Читати книгу - "Хранитель забутих речей"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У «Зниклому Місяці» юрмилося повно народу, якраз тривали поминки дев’яностадворічного колишнього тренера з боксу і торговця кіньми Едді «Недді» О’Регана. Жалібники з ентузіазмом виголошували тости за померлого, й атмосфера здалася бадьорою, бучливою й сентиментальною. Лора і Сара заледве протислися до однієї з кабінок і замовили картоплю з ковбасою по-французькому, келих червоного вина для Сари і дієтичну колу для Лори. Подругам не випадало нагоди поговорити після смерті Ентоні, бо Сара працювала над важливою справою, котра щойно слухалася в суді.
— Ти виграла? — запитала Лора.
— Аякже! — відповіла Сара, порпаючись виделкою у тому, що нагадувало ковбасу й тушковану квасолю. — Але це не важливо. Розкажи мені про себе.
Лора розповіла. Про заповіт Ентоні та про лист, про кабінет, у якому повно загублених речей, про те, як вона іноді ховається від Саншайн, про місцеві плітки. І про Фелісіті.
— З одного боку, все чудово. Будинок дуже гарний, але величезна купа загублених речей — це вже інша справа. Як же мені їх повернути? Божевілля якесь. Я не знаю, що робити з Саншайн, немає гарантії, що сайт запрацює, і, на думку місцевих жителів, я жадібна й підступна шльондра. Я мешкатиму в будинку з мишами, павутиною і купою чужих речей, поки мені не виповниться сто чотири, а коли я помру, минуть місяці перед тим, як хтось це помітить і зламає двері. До того часу моє тіло зітліє на канапі.
— Уже не вперше, — відповіла Сара, підморгнувши. Вона поклала ніж і виделку, відсунула свою тарілку.
— Лоро, моя люба, дотепна, розумна, але така чудна Лоро. Тобі залишили прекрасний будинок зі скарбами та привабливим садівником на додачу. Ентоні любив тебе, як рідну дитину, і довірився тобі в усьому. І замість того, щоб ворушитися, хапати свою удачу за горло, ти сидиш тут, жаліючись на життя. Ентоні вірив у тебе, я вірю в тебе. Це не від Саншайн ти ховаєшся, ти ховаєшся від життя. Настав час перестати ховатись і дати життю добрячого копняка під зад. А хто там що скаже — пішло воно в дупу!
Лора відпила ковток коли. Запальна промова Сари мало її переконала. Тепер вона боялася розчарувати ще одну людину, яка її любить.
Сара подивилася на стурбоване обличчя найкращої подруги. Пора сказати правду у вічі.
— Лоро, час відпустити минуле. Ти заслуговуєш бути щасливою, але ти маєш сама вибороти своє щастя. Твої помилки тягнуть тебе додолу. Коли ти зустріла Вінса, тобі було лише сімнадцять, ще дитина, але зараз ти доросла жінка, тож, може, почнеш поводитися відповідно. Перестань звинувачувати себе за речі, які зробила тоді, і не використовуй їх як виправдання своїх нинішніх учинків. Зараз маєш шанс розпочати правильне життя. Хапай цей шанс за яйця, та й по всьому.
Сара відкинулася на спинку дивана, щоб оцінити ефект, який мали її слова. Вона єдина у світі могла так говорити з Лорою. Сара знала: щоб побачити ту жінку, яку вона знає, слід витягти її на волю. Можливо, навіть силоміць.
— Ти розумієш, Вінс обдурив нас усіх?
Лора зиркнула на неї недовірливо.
— Серйозно. Не тільки тебе. Такий вродливий, з крутою тачкою і сигаретами «Sobranies». Чого ще може бажати дівчина? Ми всі гадали: оце ходячий секс. Тобі не пощастило, бо вибрав він саме тебе.
Лора усміхнулася:
— Ти диви, ця жінка все про всіх знає.
— Так, але я маю рацію. Чи як? Ну, Лоро! Ти сильніша за це! Коли ти стала такою слабачкою? Зараз у твоєму житті є джекпот, можливість, про яку більшість людей здатна лише мріяти. Якщо злякаєшся, я ніколи тобі не пробачу. Але це не важливо, важливіше те, що ти сама собі ніколи не пробачиш! — Сара підняла келих для тосту. — І саме тому, що твій джекпот — цілковите божевілля, він тобі ідеально пасує. Ти ж у нас loony-tune![49]
Лора усміхнулася. Так Сара називала її багато років тому, коли життя ще здавалося захопливим і повним можливостей.
— А ти уперта, як віслюк, — пробурмотіла вона.
— Перепрошую? — навіть зазвичай незворушна Сара виглядала враженою.
— Я, не ти, — вишкірилася Лора.
— Відома річ, — вишкірилася Сара у відповідь.
Лора повільно усвідомлювала, що життя досі захопливе і сповнене можливостей, які вона нехтувала роками, жалкуючи за втраченим, а не надолужуючи його.
— Як щодо Саншайн? Дай пораду! — попрохала вона.
— Поговори з нею. У неї синдром Дауна, але вона не дурна. Розкажи, як почуваєшся. З’ясуй стосунки. І коли говоритимеш про це, розкажи, що насправді трапилося на побаченні. Якщо ти не зізнаєшся Фредді, то, я впевнена, Саншайн усе розбовкає.
Лора похитала головою:
— Можливо, але йому байдуже. Ти ж чула, що він сказав, коли ти натякнула, що ми могли робити в коморі: «Немає шансів!»
— Лоро, інколи ти справді буваєш сліпа!
Лора перемогла бажання всадити своїй любій подрузі виделку в спину.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хранитель забутих речей», після закриття браузера.