Читати книжки он-лайн » Фантастика 🚀🪐👽 » Право на істину, Олег Костянтинович Романчук

Читати книгу - "Право на істину, Олег Костянтинович Романчук"

166
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 41 42 43 ... 49
Перейти на сторінку:
команду набирає він сам. Власник “Гермеса” нічого проти такої оборудки не мав, тим паче, що корабель був застрахований. Виявляється, американець намірився шукати підводні скарби піратів і конкістадорів. З цією метою на борт “Гермеса” взяли підводний міні-човен з маніпуляторами — телекерований робот. Словом, наміри у шукачів, здавалося, були найсерйозніші. А здивувало мого приятеля ось що: “Гермес” взяв курс на Південну Атлантику, через два тижні його бачили в Пунта-Аренасі — чілійському порту в Магеллановій протоці.

— Так що ж здивувало вашого приятеля, Пабло? — Інтуїція підказувала мені, що я ось-ось ухоплюсь за ниточку, котра веде до розгадки.

— Фернандесу Карлуччі достеменно відомо, що в цих водах шукати скарби флібустьєрів і золото інків — марна справа. Давні морські шляхи піратів перетиналися значно північніше.

— Отже, Джордж Уїкер і К° переслідував якусь особливу мету?

— Виходить, що так, — погодився Пабло. — Три дні тому “Гермес” пришвартував до пірса порту Талькауано. Мені вдалося довідатись, що з судна зняли якийсь вантаж і повезли в невідомому напрямі. Американець вилетів гелікоптером, що належить “Ай-бі-кей”, у Вальпараїсо. Що сталося з ним далі, ми не знаємо.

Я не вважав за необхідне пояснювати, що Джордж Уїкер загинув у автомобільній катастрофі. Репортер усім своїм виглядом давав зрозуміти, що більше нічого суттєвого про американця він не повідомить, і з цікавістю позирав на мене, чекаючи мого ходу-відповіді. Але тепер я сконцентрував свою увагу на журналістці.

— До того фатального дзвінка, після якого на Жака було вчинено напад, ви більше не спілкувалися з ученим?

Долорес, здавалося, не розчула адресованого їй запитання. Втім, це лише гра, а може, просто сповільнена реакція, коли не встигаєш переключитися на нову інформацію. Вона підкреслено неквапливо допила свій ананасовий сік, поставила фужер на місце, легенько притулила до губ хусточку, яку елегантним жестом вийняла з кишені плаття, після чого сперлася ліктями на білий пластик столу і, дивлячись на вуличного регулювальника, що хвацько командував потоком різноколірних і різнокаліберних автомобілів, стала пояснювати:

— Жак лише один раз зустрівся зі мною після нашого знайомства в ресторанчику. Цього разу він був не такий збуджений, але дав зрозуміти, що побоюється стеження з боку агентів відділу безпеки компанії. Він розповів мені, про що зумів довідатися за цей час. Зокрема, йому стало відомо, що спеціалісти-комп’ютерники “Ай-бі-кей” через систему “відеотекса” компанії, підключеної до Міжнародної інформаційної мережі, здійснили несанкціоноване втручання в один із секторів Банку інформаційних даних Великобританії.

— Але ж там впроваджена високонадійна електронна система захисту, — засумнівався я.

— Якщо в цьому банку завівся “кріт”, то він без особливих труднощів може підказати, як вимкнути її. Навіть коли електронний “ведмежатник” перебуває за тисячі кілометрів. Так принаймні пояснив мені Жак.

— Ви хочете сказати, що “Ай-бі-кей” має свого агента серед обслуги суперкомп’ютера англійського Банку інформаційних даних?

— У цьому Жак був переконаний, — підтвердила моє припущення журналістка. — За словами вченого, з Лондона на зв’язок з гасієндою виходив уже згадуваний Джордж Уїкер. Жак якраз чергував біля телемонітора міжнародного зв’язку і, випадково підключившись, перехопив уривок розмови американця з доктором Нейде-ром — господарем гасієнди, людиною підступною і небезпечною. Наскільки Жак зрозумів, йшлося про вербування якогось англійця, котрий за сто тисяч фунтів погодився розкрити код системи захисту пам’яті суперкомп’ютера.

Тут мені пригадалися слова Хільмара Данієльссона, сказані ним у Женеві напередодні мого відльоту. Шеф Служби розслідувань повідомив, що агентами МАБРу зафіксована зустріч Уїкера з колишнім співробітником “Мілітері інтеллідженс-5”. І ось тепер, після повідомлення Долорес, мимоволі виникло припущення: чи це, часом, не той “кріт”, про якого згадував Жак?

— Що ж далі?

— Жак спробував було здійснити паралельний прорив у пам’ять англійського комп’ютера з допомогою системи “відеотекса” і спеціально розробленого ним алгоритма під час негласного вилучення закритих даних на користь “Ай-бі-кей”. Але… наштовхнувся на пустоту. Інформація була викрадена начисто. Стерта. Повністю.

Мені особисто ще не доводилося зустрічатись з “ведмежатниками” по банках пам’яті, але принципіальну технологію так званих “електронних злочинів” я знаю — нам читали спеціальний курс на цю тему. Маючи код для входу в комп’ютерну систему, неважко проникнути у святая святих через стандартні термінали, які, як правило, зв’язані з інформаційно-обчислювальною системою звичайним телефонним кабелем. Правда, коли йдеться про паралельне втручання (цей спосіб мені також відомий, для нього справді потрібно розробити спеціальний алгоритм, і той, хто його складає, мусить бути професіоналом-комп’ютерником високого класу), необхідно обов’язково знати зону втручання, принаймні її межі. Тому я й запитав, чи не повідомляв Жак додаткової інформації.

— Несанкціонована оборудка в Банку інформаційних даних Великобританії здійснювалася з архівами Форін оффіса і міністерства оборони.

— Не густо, — кажу я. — Алгоритм повинен бути щонайменше десятиканальним.

Долорес це нічого не говорить. Вона кидає на мене гострий погляд, але мовчить. Я прокручую в голові почуте. Що могло зацікавити “Ай-бі-кей” в хитросплетінні архівних анналів туманного Альбіону? Які наміри були в тих, хто, вилучивши, знищив якусь інформацію в електронній пам’яті суперкомп’ютера? Експерти МАБРу зробили ще далеко не все від них залежне, аби прихована інформація, котра може в тій чи іншій мірі стати на перешкоді ядерному мораторієві й “зоряному миру”, потрапила до каталогів Міжнародного агентства з безпеки та роззброєння і була взята під спеціальний контроль. Приховані механізми і виконавці волі противників глобального миру й цілковитої демілітаризації чинять невидимі перешкоди і в роботі з архівами…

— Відверто кажучи, — обриває дещо хаотичний план моїх думок Долорес, — лише смерть ученого остаточно переконала нас із Пабло в тому, що підозри Жака не безпідставні. Однак усе, чим на сьогодні ми володіємо, продовжує залишатись на рівні гіпотез і припущень. Правда, деякі запитання інспектора МАБРу свідчать про те, що в поле зору цієї компетентної організації потрапила діяльність “Ай-бі-кей”, — журналістка спромоглася на досить-таки банальний комплімент і з інтересом чекає моєї реакції.

Я стримано посміхаюся:

— Поки що нічого не ясно. Скажу одне: ваша розповідь становить певний інтерес. Єдине прохання: ніякої самодіяльності у цій справі. Коли буде потрібно, я вас розшукаю. Якщо трапиться щось варте уваги, на вашу думку, по “космічному катафалку”, звертайтесь безпосередньо у МАБР, в Оперативний центр. Кожен телефон-автомат має суперномер нашого агентства. Інформацію мені негайно передадуть.

Говорив

1 ... 41 42 43 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Право на істину, Олег Костянтинович Романчук», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Право на істину, Олег Костянтинович Романчук"