Читати книжки он-лайн » Публіцистика 📰🎙️💬 » Українець, який відмовився бути бідним

Читати книгу - "Українець, який відмовився бути бідним"

173
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 42 43 44 ... 72
Перейти на сторінку:

Уже пізніше – і з іншого приводу – він писав у своїй статті «Втеча від дійсності»:


«Нарід так само, як людина, може бути або здоровий або хворий. Якщо людина хвора, тоді слід зробити діагноз та намітити методу її лікування. Такого самого діагнозу потребує хворий організм кожного народу. Що український народ проходить важку, хронічну недугу, проте ніхто не сумнівається. Бо лише важка недуга могла бути причиною того незрозумілого явища, що він за час свого 700-річного існування не зумів закріпити за собою державної підметовості. (Стаття написана 1978 року.-М.С.)

Англосакси назвали Україну «єн іммерджінг нейшен»1 Дійсно, ми виринали вже декілька разів. Згадати хоч би часи Хмельницького, Дорошенка, Мазепи, І та II світові війни; але ми не в силі були вдержатися на поверхні плеса історії. На це склалася низка причин та сил, про які ми, на жаль, не хочемо й не любимо говорити. Ми, наче ті лицарі самообману, створюємо собі уявний світ, у якому живемо і виховуємо наших дітей. Довкола нас струмує життя, відбуваються соціальні переміни, родяться нові ідеї, але ми всього цього не бачимо чи не хочемо бачити. Ми фальшиво виховуємо нашу молодь, вчимо їі фальшивої історії, в якій затаєно наші хиби й недоліки, зате перебільшено наші прикмети та осяги.

Нас збудив з нашого національного сну не Вільгельм Телль, [арібальді чи Магатма іанді, а поет Тарас Шевченко, що романтичним пером описав світле минуле України, що, проте, не виступає у його творах як держава, але як територія наших предків. Зверніть хоч би увагу на те, що в усіх його творах ми зустрічаємо дуже часто слово «Україна», але немає там ні в одному місці слова «український». Але треба подякувати Великому Кобзареві за те, що він, як сказав Сергій Єфремов, відкрив віко нашої труни, заки його опричники російської імперії забили цвяхами!

Ми, неначе той Франкенштейн, піднялися з гробу та ви-

1 Нація, що зводиться на ноги.

конуємо те, що сказав нам Шевченко, поза яким ми нічого не бачимо й не знаємо. Ми влаштовуємо для нього кожнорічно академії, слухаємо безсмертний «Заповіт», проковтуємо часом сльози і… розходимося додому. Ми ставимо йому пам'ятники по цілому світі та його іменем називаємо наші наукові академії; бо Україна – це для нас Шевченко!

А чей же за той час багато дечого змінилося у світі: французи збурили Бастилію, Джеймс Уатт винайшов парову машину, що започаткувала індустріальну добу, виросла демократія, розбито атом, висаджено людину на Місяць… Та від нас ті всі речі відбиваються, як від панцира; ми живемо далі, замкнені в своїх гетто, та найбільшою чеснотою вважаємо плекання традицій і нашого загнилого консерватизму. І так виховуємо наших дітей, а коли вони вийдуть із гетто та зустрінуться віч-на-віч із холодним і жорстоким англосаксонським світом, вони стають зашоковані! Саме цей шок стає здебільшого причиною, чому наші діти від нас відходять. Ми всі є хворі на недугу, яку можна назвати втечею від дійсності.

Кожний з нас є «амбасадором незалежної України»: про яку оповідаємо, «всіх і вся просвіщаємо»! наших сусідів, наших співробітників по праці, водимо їх на наші імпрези, в тім свято переконані, що ми так здобуваємо прихильність Америки та «добиваємося українського Вашингтона»! Та це все лише…/втеча від дійсності!»

Говорячи узагальнено про проблеми, він завжди гранично конкретний у тих справах, які спрямовані на їх подолання. Промовистим прикладом цього може бути будь-яка важлива для просвіти чи науки акція в українській діаспорі.

Візьмемо їх у хронологічному порядку.

Поселившися в різних країнах, більшість наших земляків одразу ж мала змогу переконатися, які ми бідні на необхідні для навчання в чужому краю книги. Не вистачало навіть елементарного – словників для вивчення інших мов через українську. Та, зрештою, не було звичайнісінького довідкового видання про Україну, де мала б зосередитися вся найважливіша інформація про її історію, науку, культуру, звичаї, традиції тощо. І чужинці, і своя молодь, що вже підростала, мусили по крихті визбирувати необхідні відомості з різних видань, що мали мізерні тиражі.

 А ще гірше - з чужих енциклопедій, де Україна потрактовувалася як одвічна колонія Росії, а її народ – гілка російського народу.

Так визріла ідея відновленого українськими вченими в Західній Європі Наукового товариства ім. Шевченка укласти й видати «Енциклопедію Українознавства». Усю цю роботу погодився взяти на себе професор Володимир Кубійович.

З'явилося звернення до української громади в усьому світі.

«Погляньте на списки жертводавців на фонд видання Енциклопедії Українознавства, тієї ракетної зброї вільних українців, і перевірте, чи там є ваше прізвище. Коли нема, тоді ваше слово честі обернеться проти вас…» – ці пристрасні слова тоді голосно резонували в усьому вкраїнському світі. Велика справа вимагала великих коштів. І звідусюд сипалися пожертви. Тих, хто давав на видання енциклопедії поважну суму, пойменовували її фундаторами-меценатами. Зі сторінок тодішньої періодики і з бюлетеня «Вісті із Сарселю» приходять і в сьогодні їхні імена: Галина й Конрад Гусаки, Стефа й Богдан Федчуки, Ольга Боєчко, Анатоль Гучківський, Андрій Данкевич, Ярослава й Михайло Шафранюки, Ілля й Павлина Шкільники, Марія і Григорій Гаврилюки, Христина й Олекса Білокрилі… – ці імена шикуються щільними рядами, мовби солдатські шеренги. Вони належать українській історії. Без них вона буде неповною.

Перечитуючи їх сьогодні, не можу відмовити собі в задоволенні називати й називати їх, щоб вони прозвучали й для сучасного читача: Дмитро Микитюк, Омелян Волинець, Мирослава й Іван Яремки, Дмитро Кузик, Дарія й Ярослав Миндюки, Мирослав Кознарський, Сергій Горський, Михайло Дедилюк, Олександр і Людмила Кульчицькі, Дарія та Осип Навроцькі, Роман Кос, Олександр Ґудзяк, Степан і Стефанія Ворох, Володимир Онуферко, Ростислав Омецінський, Микола Денисюк… Вони внесли поважні суми – від кількох до кількадесяти тисяч доларів – на видання енциклопедії.

У вістях з Сарселю, які інформували про творення енциклопедії й про хід безпрецедентної кампанії збирання коштів – ніби повідомлення з фронтів про хід бойових операцій: Монреаль, Торонто, Едмонтон, ВЕРШИНА Бостон, Баффало, Вашингтон, Нью-Йорк…

…Англія, Австралія, Бельгія, Венесуела, Італія, Марокко, Німеччина, Франція, Швейцарія…

1 ... 42 43 44 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українець, який відмовився бути бідним», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Українець, який відмовився бути бідним"