Читати книгу - "Карпатський капкан"

прослуховування. Кого б вони стали прослуховувати — бабу чи хлопа?.. Які до мене претензії? Дідько… Віддав їм номер першого секретаря. Той як приїде… Оце мені буде… — замугикав: — И никто не узнает, где могилка моя…

— Ну, це мій клопіт, у разі чого, «перший» буде говорити зі мною. За це не хвилюйся… Добре, що вирівняли ситуацію, тепер ми будемо знати, чим цікавляться й про що думають наші гості,— й до Сербіна: — Так, товаришу старший лейтенант?

— Так точно. Зараз же подам заявку на другий комплект прослушки, до вечора вона буде в нас. Сподіваюся, що буде…

— Ви лєпше думайцє, каго будєцє сяліць! Якіх масковскіх журналістов? — поцікавився Трохимович зі смішком. — Гдє іх набраць? Хто буде замєст гасцєй са сталіци жиць у гасцініци?

— Ось товариш голова й організує «гостей»… — вирішив Крижень. — Зі своїх співробітників! Із сім’ями. І кількох місцевих журналістів. На чолі з головним редактором нашої газети, — й до Сербіна: — Товаришу старший лейтенант, проінструктуєте їх.

— Так точно!

Враз із вулиці долинув звук мотора, й Трохимович повідомив присутніх:

— Мсьє, прашу сустрачаць високапаставлєних гасцєй з Парижа, каб іх распєрло!

Усі четверо кинулися до вікна: Хелен по-діловому, впевнено йшла попереду, за нею супровід, нав’ючений пакунками з гостинцями. Їх зустрічали діти, вчителі, віталися. Вона до всіх мило посміхалася, кивала, мимохідь гладила по голівках діток, завжди прикриваючи хустинкою носа.

— Це ви мені про неї півгодини розповідали? — поцікавився в колег Крижень.

Ті закивали, зацикали язиками, мовляв, саме та — кралечка. Крижень уважно придивився, як вона нахиляється до однієї з учениць, і погодився з чоловіками:

— Пава! — подумав хвильку… — Піду переодягнуся. Щоб погони їх не лякали.

— Марна, Іванавіч! Жанчинам завсьоди падабаюцца мужчини в формє. А ти в нас — у пагонах і при медалях — ну дакладна Апалон Бєльвєдерскі.

— Твій «Апалон» ходив голий з маленьким листком на сороміцькому місці… У нього була така «форма». Куди ті медалі чіпляти? А при наших температурах бути «Апалонам» мені зовсім не хочеться, одна ганьба, — цикнув зубом і вийшов з кабінету.

За півгодини сюди завітали гості — після того, як роздали подарунки й оглянули сиротинець. Хелен дещо втомлено сіла на стілець, що поруч з директорським столом, і помітила на ньому фото, обгоріле по краях. Узяла його й запитливо подивилася.

— Панночка, пакіньцє. Иванич гетага нє любіць. Гета яго сям’я. Фашисти всіх в час вайни забілі. Бацьков, братов і сясцьор… Гета адзінає фота, што в яго засталося на памяць пра сям’ю. Йон вєльмі бєраже яго.

Хелен з розумінням і співчуттям покивала, перевела запитливий погляд у вікно. З вулиці долинали радісні вигуки, бравурна музика, стукіт молотків об дерево: теслярі збивали лавки та столи.

Трохимович охоче пояснив:

— Завтра ми тут будзєм гуляць вясєллє — аддайом нашу випускніцу за вихавацєля. Народ рихтуєцца.

Хелен підійшла до вікна, з цікавістю визирнула на вулицю. Там справді завирувало життя — на подвір’ї готувалися до весілля. Зараз саме монтували «шалаш» і ставили святкову арку. Цим дійством керував статний чоловік у новенькому костюмі, краватці й модних туфлях. Вона зауважила про себе, що він має гарний смак і навіть свій стиль, до війни такий стиль називали «берлінським». До чоловіка часто підбігали діти — похвалитися подарунками, отриманими від гостей. Вони хапали його за руки, обнімали. Він їх гладив по голівках, роздавав цукерки, інколи спілкувався з ними мовою жестів. «Мабуть, це і є той загадковий Крижень», — подумала Хелен. Він наче почув ці слова й стрімко перевів погляд на вікно, з якого вона виглядала. Їхні погляди зустрілися. Крижень увічливо зняв капелюха, ледь уклонившись. Хелен привіталася з ним кивком голови.

Степан Іванович повагом одягнув капелюха, повернувся до своїх підопічних, роздав останні вказівки й повернувся в приміщення. Скоро по коридору гуділо його:

— Ну, і де цей герой іспанської війни?! Де цей héroe de la Guerra Civil Española?! Я хочу його обняти! Яка бригада?!

Крижень з’явився на порозі кабінету й пильно вдивлявся в Ернесто, котрий з радісною усмішкою звівся й уже розвів руки для обіймів, але для початку повідомив:

— Четирнадцатая інтербрігада, треті батальон… тисяча девясот трісать восьмой год.

Крижень теж розкрився для обіймів і представився:

— Сто двадцять девятая бригада, третий батальон!

Вони рушили один одному назустріч і міцно обнялися.

Радісні посмішки розуміння з’явилися на обличчях усіх присутніх. У Хелен в куточках очей заблищали зворушливі сльози. Вона витягнула з клатча чистий носовик і обережно промокнула слізки.

— Моменто! — пригадав Ернесто, нахилився до своєї сумки, витягнув звідти пляшку рому й виставив на стіл.

— Етот наш встрєча надо как полагаєтца обміть! По такой рускій традіцій!

Крижень зі згодою кивнув і підморгнув до Трохимовича. Той пішов до своєї комірчини й скоро повернувся з хлібом, городиною, ковбасою, салом, цибулею та величезним бутлем самогону. Лейтенантам передалася загальна радість, вони поділилися власними запасами із командирських планшетів — кілька шоколадок «Цирк», печиво «Юбилейное». Трохимович підморгнув до Наконечного, мовляв, пішли зі мною. Той кинувся