Читати книгу - "Навіщо читати"

є надто приємними, журналістика не хоче бути неприємною. Тож вона говорить не про смерть, а про померлих. Саме мертві створюють відчуття приємності, бо їх можна пожаліти, не будучи схвильованим, ці покійники далеко, померли вони від хвороб, яких у нас немає; ці померлі стосуються лише нашого милосердя, нашої доброчесності, а не серця. Читати на іншому носії крім паперу у вигляді тому

Дуже зручно думати, що література чиста, і було б грубо говорити про створені для неї матеріальні умови. Матеріальні умови мистецтва мають уплив на форму мистецтва. На спосіб оплати письменника («Письменнику фактично не платять: його годують, добре чи погано залежно від епохи», — Жан-Поль Сартр. «Що таке література?»), особливо ж на носія письма. Чи ж Кодекс Хаммурапі[172] виявився міцнішим через те, що був написаний на камені?

Латинські книжки мали вигляд сувоїв. Відповідно манера їх читання відрізнялася від того, як ми читаємо тепер. Чогось було менше, чогось більше. Книжку не можна було перелистати. Не існувало навіть такого дієслова, бо в них не було листків. Розгортання сувою мусило читання уповільнювати, робило його ретельнішим. Аби не завдавати собі труда знову розгортати сувій у пошуках якогось пасажу! А отже, зумовило інакші манери писати. Перш ніж почати писати, писець читав. Він більш-менш свідомо занурювався у своєрідний, загальний ритм читання й згідно з цим і писав, не так у деталях, як у сукупності, але сукупність обумовлює деталі. За доби античності твори були короткі, наче рубані — те, в чому загалом докоряють модерним, оснащеним технічними засобами часам. Поеми, афоризми, діалоги; реляцію про послідовні пригоди низки персонажів, яку назвали романом, годі було уявити. Вона була настільки малоймовірною, що її практично не уявляли. Перший прояв геніальності Петронія полягав у геніальності форми. В написанні роману. Як і будь-яка крайня сміливість, ця залишилася одинокою та не видалася чимось відмінним від дурощів, які невпинно виплескують із голів гульвіс, шаленців, навіженців, зациклених на ідеї й інших усміхнених і непотрібних зануд. Потрібен був час, щоб з’явилися нові романи, залишивши зачитаний павуками «Сатирикон» у запасниках салону тих, хто вигадав неділі. Романи, звісно, були, радше героїзованими оповідями про кар’єру генералів, як, скажімо, у Візантії десятки «Романів про Александра», присвячені Александрові Великому, які виходили так само регулярно, як і біографії Шекспіра в Англії чи розповіді про різних Кеннеді в Сполучених Штатах Америки. Позбувшись сувоїв, ми щось утратили, щось і здобули. З появою електронних книжок та iPhone епічні романи читатимуть, можливо, менше і писатимуть рідше. Якби видавець, який впроваджує цей прямокутник, на якому після дотику на екрані iPhone’a з’являється зображення, запропонував мені опублікувати в ньому свої поезії, чи змінив би я манеру їх написання? Наразі я переймаюся одним: відсутністю можливості робити нотатки на екрані, але над цим уже працюють, і читач знову зможе привласнити читання. Роман, можливо, і був прив’язаний до книжок у вигляді томиків, але література не залежить від паперу. Невеличкий хамелеон виявився значно стійкішим за цих здоровил-диплококів, які, сягаючи 35 метрів у висоту, вважали себе безсмертними, загинули від нежиті щойно вдарили перші морози. Прочитавши Дарвіна, поет адаптується. Й обирає гасло: «Хмариться, напишімо грозу».

Чому не читати?
а) з тактовності

Читати, читати, це дуже добре, але бувають моменти, коли добре цього не робити. Наприклад, після кохання. Коли, відхилившись від свого партнера, все ще зберігаючи дещицю його на собі, чи, точніше, маючи в собі чарівну мимовільну присутність, ми тягнемося за іншою, ніби щойно не відбулося нічого важливого, наче блискавичність суперечить тривалому, а активність розуму, якою є читання (де почування теж присутні) була або відпочинком, або важливішою за діяльність тілесну (де розум також присутній). «Значить, тепер ти зраджуєш мені з Еррі Де Люка?[173]».

б) через громадську діяльність

Друзі-шотландці відмовляються читати «Гаррі Поттера», рекламний мед про якого залив усю країну. Туристи відвідують замок Алнвік (герцогів Нортумберландських), бо в ньому знімали фільм. По всій Шотландії продають вироби з маркою «Гаррі Поттер». Цей роман, який міг уважатися симпатичним, бо спонукав дітей читати, став

одним із лих світу: він спонукав до читання й дорослих. Деякі книжки, як і деякі особи, інколи розблоковують звичку суспільства. Спочатку це виглядає класнó, тоді як це лише паскудство. Дж. К. Роулінг позбавила дорослих усього світу комплексу, і романи для юних заполонили світ старших. Про це можна б написати «Промову про добровільну відсталість».

Запуск останнього тому серії рівно опівночі одного дня 2007 р. в тисячах книгарень Об’єднаного королівства разом із читанням уривків автором у Единбурзькому замку став відразливою промоакцією, рівнозначною запуску сітроена «Ксара Пікассо». Література проституйована наживо. Якщо зáмки цієї країни стають парками розваг під приводом необхідності доглядати дахи, краще ті дахи знести. Це доповнить дивовижний спектакль католицьких церков, спустошених Генріхом VІІІ, зруйновані стіни яких, височіючи наскрізними проломами, схожі на каркаси динозаврів, раптово паралізованих на зелених долинах цього жорстокого краю. В парках коло них читають книжки.

в) через дурне марновірство

Я досить довго уникав читати книжку Ерве Ґібера