Читати книгу - "Шалені шахи"

князь. — Гадаю, це найкраще, що можна зробити для цього хлопця.

— Цілком згоден з вашою милістю, — поспішно підтакнув дворецький.

— От і добре. Його покійний батько...

Тут Василь Костянтинович немовби ненавмисно поперхнувся, а відкашлявшись, продовжив з підйомом у голосі:

— Його покійний батько Анджей Бірковський також був добрим воїном. Ах, Якове, Якове! Який же чудовий цей Божий привілей, подарований нам, сильним світу цього — творити добро заради торжества краси й справедливості! От тільки...

Князь замислився на мить, але зрештою вирішивши, що вірному дворецькому можна довірити настільки таємні думки, докінчив:

— Тільки це недешево мені обходиться, Якове. Дуже й дуже недешево!.. От чому я не можу часто творити добро. Так–так, і такому могутньому магнатові, як–от я, також доводиться бувати ощадливим. Ти ж бачиш, що хоча навіть Господь Бог добрий і ласкавий, але ж не до всіх, далеко не до всіх... А якщо подумати гарненько, то навіть на мене милосердя Всевишнього проливається далеко не завжди. Отак–то.

Отже, троє дітей залишилися в Острозькому замку. Коли через два дні Василь Костянтинович побачив їх, як вони гралися на садовій галявині, чисто вдягнені, умиті, нагодовані, — то дуже здивувався тому, наскільки разючо вони змінилися.

За тиждень дворецький Яків повернувся з Гусятина й доповів князеві Острозькому все, що вдалося вивідати про сиріток. Вони дійсно виявилися дітьми збіднілого Анджея Бірковського, якого сусіди називали «Наливайком». Після смерті батька виховувалися у двоюрідної тітки з материного боку на гроші, які регулярно висилала їй удова. Але оскільки матір розпродала все майно, кошти нарешті скінчилися. З тих пор тітка Софія перестала піклуватися про зайві роти. Тоді вдова Бірковського Марися відправилася за допомогою до сина Дем'яна, який жив окремо. Але так до нього й не дісталася. А куди пропала в дорозі — одному Богові відомо!..

Вислухавши звіт дворецького, Василь Костянтинович вирішив взяти сиріт до себе на виховання: хлопчиків прилаштували в нещодавно засновану в Острозі слов'яно–греко–латинську школу[38], а дівчинку віддали в монастир, щоб потім її можна було вигідно видати заміж, наділивши багатим посагом.

— Подбаю про нещасних сиріток, як про своїх рідних діток: дуже вже вони мені до душі припали! — пояснив князь. — А ти, Якове, відшукай–но скоріше тут, в Острозі, їхнього брата. Матір їхню Марисю також продовжуй шукати. Але з ними потім розберемося. Що ж до цих чудових діточок, то ти час від часу доповідатимеш мені особисто, як просуваються справи у кожного. Грошей не шкодуй: милосердні діяння й мені, і тобі на тім світі зарахуються.

Яків сумлінно виконав доручення. Щоправда, з'ясувати щось про безслідно зниклу вдову так і не вдалося: либонь, вона дійсно померла в дорозі...

Брата теж не вдалося розшукати, хоча насправді підозрілий князь Василь Костянтинович вже давно здогадався, що його помічник Дем'ян і є одним з братів Бірковських. Недарма цей хитрун на пам'ятному нічному допиті не виказав князеві справжнього прізвища свого батька — Анджея Бірковського. Навпаки, навмисно назвав вуличне прізвисько їхнього сімейства — Наливайки. От негідник — князеві в очі брехати!..

В тому, що брати Калиновські забили до смерті лише главу сімейства Анджея Бірковського, Василь Костянтинович побачив зрештою особливий знак долі. Мабуть, вищі сили розпорядилися таким чином, щоб саме він подбав про сиріток... і можливо, колись вони ще стануть йому в нагоді, хтозна! Головне — не дати княгині Олені жодного шансу побачити спадкоємця... Але це було неможливо: Гальшка не виїздила за межі Дубна, діти ж жили тут, в Острозі.

Наймолодший з братів — Пилип, виявився занадто хворобливою дитиною. Він вгасав тихо й непомітно, незважаючи на всі турботи, і через півроку після появи в Острозькому замку хлопчика не стало.

Зате інші почувалися доволі непогано. Щотижня Яків відвідував Ірену в монастирі сестер василіанок, час від часу балував дівчинку солодощами, незважаючи на суворості монастирського статуту. Окрім того, раз на місяць дворецький відвідував Острозьку школу, щоб поцікавитися навчанням Северина. Про цього княжого підопічного вчителі озивалися з незмінною похвалою:

— Прекрасний парубійко! Старанний, допитливий, працьовитий, акуратний, слухняний. Вчиться із задоволенням. Щоправда, у граматиці, риториці, діалектиці й музиці йому не дуже таланить, зате з арифметикою, геометрією й астрономією справи значно кращі — а саме ці науки дуже потрібні військовій людині. З огляду на деяку здібність до мов, на нього чекає блискуче майбутнє. Чудовим воїном стане.

Нарешті, раз на рік, у самий переддень Різдва князівські підопічні одержали право особисто прибувати до свого благодійника, який обсипав їх різноманітними милими дрібничками.

* * *

Одержавши в Острозькій школі освіту, Северин Бірковський, ще у ті роки прозваний Наливайком, зробився сотником надвірної корогви князя Василя Костянтиновича.

Тим часом Дем'ян ставав дедалі більш незамінним князівським помічником у різноманітних делікатних справах. Поступово його вплив на князя зростав ще більш відчутно...

Глава 8
Марна таємниця
Острозький замок, 1582 рік

— Стривай–но, стривай, я тут про своє задумався, а тому не зовсім розчув: про що ксьондз говорив над труною покійної? Нумо повтори, люб'язний! Тільки–но більш виразно: не хочу нічого упустити цього разу.

Дем'ян доклав чималих зусиль для того, щоб жодним мимовільним жестом не виказати свого обурення. Зрозуміло, неприязне ставлення князя Василя Костянтиновича до княгині Олени Іллівни ні для кого не було секретом. Саме тому тепер старий хитрун і не поїхав на її похорон в Дубно... Більш того, саме тому, що глава дому магнатів Острозьких не дозволив поховати свою племінницю в Острозі, вона упокоїлася в Дубно — хоч і древній, але все–таки другорядній резиденції великих володінь Острозьких! Наприкінці життя Василь Костянтинович вигнав туди нещасну страждальницю й тепер ревно не допустив її у фамільну усипальницю