Читати книгу - "Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка"

солтис скочив на ноги та вдарив суддівською палицею по столу. — Навіть з пограбування церкви він так викрутиться, що йому казатимуть: «Ти добре вчинив, сину мій!»

На цьому великий князь та солтис так сильно зчепилися, підскакували у своїх кріслах і били кулаками по столу, що підсвічник, череп, розп'яття так і танцювали на ньому. Засідання довелось припинити і відкласти на наступний день. Лиходій знову отримав відстрочку щодо повішення — сміявся я подумки.

Наступного дня судді, трохи заспокоївшись, продовжили засідання перерване в in pendenti[46].

— Де ви зупинились, обвинувачений?

Х'юго продовжив.)

У ризниці я знайшов великий шкіряний мішок, куди спакував усі срібні та золоті дорогоцінності, які постраждали в богохульній оргії, і не забув про корону Богородиці.

Коли я підняв мішок собі на плече, той мало не поламав мені його, однак я не міг перекласти мішка на інше, через білого голуба.

За допомогою статуї, що крутиться, я опинився за стіною. Далі мені треба було спуститися з високої вежі. Я знайшов мотузяну драбину, якою сюди піднялися язичницькі блудниці, швиденько зліз по ній, схопив мішка зі скарбами і побіг до гавані.

(— Зупинись! — закричав солтис. — Тут я тебе і спіймав. І це буде критерієм твоєї вини. Чи благочестивим був твій вчинок? Чому ти відправився у гавань, де стояли готові до відплиття кораблі, а не у бік ратуші, де б знайшов мера, солтиса чи міського старшину, кому б міг розповісти про святотатний орден? Сплячих винуватців спіймали б in flagranti[47], звичайно, якщо все те, що ти сказав, було правдою?

— Ну, покидьку, спробуй поясни! — спохмурнів князь.

— Насправді, все дуже просто, панове, — відповів реус. — Я тільки слово скажу — і ви все зрозумієте. Назва міста, в якому це все відбувалося — Щецин. Тоді там заправляв Адольф Густав. Мало того, що його воєначальникам-єретикам було до одного місця, чи в монастирі поклоняються Бафомету, чи справляють свято Милітти, так вони ще були в дуже хороших відносинах з «лицарями терніїв», котрі разом зі шведами відважно боролись проти імператорської армії. Тож йти туди не було ніякого сенсу. Так я вирішив рятуватися, тікаючи на землі великого німецького князя, де мене вислухають разом із святою інквізицією і, думаю, приймуть рішення розпочати воєнний похід проти богохульників та єретиків. А так, як у морі мене буде важко вислідити, я поспішив до Щецинського порту.

— Habet rectum! Rectissimum![48] — поспішив озвучити свою думку великий князь. — Шведські єретики не можуть бути суддями в такому питанні. Викресліть з обвинувачень «furtum sacrosanctorum»[49].

— Готовий побитись об заклад, що він очистить себе від усіх обвинувачень, мерзенний злочинець! — пробурмотів собі у бороду солтис. — Ну, а тепер піде «Homicidium!»[50])

Частина п’ята
Homicidium
1. На кораблі мінхера

Найвищим доказом моїх благих намірів є те, що не дивлячись на скрутне становище та відсутність грошей, я встояв та на не наклав свою руку на пожертви, що знаходились біля входу у церкву. А в страсні дні там були і мідяки, і срібні монети.

Я все ще був одягнений в маскарадний костюм слуги єврейського первосвященика: римський балтеус, шкіряні сандалії, тога. В будь-якій частині світу в цій одежі мене сприйняли б як божевільного, тільки не тут. Під владою шведів Щецин зробили вільним портовим містом, а бухта Одер була повністю забита торговельними суднами з усіх куточків світу. На причалі штовхалися негри, іспанці, турки, бербери, китайці в найрізноманітніших строях. Тож серед усього цього каламбуру міг загубитись будь-хто. Ані на мене, ані на моє вбрання уваги не звертали.

Я нікого не розпитував, а мовчки шукав корабель, який готовий був підняти якір та вітрила і врятувати мене. Доля привела мене до голландського корабля.

Як тільки судно рушило з попутним вітром із Одеру, ми вийшли у відкриту затоку. Власник судна мінхер Руйссен помітив мене на палубі. Він підійшов до мене, запхавши обидві руки в кишені, і заговорив зі мною дванадцятьма різними східними мовами.

Звичайно, що я не розумів жодної.

Тоді він почав лаятись на своєму діалекті.

— Могутній Кракен[51], яку ж мову розуміє ця мушля?

Це я зрозумів і відповів йому, що розумію голландську, і що я не палестинський язичник, а віруючий християнин.

— Куди ж ти зібрався?

— Куди підвезете.

— Дорогу зможеш оплатити?