Читати книгу - "Марсові онуки, Олександр Петрович Казанцев"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Циркульними пилками зрізали велетенські папороті, розпиляли їх на частини. Перші на Венері колоди всюдихід волоком тягнув з лісу до ракети.
Реактивний двигун здіймав такий шум, що злякав усіх навколишніх тварин. Коли Добров вимкнув його, запала тривожна тиша.
Тільки невеликі птеродактилі невідступно кружляли над табором, виглядаючи здобич з великої висоти.
Дослідники не звертали на них уваги.
Добров притяг на всюдиході нову колоду, її загострили з одного боку як кіл, а другий край опустили у вириту яму, на дні якої поблискувала вода. Заривали кіл з нахилом назовні табору «колоністів». Частокіл виявився показний.
Вуд захоплено дивився на нього:
— Непогана фортеця. Можу витримати в ній будь-яку облогу… до повернення Мері.
Олекса поклав на його плече руку.
— А я щасливіший, — задумливо сказав він, дивлячись у хащу і прислухаючись.
Вуд уважно розглядав його. З ракетного люка долинув дзвінкий гавкіт Пульки.
— Чуєш? — сказав Олекса. — Ех, невже не доведеться записки писати, ховати їх у Пульки за нашийником?
— Записки? — здивувався американець. — Кому?
Олекса кивнув на ліс:
— То не біда, якщо не прочитає… Якщо Пулька не принесе відповіді!..
— Вас, росіян, завжди так важко зрозуміти! — признався Гаррі.
Пулька гавкала, надриваючись. Драбиною, не попадаючи ногою на сходинки, спускався Богатирьов.
— Ех, браття! — казав він. — Про мозок людський ми патякали, а про серце забули.
— Про яке серце, командоре? — здивувався Керн. — Болі в серці?
Богатирьов поклав руку на плече американця:
— Так, так, Аллан. Болі в серці… в жіночому серці, якого ми зовсім не знаємо! — І він подивився в лице другому американцеві.
— Командоре!.. — тільки й міг вигукнути Гаррі.
Він спинився перед Богатирьовим, задихаючись.
— Усім нагору! — наказав Богатирьов і перший схопився за поруччя драбини.
За кілька хвилин усі знову зібрались до радіорубки.
Богатирьов увімкнув магнітний запис. Диски почали обертатись, а він уривчасто розповідав.
— Я перевірив запис радіолокатора. І виявив: «Просперіті» проходив над нами і після переданої радіограми, яку ми вважали останньою.
— Як! Була ще радіограма?
— Вона записана автоматом. Ми не здогадались перевірити.
Гаррі, рішуче відсунувши Керна й Олексу, підійшов до магнітофона.
— «… я не змогла відлетіти, — долинув крізь шурхіт перешкод голос Мері. — Я відмовляюсь од усього, що чекало мене там. Я ніколи не змогла б скористатися цим. Хай їх нема тут унизу, хай загинув мій Гаррі, та я не повернусь на Землю. Мій обов'язок — зберегти результати експедиції. Я бережно залишаю їх на «Просперіті». Його застане наступна експедиція і через кілька років. А я сама підготувала вже запасний планер, щоб опуститися на поверхню Венери, в квадрат «сімдесят»… І, може, знайти Гаррі».
— О-о! — вигукнув Керн. — Мій геніальний брат Томас був здатний відтворити в електронних схемах мозок мужчини, та ніколи він не зміг би програмувати подобу жінки!..
— Мовчіть! — гримнув Гаррі. — «Просперіті» кружляє навколо планети, і… він порожній?
Ніхто не відповів.
Вуд одвернувся і відійшов до вікна. Він дивився на багрове небо.
— Ось таке воно, виявляється, і є, жіноче серце, — сказав Богатирьов. — «Просперіті» вийде з-за горизонту через кілька хвилин.
Олекса кинувся до радіоапаратури, став давати позивні, немовби хтось міг почути його.
Вуд став за його спиною, стиснувши кулаки і нахиливши голову.
Репродуктор було ввімкнуто. Чувся шурхіт і тріск атмосферних розрядів. Часом здавалося, що лунає «морзянка».
І раптом долинув ясний, неймовірно близький голос Мері Стрем:
— Я — «Просперіті». Я — «Просперіті». У мене галюцинація?.. Я — «Просперіті»!
Олекса смикнув Гаррі за рукав.
Той опустився біля Олекси на одно коліно, взяв у руки мікрофон і став говорити… майже пошепки.
Керн обернувся до Богатирьова:
— Я гадаю, що першу доповідь про експедицію ми зробимо загальною.
— Програма дій міняється! — оголосив Ілля Юрійович. — До старту флагманського корабля «Знання» лишилось не більше години. Доброву — уточнити час старту і визначити точку зустрічі з «Просперіті». Аврал!.. Розвантажити «Знання» повністю.
Через півгодини місце поблизу ракети невпізнанно змінилося. На камінні лежали ящики з консервами, кисневі балони, поблискували частини апаратури.
Олекса намагався хоч як-небудь дати цьому лад, скласти в стоси, розташувати рядами…
Ілля Юрійович і Керн поралися біля всюдихода, щось кладучи в нього.
Вуд підтримував радіозв'язок, він не проґавив жодної миті, усе слухав свою Мері.
Пулька неспокійно бігала між людьми та ящиками і гавкала.
Олекса цитьнув на неї.
Він увесь час прислухався, насторожений, неспокійний. Лице його змарніло, очі неприродно блистіли. Він не міг знайти собі місця.
Всі удавали, що нічого не помічають.
Драбиною хутко спускався Вуд.
Він підійшов до Олекси, взяв його за плечі і сильно струснув.
Олекса звів очі, побачив щасливе лице американця і через силу всміхнувся.
Вуд показав очима на ліс. Олекса знизав плечима. Тоді Гаррі міцно пригорнув Олексу до себе.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Марсові онуки, Олександр Петрович Казанцев», після закриття браузера.