Читати книгу - "Кровна мста"

– Не дайся, не дайся, Олафе.

Раптом варяг обхопив русина за пояс, почав підіймати догори. Богуслав пручався, однак ноги його вже бовталися у повітрі. Ще мить, і варяг вергнув його з усієї сили об землю.

Враз знялося страшне ревище, схоже на рик дикого звіра, перемішаний із вовчим виттям. Це так раділи перемозі свого варяги. Вони кинулися до Олафа, почали обіймати його, вигукувати. Русичі мовчали. Богуслав піднявся із землі, тримаючись за забитий бік, кашляв.

– Воротичів треба було закликати. Ратко би тому Олафу швидко роги скрутив, – говорив хтось із бояр.

Тут у коло вийшов Ерік. Варяги тут же зрозуміли, що зараз готується, загукали знову.

– Навкулачки! Хто на кулаки вийде проти нашого вікінга? Гей, руси, виставляйте свого бійця!

Однак бояри й руські дружинники тільки переглядалися між собою. Дехто з них уже колись спробував Ерікових кулаків, і їм більше не хотілося.

– Ну ж, русичі, виходь, хто сміливіший. Ви є мужі чи жони? Виходь, кому зубів своїх не шкода, кому треба полатати боки! – гукав Торн, насміхаючись.

Кілька старших дружинників поривалися виступити в бій із чваньком, та їх стримали – негоже було старшинам битися навкулачки із простим гриднем, тож Ерік міг лишитися без супротивника. Він кидався по колу, як вовк по кошарі, і тут погляд його спинився на Мстиславових слах.

– Гей, ви, тмутараканці Мстиславові! Нахвалялися нині, що з князя вашого войовник великий! Але чи з вас воїни добрі, чи тхорі лякливі? Виходь сюди, котрий із вас дужчий!

Середич ще гірше зблід: довелось йому немало образ нині вислухати, і очі старого палали гнівом. То недобре є.

– Не смій, варяжине, займати слів! Ще раз зачепиш – велю батогами бити, і не подивлюся на твої старі заслуги.

Це було сказано Ярославом тихо, але у тих словах була така сила, що варяг відразу піджав хвоста. Натомість мовив Торн:

– Хто ж би посмів ображати людей твого брата, великий княже? Та зараз вони пирують разом із нами і суть не лише слами, але й мужами. Тож якщо мають що сказати нашому воїну – нехай вийдуть і скажуть, а коли лячно їм – то поб’ємо когось другого.

Варяги зареготали. Князь поглянув на слів, він побачив, як сіпнувся Лука, та йому руку на плече поклав інший воїн. Як дізнався князь пізніше, воїна того звали Волосом. Він скинув сорочку і вийшов мовчки у коло. Ярослав придивився до нього – був молодий, але доброго воя в нім впізнати було відразу, он скільки рубців на тілі.

Волос був спокійним. Він і не думав встрявати у ту суперечку варягів із русами, адже тут було повно київських дружинників і гостю пхатися було не обов’язково. Однак зараз зачепили його, а образ, та ще привселюдних, молодий вой дарувати не збирався.

Ерік показав йому свої кулачиська.

– Підходь, русине, почастую ось такими пирогами.

Варяги зареготали, вигукували на підтримку свого бійця.

– Дай йому, Волосе! – крикнув Лука.

– Покажи варяжину руську силу! – знайшовся Середич.

Кияни, почувши ймення молодого дружинника, також загукали:

– Волос, Волос!

Вони стали один навпроти одного, Ерік стиснув кулаки, Волос стояв спокійно, на перший погляд навіть розслаблено.

– Зараз ми подивимося, якого кольору твоя кров, русине.

Ерік підскочив і вдарив кулаком. Русич відхилився. Ступив крок вбік, ніби тікаючи від удару, натомість сам лівою рукою проїхався по ребрах вікінга. Той аж завив із болю, аж дихання йому перехопило. Тут би Волосові і добити зухвальця, але він завагався і втратив свою можливість. Ерік зрозумів, що перед ним хороший боєць і з ним легко не буде. Присутні русичі закричали радісно, побачивши першу перемогу свого. Знялася буря вигуків.

Досвідченого у бійках варяга так легко не візьмеш. Ерік знову посунув на Волоса, та цього разу був уважнішим, знов пішли удари, блокування та спритні відхилення. Ерік добре умів тримати удари, Волосів кулак ще кілька разів дістав варяга по торсу, вікінг стогнав, та не здавався. На відміну від русича, Ерік цілив тільки в голову, та поки що поцілити не міг.

– Не гарячкуй! По ногах бий! – крикнув товаришу Торн по-варязьки, аби ніхто не зрозумів.

Ерік кивнув на знак згоди, знову пішов на супротивника. Він двічі махнув кулаками абияк, відвертаючи увагу, а тоді вдарив своєю ногою по нозі Волоса. Русич втратив рівновагу і саме тоді отримав удар у підборіддя.

Волос заточився, впав. Присутні аж охнули. Ерік закричав дико, а тоді гукнув:

– Ліпше не вставай, а то заб’ю на смерть!

Волос встав, струснув головою. Ерік бачив, що супротивнику трохи забило памороки, тому тут же кинувся добивати, як і пообіцяв. Волос же, хоч і зазнав сильного удару, та не втратив ясності розуму. Він викрутився з-під хурделиці ударів варяга. Це розлютило Еріка, і він знову кинувся в атаку, і тут же пропустив удар ногою в живіт, а тоді відразу тою ж ногою з льоту у вухо. Від удару по голові Еріка відкинуло вбік, просто на варягів. Торн підхопив товариша, тому світ пішов обертом.

Знову радісний крик із десятків руських горлянок. Волос витер кров із розбитих уст.

– Вставай! – знову наказав товаришеві варязькою Торн.

Трохи прийшовши до тями, Ерік встав. Йому було не досить. Страшно заревівши, він знову кинувся у бій. Волос заблокував його удари і вдарив сам. Ерік не впав, а відповів, цього разу діставши русича. Від напруги й ударів обидва вої втратили силу й тепер молотили п’ястунками один одного, доки хтось із них не впаде. Всі навколо кричали, підтримуючи кожен свого бійця. Ярослав же думав. Це ніби знак був йому, котрий підтвердив думку князя: «Якщо Мстислав вийде – варягів на нього нашлю. А там подивимося, чия буде зверху».

Раптом Волос заблокував удар Еріка і сам вдарив. Ерік вистояв, але відповісти вже не міг. Був увесь заюшений кров’ю, очі заверталися. Волос