Читати книгу - "П'ять життів доктора Гундлаха"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Поступово в Гундлаха визріла надія на третій раунд. «Що буде з ним, коли загоїться рана? — розмірковував він. — Чи зможе він розраховувати на партизанів як на майбутніх спільників, які допоможуть йому поквитатися з Пінеро, чи на нього теж чекає ефект фірми Лоренца — побрататися з викрадачами, коли дійде до вибору між життям і смертю?» Його трохи лихоманило. Щоб вгамувати біль, він ліг на правий бік, як під час операції. І перед тим як заснути, ще встиг подумати, що неправильно ставить питання. Справа не в тім, що людина про себе думає чи що з нею станеться. Важливо те, що людина сама вирішила робити. Але й цього він ще не знав.
7
Гундлах поступово одужував, і його дедалі більше почало цікавити питання, хто ж вони такі, оті партизани? Група, дислокована в лісах над озером Ісалько, здавалось, чисельністю не перевищує роти, й він запитував себе, чому ж армія, яка знав про цей табір, не нападає на них. Можливо, ця бойова група не виявляє активності? Звичайно, війська блокували її, інкапсулювали їх як його тіло решту осколків, але кільце було не таке-то й щільне, щоб цілком ізолювати партизанів од зовнішнього світу й сусідніх груп.
За повідомленням Національного радіо і всієї радіомережі режиму регулярна сальвадорська армія вела бої «з терористами, які хочуть штовхнути країну в пазури комунізму», тобто шістнадцять тисяч солдатів воювали проти трьох-чотирьох тисяч партизанів. Співвідношення сил було надто нерівне, але Гундлах знав: чисельна перевага навіть у чотири або п'ять разів буває недостатньою для перемоги. Армія США у В'єтнамі була майже в десять разів сильнішою і все ж нічого не змогла досягти.
В сальвадорського режиму не вистачало сил, щоб одночасно атакувати більше, ніж один звільнений район і захистити від партизанських ударів усі міста, дороги й мости. Щоправда, армії допомагали загони поліції й правих екстремістів, зате партизанів підтримував сам народ, вони мали помічників як у місті, так і в селі.
Гундлах шкодував за зеленою папкою з даними групи аналізу, йому слід було б дійсно прочитати довільно і безсистемно підготовлений його асистентами матеріал про рух опору в Сальвадорі ї більше розібратися в цих подіях. Щоб з'ясувати причину повстання, Гундлах попросив одного разу дозволу взяти участь у політичній дискусії партизанського загону. Те, що він почув, дуже здивувало його. Тут, на зборах виступив з молитвою священик. Він почав з нагірної проповіді. Гундлах без особливих зусиль уловлював зміст його простої і виразної іспанської мови. Він говорив про «Зброю церкви Христа», пояснюючи, що насильственне повалення існуючого режиму — єдиний шлях народу до свободи… Священик добре володів мистецтвом оратора, і його слова дійшли навіть до свідомості Гундлаха. Він був, здається, одним з учнів покійного архієпископа, представляв ті сили в католицькій церкві, які шукали оновлення в народі, не лякаючись ніяких переслідувань.
— Коли я прийшов сюди, — признався йому після цього доктор Діас, — мені здавалось, що християнському вченню тут немає місця. Я вважав, що це свідчить про недостатню політичну зрілість нашого руху, про нерозуміння завдань боротьби народу. А потім зрозумів, що я помиляюся, через свою урбаністську обмеженість. Коли говориш з селянами, починаєш розуміти, що релігія не вступає в протиріччя з революційною боротьбою народу. У них, власне, однакова мета. Хто захоче відділити їх одне від одного, той ізолює себе від селян і зазнає поразки в боротьбі.
— Виходить, ви йдете на компроміс.
— Ні в якому разі. Наше ставлення до релігії ми розглядаємо не як тактичне завдання. Адже для селян релігія означає справедливість, солідарність у боротьбі за свої права, а не смиренне терпіння. Основні принципи християнства ніколи не суперечили характерові нашого визвольного руху, насильному характеру боротьби. Отже, ми продовжуємо ту справу, яку вже давно започаткували християнські селянські організації. Організації, в яких спочатку зовсім не було лівих, але які в дійсності розвивали ліві ідеї і ліві імпульси. Часто ліві групи утворювались прямо з церковних угруповань, йдучи, звичайно, на конфлікт з церковною ієрархією, з офіційною точкою зору церкви, але завжди на релігійній основі. Ми сприйняли християнські ідеї і вробили їх частиною нашого руху.
З того, що розповідав Діас, вимальовувалась сумна картина країни, що переживає тяжкі часи. Останній, повалений у минулому році диктатор Ромеро правив, опираючись на фінансових тузів, поліцію і сили безпеки, як тут вже повелося від початку тридцятих років. Великих труднощів, більше ніж його попередники, зазнав генерал від економічної кризи, яку поглибив нафтовий шок 1973 року. При Ромеро рівень безробіття досяг в Сальвадорі тридцяти двох процентів, а в селах, в період між збиранням урожаїв — зростав удвічі. Народ голодував, і все ширші маси п'ятимільйонного народу бачили корінь зла у зосередженні багатства країни в руках зростаючого клану експлуататорів, у відсталій соціальній структурі.
— Мене завжди вчили, — почув Гундлах знову слова священика, — що шлях народу це є також і шлях господній. Де є чоловіки й жінки, які страждають, там страждає і сам Ісус Христос. І сьогодні крик болю змушує багатьох священиків разом з народом не тільки молитись, а й боротись. Для мене Христос в цьому таборі є уособленням Фронту національного визволення. Влада капіталістів являє собою не що інше як порушення основних прав людини. А революційна боротьба самозахисту, названа нами, християнами, рухом опору, є менше зло, бо найбільшим злом є викорінення панівними класами цілих народностей. Як християни, ми не можемо дозволити, щоб влаштовували різню народу. Тому революційна боротьба необхідна, щоб можна було досягти миру і справедливості для спільного блага. Тому ще від часів Фоми Аквінського в церкві також існує поняття справедливої війни.
Піввіку воєнних диктатур привели країну до катастрофи. Крупним латифундистам (колись їх було лише чотирнадцять, а
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «П'ять життів доктора Гундлаха», після закриття браузера.