Читати книгу - "Очікування шторму"

майдан. Лише біля аптеки, акуратного кам'яного будиночка, на широкому фасаді якого була намальована змія, що обвивала чашу, стояв довгий «роллс-ройс» світло-сірого кольору. Модель приблизно десятирічної давності.

Молода жінка в бриджах з розпущеним каштановим волоссям, яке спадало на куртку спортивного крою, і сивий чоловік у чорному костюмі (в правій руці чорний баул) підійшли до машини. Жінка відчинила передні дверцята. Чоловік поставив баул на заднє сидіння, обернувся до вокзалу, блиснув скельцями пенсне.

— Дорогий мій, куди треба? — спитав з козлів фаетона бородань кучер у білій кошлатій шапці. — До-о-о-ставлю, як на орлиних крилах.

— Готель «Ельбрус».

Кучер закотив очі, зацокав одчайдушно, наче Каїров просив одвезти його в Туреччину. Зажадав карбованця. Сторгувалися на тридцяти копійках. Трамвай у Ростові коштував шість копійок. Щоправда, з дев'ятої вечора ціна за проїзд збільшувалася до десяти копійок, а на першому номері трамвая, що ходив од вокзалу до Нахічеванського депо, — навіть до шістнадцяти копійок, але це вже вважалося заміським рухом.

Коли під Каїровим рипнули пружини фаетона, «роллс-ройс» огинав привокзальну площу. Жінка з каштановим волоссям сиділа за кермом.

— Чия це машина? — спитав Каїров.

Кучер знову зацокав язиком. Сказав:

— Великої людини. Адвоката.

— Попереду його дружина?

— Ні… Вдівець він. Дочка його… Велика жінка…

Наперекір обіцянкам кучера фаетон їхав повільно. Може, тому що викладена бруківкою вулиця помітно йшла вгору, може, що кучер регулював швидкість руху відповідно до оплати. В усякім разі Каїров мав можливість спокійно дихати свіжим повітрям і розглядати це одноповерхове містечко, що потопало в зелених садах, обгороджених стінами з білого каміння. Зустрічалися тут і двоповерхові будинки, й навіть триповерхові. Та вони залишалися ліворуч, ближче до центру, а фаетон рухався у бік околиці.

— Рекомендую завітати! — Кучер указав пужалном на будинок, що виходив вікнами на невелику площу, від якої вниз збігало відразу чотири вулиці.

На будинку висіла довга фанерна вивіска:

«ШАШЛИЧНА «РОЗДОРІЖЖЯ»

ВИНА, ХОЛОДНІ КАВКАЗЬКІ ТА ЄВРОПЕЙСЬКІ

ЗАКУСКИ З. І. ЛАЇДЗЕ»

Неподалік, за Верхньоосетинською слобідкою, розташувався цегельно-черепичний завод Максима Павловича Джанаєва і єдина в місті парова хімічна фарбувальня В. С. Пупкова.

Розділ другий 1

Дорога від готелю йшла вниз уздовж мілкої гірської річки, що облизувала каміння, круте і біле, покрите де-не-де сіруватим мохом. На протилежному обривистому березі річки, зеленому від густих кущів ожини й кизилу, виднілося подвір'я, обгороджене новим нефарбованим парканом. За ним стояв будинок з розібраним дахом.

З вікна виднілися гори. Висвітлені ранковим сонцем, вони дихали туманом і синявою, глибокою прохолодою, що підступала з ущелини.

Дантист опустив фіранку. Повільно пройшовся по номеру з кутка в куток. Сів на неприбране ліжко. Вийняв із гаманця календар-листівку. Перекреслив у червні 13-те число. На зворотному боці календаря був намальований робітник у фартусі й червоним по білому йшов напис: «Нова 10 % виграшна позика. За облігаціями позики нараховується 10 % річних».

Біля великого дзеркала в дерев'яній рамі, оздобленій різьбленими квіточками, Дантист освіжив обличчя одеколоном із пульверизатора, витер хусткою губи. Потім він вийшов з номера, зачинив за собою двері. Й пішов коридором до сходової площадки. Ні в коридорі, ні на сходах йому ніхто не зустрівся.

Вестибюль готелю був порожній. Черговий адміністратор — непоказна маленька жінка наливала в чашку окріп з закіптюженого чайника з зім'ятим боком. Ізсередини вестибюля двері під сходами не були видні. Дантист вирішив задати якесь запитання черговій. Тоді, йдучи з конторки, він міг би ненавмисне повернути голову й побачити, чи так само запломбовані двері, чи ні. Однак увагу його привернуло велике оголошення на стіні, якого вчора ще не було. Він сміливо пересік хол, тим часом не наважившись скосити очі направо.

Оголошення повідомляло:

«КНИЖКОВА І ПАПЕРОВА КРАМНИЦЯ

Сєверокавказького т-ва «Геть неписьменність»

Книжковий відділ має підручники і навчальну літературу. Своєчасно отримуються всі новинки а белетристики й політики. Школам і установам знижка й довгостроковий кредит.

Канцелярський відділ.

Ціни поза конкуренцією.

Чорнило, ручки, пенали, циркулі, рахівниці, складані ножі й т. д. отримуються безпосередньо від кращого виробника-кустаря.

Великий вибір закордонних канцелярських товарів: кліточка, калька, рулетки, пера, олівці, готовальні, стрічки для друкарських машинок, копіювальний напір, кнопки й т. д.

за найдешевшими цінами».

Дантист дістав ручку, блокнот. Зробив якийсь запис. Потім повернувся. І тоді глянув за конторку, під сходи. Пломби на дверях більше не було. Двері стояли навіть трохи відчинені.

Він вийшов із готелю. Навкруги розтікалася незвичайна, майже неденна тиша. Мелодійно дзюркотіла річка. Рожеві плями, як листя, пливли по її сталевій воді. Високі хмари віддзеркалювались у воді. Товстуваті чинари тримали над собою розкішні крони блискучого листя — темно-зеленого, лілового, золотого. Тополі, навпаки, були стрункі, дивилися в загусле небо, де ширяв якийсь чорний птах, можливо, навіть орел.

Було прохолодно, наче восени. В дворі навпроти, що заповзав угору фруктовим садом, диміла глиняна піч. Біля печі був навіс з іржавого заліза, напевно, для захисту від дощу. Смаглява жінка підкладала в багаття нарубане віття. Маленький хлопчик тримав на руках кішку. Жінка щось сказала. Хлопчик випустив кішку й побіг у будинок.

Дантист пересік місто пішки до самого вокзалу. На вокзалі він узяв з камери схову валізу. Потім подзвонив по автомату.

— Вікторію Германівну можна? — спитав він у трубку.

2

Сода в склянці піднялася, коли Салтиков почав мішати ложкою.

— Вибачте, — сказав він Шелепньовій. — Ви сідайте.

Шелепньова обережно, наче в сутінках, сіла на стілець, не зводячи гарних зляканих очей з начальника карного розшуку.

Салтиков випив