Читати книгу - "Тварина, обдарована розумом"

ні, — заперечила Арлетта, — я вислухала вас дуже уважно. Аби мене переконати, ви вдалися до двох аргументів, що один одного спростовують.

— Як то один одного спростовують?

— Дуже просто, — повела Арлетта виразним голосом. — Якщо мене за кілька місяців чи тижнів забракують, мов поламану іграшку, ви можете припустити, що питання про надмірну старість не виникне. І навпаки, якщо все триватиме доти, доки мені виповниться п’ятдесят років, питання про сексуальну нестійкість не ставитиметься.

— Ах, ви вже міркуєте, як він, — скрикнула Лізбета, кинувшись із кімнати з відчаєм в очах.

Експеримент за 5 червня 1970 року.

(Звіт, продиктований професором Севіллою)

Іван і Бессі не одержали риби ні об одинадцятій, ні о вісімнадцятій годині, і басейн увесь день безлюдний: ніхто не повинен бачити дельфінів. Проте завдяки безбарвному дзеркалові, заздалегідь умонтованому в ілюмінатор, спостереження за дельфінами тривають, однак вони не можуть помітити спостерігачів. Крім того, різні звуки, що їх вони видають як у воді, так і в повітрі, записуються.

Ополудні Іван і Бессі занепокоїлись. О дванадцятій десять Іван виставляє голову з води й енергійно кілька разів вигукує: «Па!» За півгодини до першої він виставляє з води три чверті свого тіла й, пересуваючись у такий спосіб за допомогою сильних рухів хвостом, озирається навколо, певне, сподіваючись побачити когось із дослідників обіч басейну. Я стежив за ним у бінокль з-за фіранки зі свого кабінету. Він п’ять разів крикнув голосно: «Fish!»[22] О першій годині пополудні він знову з’явився в такий спосіб, але, озирнувшись навколо, пірнув у воду, не промовивши ні слова. Безперечно, він вважає, що кричати не варто, бо нікого не побачив.

Від одинадцятої до першої години Бессі жваво пересвистується з Іваном, але сама з води не показується. Обов’язок спілкуватися з людьми в цієї сімейної пари покладений на Івана.

Бессі не виявляла ворожості, однак стримана. Вже три тижні ми марно витрачаємо зусилля, щоб її зробити дружелюбнішою.

З першої до шостої години вечора Іван і Бессі, як завжди, граються.

О шостій вечора (час другого годування) знову занепокоєння. В одинадцять, двадцять шість і сорок п’ять хвилин на сьому Іван тричі виринає з води, як і раніш, озирається на всі боки, але мовчить. За вісім хвилин до сьомої він з’являється знову й кричить дуже пронизливим, скрипучим голосом: «Па!»

Я вирішую з’явитися. Іван помічає мене ще до того, як я підходжу до басейну, й кричить: «Fish!» Я наближаюся. Ось наша розмова:

С. Fa, what do vou want?

I. Fish!

C. Listen!

I. ‘sen!

C. Pa give fish tonight.

I. ‘night!

С. Yes. Pa give fish tonight.

I. K! (замість — о’кей)[23].

Тоді я намагаюся принадити його грою. Кидаю йому м’яч і вигукую:

— Fa, fetch ball![24]

Однак він одразу зникає під водою й мчить до Бессі. Він одержав од мене обіцянку й цього йому досить. А в воді навпаки, він став жваво пересвистуватися з Бессі. Безперечно, він повідомляє її, що вони одержать їжу, як зайде сонце.

Коли опустилася ніч, я несу відро з рибою й влаштовуюся на одному з плотів. Відразу підходить Іван. Лунає бадьорий різнотонний свист. Бессі підпливає також, але зупиняється за два метри від мене. Я дістаю рибину й мовлю:

— Fa give fish Ві![25]

Він говорить «Бі», бере рибину й несе Бессі. Я дістаю другу рибину й показую йому:

— Fish for Fa![26]

Він повторює «Фа!», хапає й ковтає рибину. Я продовжую почергово давати рибину то Бі, то Фа, відтак навмисне помиляюся й даю йому дві рибини підряд.

Він негайно поправляє мене, енергійно вигукуючи: «Бі!», й дає рибину Бессі.

Коли годівля скінчилася, я прохаю Арлетту принести мені свій транзистор, показую його Іванові й кажу йому:

— Fa wants music?[27]

(До 6 травня, як тільки він бачив когось з нас із транзистором у руках, кричав: «sic!»).

Але він не дає звабити себе, пірнає і починає гратися з Бессі. Вона приберегла останню рибину, й вони вдають, що сперечаються за неї. Я гукаю на нього багато разів, та дарма.

Висновок:

Голод, як і передбачалося, створив потребу контакту. З експерименту випливає перший утішний висновок: Іван не забув англійської мови. Він зрозумів усі мої фрази, промовив сім слів: «Ра, fish, ‘sen (замість — listen), ‘night (замість — tonight), Ві (замість — Bessi), Fa (замість — Ivan)». Однак мало вдовольняло те, що Іван навмисне обмежив розмову з нами найнеобхіднішими словами. Може, він зрозумів, що голод був своєрідним способом примусити його заговорити. В такому разі він нас «обдурив»: одержав рибу за найменшу кількість слів. Либонь, потрібно змінити ставлення до нього, поводитися з Іваном, як з людиною, і спробувати переконати його, щоб він з нами розмовляв без усяких там примусових заходів.

Треба повторити експеримент, щоб підтвердити або ж спростувати ці міркування. Надії на успіх, звичайно, невеликі.

* * *

— Не впадай в оману, — сказав Майкл, — я не належу