Читати книгу - "Чорний Загін"

class="book"> Під час останнього відступу ми наткнулися на базовий табір повстанців. Ми припускали, що це їхній головний тренувальний і збірний пункт в кампанії проти Нічного Жаху. На щастя, ми зауважили повстанців першими. Ми оточили табір і на світанку налетіли з диким гиканням. Значна чисельна перевага була на боці повстанців, проте вони майже не чинили опору. Більшість з них були зеленими добровольцями. Найбільше нас вразила присутність полку амазонок.

Звичайно, що ми чули про них. Кілька з них були на сході, біля Іржі, де бої значно затятіші й кривавіші. Однак це була наша перша зустріч. В наших хлопців з’явилося почуття зневаги до жінок-воїнів, хоча ті билися значно краще за своїх чоловіків.

В наш бік почав плинути дим. Хлопці підпалили казарми й штабні будинки.

-- Док, йди припильнуй, щоб ті бовдури не спалили ліс, -- пробурмотів Капітан.

Я встав, взяв свою торбу і побрів в напрямку галасу.

Повсюди валялися трупи. Йолопи почувалися у відносній безпеці. Вони не збудували частокіл і не викопали рів навколо табору. Тупість. Це перше, що потрібно зробити, навіть якщо впевнений, що на сто кілометрів навколо, немає жодного ворога. Тільки тоді будується дах над головою. Краще змокнути, ніж дати себе вбити.

Я повинен би вже звикнути до цього. Я провів у Загоні достатньо часу. І тепер це турбує мене не так сильно, як колись. Я прикрив бронею найбільш вразливі місця в своєму сумлінні. Та все одно намагаюся не бачити найгіршого.

Ви, ті хто прийшли після мене і шкрябаєте далі цей Літопис, вже зрозуміли, що я уникаю описувати всю правду про нашу банду мерзотників. Ви знаєте, що вони злі, жорстокі та темні. Вони справжні варвари, які втілюють в життя свої самі жорстокі фантазії. Їх стримує тільки присутність кількох порядних хлопців. Я не часто показую їх з цієї сторони, бо вони мої побратими, моя сім’я, а мене змалку навчили не обзиватися погано про родину. Вивчене з дитинства пам’ятається найдовше.

Ворон сміється, коли читає мої звіти.

-- Окозамилювання, -- ось як він їх називає та погрожує відібрати в мене Літопис і написати історію, як він її бачить.

Вдає з себе крутого. Насміхається з мене. А хто вештався по табору, перериваючи хлопцям забаву, як тільки вони починали когось катувати? За ким лазить десятирічна дівчинка на старому мулі? Не за Доком, брати і сестри. Не за Доком. Який з Дока романтик. Це прерогатива Капітана і Ворона.

Звісно, Ворон став найкращим другом Капітана. Сидять собі каменем, а між ними панує кам’яна тиша. Їм вистачає просто перебувати в товаристві один одного.

Елмо командував підпалювачами. Це були старші члени Загону, які вже заспокоїли свої скромні плотські бажання. Серед тих, хто й далі поневіряв жінками, переважали наші молоді прихвостні з регулярних військ.

Вони добре билися під Трояндами, проте повстанці виявилися сильнішими. Половина Кола Вісімнадцяти виступила там проти нас. На нашому боці були тільки Кульгавий і Перевертень. Та й то цих двоє витрачали більше часу намагаючись нашкодити один одному, ніж відбиваючи атаки Кола. В результаті цілковитий розгром. Найбільш принизлива поразка Леді за останнє десятиліття.

Коло, як правило, тримається разом. Вони не витрачають більше зусиль на сварки між собою, ніж на боротьбу з ворогом.

-- Ей! Док! – покликав Одноокий. – Приєднуйся до забави.

Він кинув палаючу головешку у відчинені двері казарми. Будівля відразу вибухнула. Важкі дубові віконниці злетіли з вікон. Язики полум’я охопили Одноокого. Він вискочив мов навіжений, заплутане волосся тліло під чудернацьким, крисатим брилем. Я повалив його на землю і почав гамселити брилем по волоссю.

-- Годі. Припини, -- гаркнув він. – Бачу, курва, це приносить тобі неабияке задоволення.

Не в змозі стримати посмішку, я допоміг йому встати.

-- Як ти?

-- Трохи підгорів, -- сказав він і напустив на себе той вдаваний, поважний вигляд, який приймають коти, після якоїсь особливо невдалої витівки. Мовляв: -- Саме це я й збирався вчудити.

Полум’я клекотало. Шматки стріхи злетіли над будинком.

-- Капітан відправив мене припильнувати, щоб ви, клоуни, не спалили ліс, -- зауважив я.

В цю мить з-за рога палаючого будинку неспішно вийшов Гоблін. На його широкому роті розтягнулася дурна посмішка.

Одноокий тільки глянув на нього і відразу заверещав.

-- Тупий довбень! Це твої дурні жарти.

Він видав з себе завивання, від якого в мене мурашки забігали по спині й почав танцювати. Клекіт полум’я посилився, став ритмічним. Невдовзі мені здалося, що я бачу, як серед полум’я за вікном щось стрибає.

Гоблін теж це побачив. Його дурна посмішка зникла з обличчя. В нього перехопило подих, він побілів, а тоді почав свій власний танок. Він і Одноокий вили, пронизливо кричали й практично не звертали на себе увагу.

З корита вилетіла вода, і описавши в повітрі дугу, з плескотом хлюпнула на полум’я. Слідом за нею полетіла вода з бочки. Клекіт полум’я зійшов майже нанівець.

Одноокий підскочив і штовхнув Гобліна, намагаючись порушити його концентрацію. Гоблін вигинався, гойдався, пищав та продовжував танцювати. Нова порція води вилилася на вогонь.

-- Солодка парочка.

Я обернувся. Елмо прийшов поглянути.

-- Маєш рацію, -- відповів я. Їхня метушня, сварки, скиглення – це втілення старших колег по цеху. Та їхня суперечка не заходить так далеко, як між Перевертнем і Кульгавим. Якщо придивитися зблизька, то видно що Одноокий і Гоблін – друзі. Серед Поневолених друзів немає.

-- Пішли, щось покажу, -- сказав Елмо. Він не промовив більше ні слова. Я кивнув і пішов за ним.

Гоблін і Одноокий продовжували вовтузитися. Та виглядало, що Гоблін перемагав. Тож я перестав непокоїтися, що спалахне пожежа.

-- Зможеш прочитати цю північну базгранину? – запитав Елмо. Він завів мене в будинок, де ймовірно знаходилося командування всього