Читати книгу - "Чорний Загін"

табору. Елмо вказав на гору паперів, яку його люди насипали на підлозі, очевидно, щоб розпалити ще один вогонь.

-- Розберемося.

-- Гадаю, тут може бути щось цікаве.

Я вибрав аркуш навмання. Це була копія наказу конкретному батальйону регулярних сил повстанців проникнути в Паничі і затаїтися в будинках місцевих прибічників, поки не настане час вдарити захисникам Паничів в спину. Підписано: Шепіт. Внизу знаходився список контактів.

-- Нічого собі, -- сказав я, в мене раптово перехопило подих. Лише в одному цьому наказі було пів десятка таємниць повстанців і натякалося на ще кілька. -- Нічого собі.

Я схопив інший аркуш. Як і на першому, там містився наказ конкретному підрозділу. Як і на першому, там відчинялося вікно в самісіньке серце теперішньої стратегії повстанців.

-- Клич Капітана, -- сказав я Елмо. – Клич Гобліна, Одноокого, Лейтенанта і всіх інших, хто повинен…

Напевно в мене був чудний вигляд. В Елмо на обличчі з’явився дивний, нервовий вираз і він перебив мене.

-- Що в біса трапилося, Док?

-- Всі плани й накази відносно кампанії проти Паничів. Повний план битви.

Однак це ще було не все. Найголовніше я вирішив приберегти для Капітана.

-- Рухайся. Дорога кожна хвилина. Заборони їм палити папери. Хай йому чорт, зупини їх. Ми натрапили на золоту жилу. Не дай Боже пустити її з димом.

Елмо гримнув дверима. Я чув, як його ревіння затихало у віддалі. Елмо – хороший сержант. Він не витрачав часу на дурні запитання. Крекнувши, я всівся на підлозі й почав переглядати документи.

Скрипнули двері. Я навіть не підняв погляд. Мене охопила лихоманка, я швидко переглядав документи, хапаючи їх з кучі й сортуючи на менші купки. Краєчком ока я побачив брудні чоботи.

-- Можеш прочитати це, Ворон? – Я впізнав його по ході.

-- Звичайно.

-- Допоможи мені розібратися, що тут у нас.

Ворон всівся навпроти мене. Між нами лежала куча паперів, що майже закривала нас одне від одного. Сонечко встала позад нього, щоб не мішати йому, проте достатньо близько, щоб перебувати під його захистом. В її нерухомих, порожніх очах досі стоїть жах, пережитий нею в тому далекому селі.

В певному сенсі Ворон типовий представник нашого Загону. Різниця між ним і всіма нами полягає в тому, що йому завжди потрібно більше ніж іншим, енергія б’є в ньому через край. Може тому, що Ворон новачок, наш єдиний побратим з півночі, він став символом нашого життя на службі у Леді. Його душевні муки стали нашими душевними муками. Коли, в хвилину скрути, він відмовляється стогнати і бити себе в груди, ми чинимо так само. Ми воліємо розмовляти металевим голосом зброї.

Досить. Навіщо забивати собі голову цими дурницями? Елмо натрапив на золоту жилу. Ворон і я вишукували самородки.

Неспішно увійшли Гоблін і Одноокий. Жоден з них не кумекає по-північному. Вони почали забавлятися, змушуючи тіні, що невідомо звідки взялися, ганятися одна за одною по стінах. Ворон кинув на них суворий погляд. Коли в тебе на голові купа проблем, їхнє постійне блазнювання і дрібні суперечки починають дратувати.

Вони поглянули на нього, припинили пустувати і чемно сіли – майже, як покарані діти. У Ворона є цей вроджений дар, енергія, харизма, що змушує людей, набагато небезпечніших, ніж він, тремтіти немов від нього віє холодний, темний вітер.

Прибув Капітан в товаристві Елмо і Мовчуна. Крізь відчинені двері я зауважив, що поблизу тиняється кілька людей. І як вони відчувають, що щось затівається?

-- Що тут в тебе, Док? – запитав Капітан.

Я подумав, що він витягнув з Елмо все до останньої краплини, тож відразу перейшов до суті.

-- Ці накази, -- я тицьнув у одну з купок. – Всі ці рапорти, -- я тицьнув в другу. – Підписані Шепіт. Ми топчемо грядки в особистому садку Шепіт.

Мій голос перейшов у писк.

Певний час всі мовчали. Гоблін видав з себе кілька пискливих звуків, коли до кімнати забігли Красунчик та інші сержанти. Нарешті, Капітан запитав Ворона:

-- Це правда?

Ворон кивнув.

-- Судячи по документах, вона сновигала туди-сюди ще з ранньої весни.

Капітан склав долоні й почав крокувати по кімнаті. Він нагадував мені старого, змученого ченця, що йде на вечірню молитву.

Шепіт – найбільш знаменитий генерал повстанців. Не дивлячись на неймовірні зусилля Десяти, весь східний фронт тримається завдяки саме її незламному духу. Вона також найнебезпечніша з Кола Вісімнадцяти. Вона славиться ретельністю при плануванні кампаній. У війні, яка занадто часто нагадує збройний хаос по обидва боки, її підрозділи виділяються прекрасною організацією, дисципліною та злагодженістю.

-- Вона командує повстанськими силами в Іржі. Правильно? – розмірковував Капітан. Битва за Іржу вже тягнеться три роки. Подейкують, що спустошено сотні квадратних кілометрів. Під час останньої зими обидві сторони, щоб вижити, були змушені їсти своїх мертвих.

Я кивнув. Питання було риторичним. Він просто думав вголос.

-- Бійня під Іржею тягнеться роками. Шепіт не здається. Леді не хоче вступитися. Але, якщо Шепіт направляється сюди, тоді Коло вирішило здати Іржу.

-- Це означає, що вони переходять зі східної на північну стратегію, -- додав я.

Північ залишається найслабшим флангом в позиції Леді. Захід повалений. Союзники Леді контролюють море на півдні. Відколи кордони Імперії сягнули великих лісів за Форсбергом, північчю нехтували. Саме на півночі повстанці досягли найбільш разючих успіхів.

-- Вони набирають обертів, -- зауважив Лейтенант. – Взяли Форсберг, спустошили Клин, знищили Троянди і оточили Жито. Регулярні війська повстанців рухаються в напрямку Віста і Джейн. Їх зупинять, та Коло безперечно знає це. Тому вони вирішили змінити стратегію і рушити на Паничі. Якщо Паничі не вистоять, повстанці опиняться на краю Країни Вітрів. Залишається тільки перейти