Читати книгу - "П'ять життів доктора Гундлаха"

тепер ці «славетні сім'ї» становлять близько двох процентів населення) належало більше половини оброблюваних земель; до того ж найкращих. Ця еліта утворилась головним чином за рахунок торгівлі кавою, яка становить дві третини експорту країни. Кількісно це небагато означало для світу, проте якість кави найвища. Бавовна займала в експорті друге місце, її закуповувала в основному Японія. Зате по набагато дорожчій ціні ввозились такі продукти харчування як кукурудза, яку можна б тут вирощувати в достатній кількості. Дрібні арендатори і батраки животіли, мало не помираючи з голоду. Селяни у відчаї не раз повставали, але їх виступи нещадно придушувались. І це вже стало тут традицією.

Така перенаселена країна, де оплата праці така мізерна, а порядки драконівські, як магнітом притягала промисловців з-за кордону. Концерни США, Японії, Франції, а також ФРН досягли в промисловості Сальвадору п'яту частину валової продукції країни і отримували тут більше вісімдесяти процентів на кожен вкладений долар за рік, з яких знову вкладали ледве половину. За два з половиною роки вони повернули свої гроші, а заводи стоять, розростаються і дають продукцію… Встановлена законом мінімальна денна оплата праці не перевищувала п'яти марок, а сім'ї, щоб прогодуватись, потрібно принаймні вісім марок — все це тепер дійшло до свідомості Гундлаха. Якби це не було дійсністю, то можна було б подумати, що він прочитав підручник з історії революції.

— Таким чином, масовий партизанський рух переростає у народне повстання, — закінчив свою розповідь Діас. — Наша боротьба в основному носить воєнний характер. Але самими воєнними діями повної перемоги не досягти…

Гундлах вбачав тут також проблему: а чи не суперечить самовизволення кожного окремого індивідуума при дотриманні суворої революційної дисципліни звільненню всього народу? Але Діас пояснив йому, що координація дій віддалених один від одного партизанських штабів здійснюється шляхом постанови перед їхніми з'єднаннями завдань, а вже виконання їх — справа кожного загону.

В п'ятницю, сьомого листопада, через три дні після виборів в США, прийшли газети з результатами голосування, відомими вже за повідомленнями радіо: Джіммі Картер, як і передбачалось, не тільки зазнав поразки на виборах, а зазнав політичної катастрофи — Рональд Рейган здобув одну з найблискучіших перемог в американській історії. Майбутній сороковий президент Сполучених Штатів прибирає до рук владу попередника і приступає через десять тижнів до виконання своїх обов'язків. Преса горланила про поворотний пункт, про могутню силу повені, яка все змиває на своєму шляху, всі греблі, про таку радикальну і відчайдушну зміну курсу, про те, що, виблискуючи зброєю, наступає нова ера, ера стійкості і стабільності. Газета «Мундо» писала, що «нарешті для консерваторів пробив час». Тепер всі знали, в чому ж їх могутність. «Америка зібралася з силами, вона справедлива й міцна», — писала «Діаріо латіно», — «вона знайде своє благо в справжніх цінностях минулого». Новий президент замінив балаканину про права людини виступами проти тероризму, який, як свідчать усі оті викрадення, являє собою найбрутальніше порушення людських прав. У новому році у світі буде наведено порядок.

Настрій у таборі був пригнічений.

— Як же йому вдалося? — запитав Діас, переглядаючи вечірню пошту. — Рейгана посадили в президентське крісло товстосуми, він страшенно хитрий… Син бідних людей, який власними зусиллями став мільйонером, але дрова для себе, як кажуть, рубає сам, щасливо одружився, привітний, веселий, скромний! Молодцюватий чоловік, яких поруч багато, ніби зійшов з журнальної рубрики «Люди, такі, як я і ти», яку він і сам охоче читає, йому не потрібно, як Картеру, запевняти людей, що він ніколи не обманюватиме їх, його й так усі знають як чесного ковбоя з голлівудських фільмів, і йому й так вірять. Подумайте, як наглядач купалень він врятував від утеплення сімдесят сім чоловік. То хіба він не зможе врятувати і все людство! Потім — спортивний репортер, кіноактор, губернатор… Як ви думаєте, компаньєро, чи зможе він стати світовим лідером?

— Нашим, звичайно, ніколи!

— Ні, йому буде нелегко впоратися зі своїм безладдям, з проблемами, які підточують його державу. Той гігант, хлопці, хворий. Північна Америка переживає економічну кризу з інфляцією, дефіцитом бюджету, з чергами безробітних. Мільярдних втрат зазнають навіть такі всесвітньовідомі концерни як «Дженерал Моторс». А вони ж завжди були символом прогресу і успіхів у промисловості! І вже більше року найбільша країна Заходу покірно виконує вимоги Ірану і не може силою звільнити п'ятдесят двох заложників… — Так Діас намагався підтримати бойовий дух партизанів, і все ж, як здалося Гундлаху, повністю не розвіяв їхньої тривоги. Персія далеко, а тут зовсім під боком — могутня країна, і слід побоюватись загострення стосунків з нею.

Події в Вашінгтоні відтісняють на задній план периферійні події. По всьому було видно, що преса ніби навмисне вже не роздуває справи з викупом Дорпмюллера. Тільки десь на останній сторінці столична газета «Діаріо де ой» повідомила, що на днях поблизу селища Марома над річкою Лемпа на південному сході департаменту Усулутан в партизанському районі звільнено Дорпмюллера. Решта газет зовсім нічого не писала про цю подію. І тільки «Ла насіон», єдина газета, що виходила у східному місті Сан-Мігель, повідомляла, що, очевидно, це був обман: замість викраденого керівника філії добровільно визвався піти заложником один працівник фірми. Ім'я Гундлаха не згадувалося; коментарів будівельного концерну також не було.

— По радіо про вас не було жодного повідомлення, — сказав Діас Гундлахові. — В країні діє тридцять дев'ять радіостанцій, у самій столиці їх понад десять, ми всі станції слухаємо — ваші люди щось мовчать! Уже пора б запрацювати й сороковій радіостанції — нашій.

— Ви мене залатали, поставили на ноги, але так і не зробили на мені бізнесу.

— Ще не відомо.

— Думаю, за мене нічого не дадуть. Я про це попереджав сеньйору Ортегу. А де, між іншим, вона?

— Сподіваємось незабаром побачити її тут. Але не думайте, що ми сприймаємо вас виключно як об'єкт викупу, нас цікавить не лише комерційний бік справи.

— А що ж тоді? Яка ще вам від мене користь?

— Не поспішайте, роздивіться в нас спокійно. Мені здається, ви почуваєте себе тут як на зворотному боці Місяця. В нас не те, що у вашому концерні.

— Тут я справді багато дечого побачив.

— Говорите як дипломат. — Лікар посмикав себе за ріденьку бороду. — Це