відчуття краси, яке Робартес вважав неминучим наслідком такого поклоніння, але я помітив повне зібрання факсиміле пророцьких творів Вільяма Блейка, які опинились тут, можливо, через ту безліч люду в його ілюмінованих друках — ту безліч «жвавих рибок серед хвиль, коли росу спиває місяць»[129]. А ще я помітив багатьох поетів та прозаїків різних епох, але тільки тих, що були трохи притомлені життям, — а це, власне, найвидатніші автори світу, — і які жбурнули нам свою уяву, вже не потрібну їм, коли самі злітали ввись на своїх вогняних колісницях.

І тут я почув стукіт у двері: увійшла жінка і поклала на стіл трохи фруктів. Я вирішив, що колись вона була миловидна, але тепер щоки її запали від того, що я назвав би, якби побачив її деінде, збудженням плоті й жагою насолоди, а натомість то було, без сумніву, збудження уяви й жага краси. Я поставив їй кілька запитань про церемонію, але вона не відповіла, лише похитала головою, тож я мусив очікувати посвячення у мовчанні. Коли я поїв, вона прийшла знову, поставила на стіл вигадливої форми бронзову скриньку, засвітила свічі й прибрала тарілки та рештки фруктів. Залишившись сам, я взявся до скриньки й побачив, що по її боках та на покришці розпустили хвости павичі Гери, а тло було всіяне великими зорями, ніби на підтвердження того, що й небо сяє сяйвом павичевих пер. У скриньці лежала книга, оправлена у велень, а на велені була зображена дуже ніжними кольорами й золотом алхімічна троянда, в яку цілилися численні списи, але марно, про що свідчили найближчі до пелюсток розтрощені вістря. На тонкому пергаменті цієї книги були виписані гарні чіткі літери, вона рясніла символічними малюнками та ілюмінаціями в дусі Splendor Solis[130].

У першому розділі йшлося про те, як шестеро студентів кельтського походження поодинці присвятились вивченню алхімії й розгадали її таємниці: один — таємницю Пелікана[131], другий — таємницю зеленого Дракона[132], третій — таємницю Орла[133], інші — Соли та Ртуті[134]. Те, що здавалось низкою випадків, але насправді було, як твердилось у книзі, хитрим задумом надприродних сил, звело студентів докупи в садку одного заїзду на півдні Франції, а поки вони собі розмовляли, їм спало на думку, що алхімія — це поступова дистиляція вмісту душі, аж поки та не буде готова скинути з себе тлінне і вбратись у нетлінне. Пролетіла сова, прошурхотівши у виноградному листі в них над головами, а тоді надійшла якась стара бабця, спираючись на ціпок, підсіла до них, та й підхопила і розвинула їхню думку. Витлумачивши вповні принцип спіритуальної алхімії й повелівши їм заснувати Орден Алхімічної Троянди, вона пішла геть, а коли вони кинулися за нею, то її вже й слід пропав. Вони утворили Орден, зробили своє майно спільним і разом провадили дослідження, а коли досконало опанували алхімічне учення, їм стали являтися привиди й розкривати їм багато інших чудесних таємниць. Далі у книзі розказані ті з них, які було дозволено знати неофітові, і на початку немало місця приділялось розгляду незалежної реальности наших думок — і це проголошувалося вченням, від якого походять усі істинні вчення. Якщо уявити, мовляв, подобу живої істоти, то в неї відразу вселиться мандрівна душа і почне блукати по всіх усюдах, чинячи добро чи зло, аж поки настане її смертний час, і наводилися численні приклади уроків, одержаних від богів. Ерос навчив людей створювати форми, в яких може жити божественна душа, і нашіптував сплячим розумам те, що їм до вподоби; а Ате[135] навчила створювати форми, втілившись у які, демонічні створіння можуть вливати у сплячу кров безум і бентежні мрії; Гермес же навчав, що коли добре постаратися та уявити хорта біля власного ліжка, то він і охоронятиме тебе, поки не прокинешся, і відганятиме чи не наймогутніших демонів, але якщо уява твоя — слабка, то й хорт буде слабкий і демони візьмуть над ним гору, а сам він невдовзі здохне; а Афродіта навчала, що варто лише силою своєї уяви створити