Читати книгу - "Війни художників"

— Шановні друзі! Товариші! — Голова Спілки московських художників Олександр Герасимов вийшов на трибуну і заговорив. Його голос зривався від надміру почуттів. — Я хочу висловити щиру подяку нашому вождю, нашому геніальному вчителю і другу Йосипу Віссаріоновичу Сталіну і великому фюреру німецького народу Адольфу Гітлеру за вітання, надіслані учасникам цього зібрання! Хочеться сказати всі душевні слова подяки, які тільки існують у наших мовах. Хочу, щоб Йосип Віссаріонович Сталін і Адольф Гітлер, люди, які з геніальною далекоглядністю ведуть Комуністичну партію Радянського Союзу і Націонал-соціалістичну робітничу партію Німеччини, народи наших країн до світлого майбутнього, до прогресу і процвітання, прийняли палкий привіт художників Німеччини й Радянського Союзу, сповнений любов’ю і повагою. Нашою творчістю ми зробимо все можливе, щоб прийдешні покоління визнали, що ми були достойними сучасниками таких геніїв, як Йосип Віссаріонович Сталін та Адольф Гітлер! Ми впевнені, що всі прогресивні країни світу вийдуть на широкий історичний шлях і стануть під червоні прапори Сталіна і Гітлера! Бо лише під цими прапорами, прапорами кольору крові, пролитої в боротьбі за світле майбутнє наших народів, людство переможе!

Його останні слова потонули у бурхливих оплесках і вигуках «Да здравствует товарищ Сталин!» і «Хайль Гітлер!»

— Добре говорить геносе Герасимов! — зауважив доктор Клейст, і собі прокричавши «Хайль Гітлер!» — Як на мене, не гірше за доктора Геббельса. Правда, геносе Шютте?

Шютте із задоволенням погодився. Офіціант підійшов до них із тацею, на якій стояли бокали з червоним вином. Вони поміняли спорожнілі бокали на повні, цокнулися з Гущенком і випили по ковтку.

— Що це за вино? — зацікавлено запитав Клейст, смакуючи терпку рідину.

— «Кіндзмараулі», — відповів Гущенко, — улюблене вино товариша Сталіна. Тепер його і «Советское шампанское» подають майже на всіх прийомах.

— «Кінздма… кіндзма…», що означає ця назва? — Шютте облишив спроби вимовити слово.

— Кіндзмараулі — так називається сорт винограду, з якого зроблене це вино.

— Здається, це не російське слово? — запитав Клейст.

— Ні — грузинське. Сталін за національністю грузин, — пояснив Гущенко.

Тим часом до них підійшла дружина Гущенка — Марія — теж із бокалом вина. Марія була високою гарною брюнеткою у досить відвертій сукні. Вона посміхнулася і привіталася з Клейстом і Шютте, з якими була знайома. Обидва поцілували їй руку, вона з посмішкою на вустах вислухала протокольні компліменти.

— Фрау Гущенко, як ви оцінюєте виступ геносе Герасимова? — звернувся до неї доктор Шютте.

— Мені здається, він виступив дуже добре, — відповіла Марія Гущенко німецькою. Вона теж прожила кілька років у Німеччині. Там і познайомилася з чоловіком. Нахилилася Гущенкові до вуха, прошепотіла:

— У мене перекрутилася шлейка на бюстгальтері й жахливо тисне. Вона розітре мені плече до крові.

Гущенко ледь помітно скривився. Шепнув у відповідь:

— Та клята модистка все ж напартачила. Це точно не Париж! Піди у вбиральню, хоча ні, зараз я покладу тобі руку на плече і спробую поправити…

Але Гущенко не встиг нічого зробити. До них разом з Берією підійшов голова Спілки московських художників Герасимов. За Берією йшли його заступник Меркулов і помічник Саркісов.

— Це і є геносе Клейст — керівник німецької делегації й представник імперського міністра Ріббентропа, а це — товариш Гущенко, головний організатор цього зібрання, — запопадливо зазираючи в обличчя Берії, сказав Герасимов.

— Здрастуйте, геносе Клейст, здрастуйте, товаришу Гущенко! — поблискуючи пенсне, Берія обом потиснув руки. Гущенко відзначив, що рука у Берії маленька, холодна і слабка. Відчуття було, наче торкнувся до дохлої риби.

— Я слідкую за вашою творчістю, — сказав Берія Гущенкові з дуже помітним грузинським акцентом, зміряв зацікавленим поглядом з голови до ніг його дружину і пішов далі. Свита поквапилася слідом. Марія помітила цей безцеремонний погляд. Знітилася й опустила очі.

— Герасимов, хто ця жінка, що стояла поряд із Гущенком? — запитав Берія через плече Герасимова, який запопадливо дріботів слідом, представляючи всесильному наркому учасників зібрання.

— Це його дружина, товаришу Берія, — пояснив той.

Очі Берії загорілися:

— Добре, ми затверджуємо його керівником делегації. Делегації, яка поїде в Німеччину. Все, — Берія, а за ним «сині кашкети» пішли до виходу. — Нехай готується і виїжджає швидко, настільки, наскільки це можливо.

— Навіщо така поквапливість, треба ж як слід усе приготувати, Лаврентію Павловичу, — насмілився заперечити Герасимов.

— Я сказав — швидко, — з вуст Берії це прозвучало як «не твого розуму справа». — Буде готувати ґрунт для приїзду основної делегації.

Виходячи, Берія озирнувся і ще раз окинув поглядом дружину Гущенка.

— Герасимов, ти залишайся. Саркісов зі мною, — сказав Берія і кивком голови запросив Саркісова сісти разом із собою до урядового ЗІСу.

Скло, що відгороджувало салон від водія, піднялося.

— Мене зацікавила та дружина художника. У нього непоганий смак. Треба швидко відправити його в Німеччину, а потім познайомитися з нею трохи ближче. Дуже близько! Ти все зрозумів?

— Так точно! — кивнув Саркісов.

— Придивись за нею. Привезеш її, коли я скажу. На хвоста художнику — наших людей, щоб до від’їзду він був постійно під наглядом. Установити його зв’язки, з ким зустрічається, які веде розмови. Чи не шкодує за закордонним життям. На думку Меркулова, це цілком перевірений старий кадр. Але я не вірю старим кадрам, — відрізав Берія. — А поки цей Гущенко ще поруч зі своєю брюнеткою, треба розібратися із блондинкою — секретаркою Герасимова.

Герасимов підійшов до Гущенка і взяв його за лікоть:

— Можна вас на секунду, Миколо Петровичу?

Вони відійшли вбік під здивованими поглядами Клейста і Шютте. Герасимов, притримуючи Гущенка за руку, заговорив швидко, немов розсипаючи горох:

— У вас блискуче майбутнє, шановний. Я не перебільшую. Ми хочемо призначити вас керівником делегації, яка поїде в