Читати книгу - "Право на істину, Олег Костянтинович Романчук"

я швидше для форми, не припускаючи, що цей інструктаж стане мені в пригоді. * * *

“Ю. С. ньюс енд Уорлд ріпорт”, Вашінгтон:

“Цього місяця будуть ліквідовані ще двадцять пускових установок балістичних ракет “Першінг-1 А” і сорок дві установки ракет типу “Ланс”, які можуть нести ядерні заряди. Переобладнано для мирних цілей літаки далекого радіолокаційного наведення АВАКС”.

“Юманіте”, Париж:

“Демонтовано останні три шахтні пускові установки балістичних ракет на території ФРН. Завершується демонтаж атомних човнів-ракетоносців США, СРСР, Великобританії і Франції”.

“Екстрабладет”, Копенгаген:

“На території колишньої американської бази ВПС в Туле (Гренландія) розформований загін 3, який підлягав космічному командуванню США в рамках програми Ес-Ді-Ай. Розташована тут радіолокаційна станція з фазированою антенною граткою дозволяла військовим підтримувати надійний зв’язок не лише з пентагонівськими супутниками, але й вести ефективну електронну розвідку на величезній території планети. Відтепер вона передана в розпорядження НАС А і Центру космічних досліджень Радянського Союзу”.

Аеробус чілійської державної авіакомпанії ЛАН доставив мене з Буенос-Айреса в центральний аеропорт Сантьяго-Падауель. До готелю “Крільйон”, де було зарезервовано одномісний номер, довелося добиратись понад годину. Сієста саме закінчувалась, і рух у місті настільки пожвавішав, що таксі, в якому я їхав, повзло на черепашачій швидкості. Спершу ми надовго застряли в автомобільному каравані на столичній площі Пласа-де-Армас, а потім повільно рушили уздовж парку імені О’Хіггінса. Врешті-решт я не витримав, відпустив таксиста і кінцевий відтинок шляху подолав пішки.

Весь цей час, навіть коли приймав у ванній душ, я знову й знову покручував у голові подробиці “Справи крайтронів”. Судячи з усього, вона обіцяє вийти за межі компетенції МАБРу. Поки що в моєму розпорядженні розрізнені факти. Правда, окремі деталі афери з крайтронами мають спільні точки дотику. Основна ланка ланцюга загадок, що потрапив до Служби розслідувань, — Джордж Уїкер. Але ця ланка, на жаль, випала. Сліди, які залишив американець, потребують ретельної ідентифікації.

В моєму, розпорядженні три опорних сигнали: партія крайтронів і програмного забезпечення, інформація про несанкціоноване втручання в пам’ять суперкомп’ютера англійського Банку інформаційних даних і підозріла спроба заволодіти підводними скарбами. Існує ще ряд непрямих доказів причетності “Ай-бі-кей” до діяльності, несумісної з міжнародними принципами “зоряного миру” і всепланетарної демілітаризації.

Дещо вдалося зробити ще в Буенос-Айресі. Після розмови з журналістами я негайно зв’язався з Центром глобальної системи навігації в Грінвічі. Сюди сходиться інформація зі штучних супутників Землі, яка автоматично передається на корабельні приймальні індикатори, що дозволяє штурманам визначити місцезнаходження судна в будь-якій точці Світового океану з точністю до 50 метрів. Крім того, з Грінвіча інформація про координати найрізноманітніших кораблів надходить у регіональні центри спостереження. Це дозволяє підвищити безпеку руху суден, попередити їх про рух циклонів, надати вчасну допомогу під час аварії. Словом, існували цілком реальні шанси простежити за маршрутом “Гермеса”. Дуже вже підозрілою видалась мені метушня навколо цього судна. Дивний рейс. Зрештою, в принципі можна погодитися з такою версією, як небажання шукачів скарбів розкривати карти перед можливими конкурентами. Перестраховку з екіпажем також можна пояснити зменшенням вірогідності проникнення на борт судна ворожого агента. Все начебто логічно, тим не менше рейс мені не подобався. Сумнівно, щоб колишній цереушник ні з того ні з сього перетворився на шукача скарбів. Та й справа обставлена з неабияким розмахом: комп’ютеризований підводний човен, телекерований робот…

І тут мені просто пощастило. Як виявилось, капітан “Гермеса” двічі уточнював своє місцезнаходження через Аргентінський регіональний центр глобальної системи навігації. Двічі навігаційний штучний супутник Землі вираховував координати підозрілого судна і передавав пеленг на прийомоіндикатор бортового комп’ютера “Гермеса”. Об’єкт зацікавленості “шукачів скарбів” знаходився в Південній Атлантиці.

Уточнивши таким способом місце, де корабель стояв на якорі три доби, і поєднавши це з фактом негласного доступу в Банк інформаційних даних Великобританії, я направив запит у СІПРІ.[1]

Експерти МАБРу, які займаються розшуками прихованих запасів ядерної зброї, що не ввійшли до каталогів Оперативного центру й не потрапили в реєстр спеціальних комісій ООН і МАГАТЕ, не раз вдавалися до послуг цієї авторитетної організації. Адже відомо, що свого часу були випадки, коли в ході маневрів чи при транспортуванні атомні бомби губилися. Після таких інцидентів безпосередні винуватці та їх високопоставлені патрони в генеральських мундирах намагалися приховати, засекретити від громадськості скандальні випадки, применшити небезпеку. Тому й досі МАБРу та іншим спеціальним службам, які діють під егідою ООН, відомі координати далеко не всіх вогнищ радіоактивної смерті, що підступно причаїлась, готова нанести підступний удар. Зрозуміла річ, я не мав права відкидати навіть найменшу ймовірність того, що Джордж Уїкер і компанія, на яку він працював, полює за неіндентифікованим атомним зарядом. У таких випадках краще перестрахуватись.

Друге, що я зробив, — це послав аналітикам відділу дешифрування Оперативного центру МАБРу три загадкові слова, які встиг сказати Жак Дюїно по телефону: “Пуп землі Бхагавадгіта”. Я кілька разів пробував самотужки добратися до прихованого змісту, але ніяк не міг зосередитись.

І ось тепер, нудячись в одномісному номері “Крільйона”, я з нетерпінням чекаю відповіді на свої запитання.

Втома дається взнаки. Голова моя, наче в маріонетки, час від часу безвольно падає на груди. Щоразу, коли це стається, я здригаюсь і енергійно кручу головою. На якусь мить це відлякує сон, але невдовзі сцена повторюється. Врешті-решт я зриваюсь на ноги, дістаю з холодильника банку пива, зриваю фірмове кільце і через отвір на горішній площині чудернацьки розмальованого циліндра вливаю в себе третину літра прохолодного гіркуватого напою. Тільки-но я перевів подих, як мій “уокі-токі” тричі пискнув і вслід пролунало кілька тактів “Гімну націй” — штаб-квартира МАБРу викликала мене на зв’язок.

Я набрав свій код.

На екрані міні-дисплея попливли зелені слова:

“Пуп землі” — одна з назв острова Пасхи.

“Бхагавадгіта” — древній індійський епос.

У контексті заданої інформації слова “Пуп землі” поєднується з наступними рядками “Бхагавадгіти”: