Читати книжки он-лайн » Пригодницькі книги 🏞️🌲🌊 » Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка

Читати книгу - "Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка"

130
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 89
Перейти на сторінку:

— Не маю ані копійчини.

— А що маєш?

— Маю дуже гарну та дорогоцінну флягу, інкрустовану дорогоцінним камінням. Можу віддати її як завдаток чи плату.

— Ти її вкрав?

— Клянусь Святою Трійцею, що дісталась вона мені чесним шляхом. Це подарунок від вродливої жінки, на згадку про поцілунок та обійми. Нехай піду я на дно разом з цим судном, якщо хоч слово з того, що я сказав, є неправдою.

— Но-но, ти такими речами не клянись. Я й так тобі вірю. Ця фляга вартує рівно стільки, за скільки б я тебе довіз до Гамбурга.

— Ця фляга коштує більше, ніж усе ваше судно.

— А що в тебе у шкіряному мішку?

— Чисті золоті та срібні скарби.

— Їх ти теж заробив поцілунками? Ти мені тільки не бреши, я тебе не арештовуватиму, мені, знаєш, все одно.

Я запропонував йому зайти до каюти, щоб там усе розповісти.

Мінхер провів мене до своєї каюти та дозволив покласти мішок у закутку. Він приніс собі пінту пива і випив його сам, аби я не відволікався від розповіді. Потім дістав порцелянову люльку і набив її тютюном. Однак не прикурив, а просто поклав до рота.

Коли я розповів йому усю історію, аж до моменту, як забрав осквернені реліквії та дорогоцінності з наміром віднести їх великому князю як доказ, мінхер вибив тютюн з люльки, запхав його назад у пакетик, допив останній ковток пива з кухля і, засунувши ще глибше обидві руки в кишені, сказав наступне:

— Що ж, хлопче, ти одночасно зробив дуже мудрий і дуже безглуздий вчинок. Забрати ті речі ще розумна справа, а от віддати — це вже не дуже. Ти, нещасний, сам хочеш обвинуватити таких могутніх людей, як орден «лицарів терніїв» в таких абсурдних речах, в котрі ніхто не повірить. Всі казатимуть, що то все тобі наснилось.

— Та ж як мені могли наснитись речі, котрих ніхто і ніколи не чув і не бачив на власні вуха та очі? Як могла мені наснитись таємниця ідола Бафомета? Як міг я вигадати імена Ялдаваоф та Офіоморфос, чи диспут про Ісуса?

— Що ж, хлопче, про це тобі скажуть, що ти все вичитав з таємних памфлетів, зібраних в Левітіконі. Вони були створені ворогами ордену, позбутися якого прагнув король Філіп, хоча б заради їхніх багатств. А те, що дозволено королю Філіпу — тобі заборонено. Наприклад, розповідати казки про Бафомета та змієпоклонників. Навіть якщо ти все чув та бачив на власні вуха та очі, в тебе немає ані свідків, ані доказів.

— Але в мене є докази! — сказав я, діставши з мішка дароносицю і вибравши проскуру. — Ось мої докази. Це свята проскура, яку кидали туди-сюди, на яку плювали ідолопоклонники, по якій топталися грішниці. Ось, дивись, тут посередині відбиток каблука зі взуття Астарти.

Мінхер вдягнув окуляри та уважно почав розглядати проскуру.

— Могутній Кракен! — гиркнув він. — Це символ, яким позначають Бафомета: півмісяць, наче підкова, а всередині двоголова змія у формі вісімки. Ось такий відбиток. Це означає, хлопче, що ти зробив благородний вчинок, адже врятував тисячі і тисячі християнських душ від пекельних мук, якби вони на святій месі молилися навколішках перед символом Бафомета, а не тіла Христа. Істинно половина міста Щецин має віддячити тобі, що сьогодні не візьмуть вічне прокляття за порятунок, як брутто за нетто. Своїм вчинком ти врятував як мінімум дванадцять тисяч людей від пекла. Тож це було мудрим вчинком. Та попереду ще безглуздіший вчинок: куди віднесеш ти ці осквернені скарби? Ти хочеш обвинуватити цілий монастир. Та не просто монастир, а монастир з папським лицарським орденом; та й не один монастир, а два. Адже ти казав, що там були жінки — отже, монашки. Звинувачувати Папу — це завжди небезпечна справа, а жінок тим паче! Тут ти пропадеш. Адже якщо ти про це заявиш, то першим ділом тобі дадуть по шиї, а як церковного грабіжника взагалі одразу на гільйотину. Тож на тому світі розповідатимеш як все було. Кому захочеться зв'язуватися з могутнім лицарським орденом? І навіть, якщо й знайдеться хтось, то поки почнеться перевірка, вони так заметуть усі сліди, що нічого не залишиться. Тебе звинуватять у наклепі. Маєш бажання залишитись без язика?

— Але що ж мені тоді робити з цими скарбами? — запитав я розгублено. — Віднести їх назад до монастиря?

— Що за безглуздя. Адже, як тільки вони дізнаються, що ти хотів їх зрадити, то одразу замурують тебе у стіну. Там і чекатимеш на воскресіння.

— То що ж мені тоді робити?

— Ну, хлопче, що приніс ти — то вже твоє. Сприймай це як дарунок Господа. Ти забрав це від диявола. Коли припливемо до Гамбурга, я відправлю тебе до одного дуже порядного чоловіка. Його покликання — рятувати чесних людей від скарбів, викрадених у диявола з-під носа, або знайдених там, де їх ніхто не губив і які тиснуть на душу чесного чоловіка вдвічі більше. Я знаю таку людину, яка позбавляє добрих християн від такого тягара. Не переживай, по неділях він ніколи не обманює. От побачиш, що за твій благородний вчинок буде достойна винагорода. Тільки віддавай з таким же розумом, як і брав. Секрет успішної торгівлі: з розумом принести і з розумом забрати.

1 ... 43 44 45 ... 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка"