Читати книгу - "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"

— Ні.

— Даруйте, — раніше не помічений Нодом камердинер подав йому каву. — Пан Рамир спілкується на рецепції з працівницею готелю.

— Он воно що! — всміхнувся барон. — Даси поглянути? — вказав він на Нодів перстень.

— Ну, поглянь, — Нод, не знайшовши приводу відмовити, простягнув каблучку.

— Фальшивий, хм, — Самус крізь рубін поглянув на сонце. — Знаєш, ти його краще нікому не показуй.

— ?

— Занадто філігранна підробка, — барон знехотя повернув перстень. — Звідки?

— Ходімо снідати, — запропонував Нод, аби швидше перервати цю розмову.

— Слушна думка.

У холі вони здибали старанно причепуреного Рамира. Він, інтенсивно жестикулюючи, щось розповідав дівчині, перед якою пихато задавався учора. Молоденька адміністраторка помітно шарілася, але намагалася чемно і стримано відповідати балакучому клієнтові. Нод зауважив, що дівчина з-під опущених вій кидає на його друга зацікавлені, у чомусь навіть ніжні погляди. Вони з бароном ледь умовили Рамира приєднатися до них за сніданком. Той нізащо не погодився б, та до готелю саме прибули туристи з Султанату, і адміністраторка мусила клопотатися з ними.

— Її звуть Еда... — говорив Рамир за столом. — Ви бачили, які у неї очі!

— Сині, — знизав гренадерськими плечима Самус.

— Сині, — замріяно повторив борець.

— Все із тобою зрозуміло, — зітхнув Нод. — Закохався!

— Вперше, — довершив діагноз барон.

— Не твоя справа! — огризнувся Рамир.

— Не ображайся, але... — всміхнувся Самус.

— І кому ото треба на тебе, рудого, ображатися? — борцеві не сподобалося, що його так легко викрили.

— Я не про те, — відмахнувся барон. — Вам слід подбати про гардероб. Тут не заведено ходити щодня у тому самому...

— Панські витребеньки! — пробурчав борець.

— А ви хіба не пани? — примружився Самус, утім, одразу перевів на інше. — Мені скоро час рушати на зустріч з рибалками — вони обіцяли прийти своїм баркасом до Малого причалу. Це під парком, де моя альтанка. Як повернуся, поведу вас по крамницях одягу. Бувайте, панове,.. не панове.

Закінчивши пізній сніданок, Нод із Рамиром забрали з сейфа шкіряний портфель та попросили Еду викликати таксі, щоб дістатися до Банку. На Рамирів жаль, автівка прибула швидко.

У вестибюлі їм також не довелося чекати й півхвилини, коли до них вийшов уже знайомий банківський клерк. Чемно, проте без зайвої запопадливості з'ясувавши, що власником кодових рахунків та вмісту банківських сейфів є лише Нод, він твердо наполіг, щоб Рамир цього разу їх залишив. Борець із полегшенням погодився.

У кімнаті без вікон, лише з двома стільцями та столом, яка трохи нагадала Нодові ту, шістдесят дев'яту у штабі на полігоні, він назвав клеркові номери рахунків, а тоді паролі до кожного з них. Усього рахунків було одинадцять. Паролі являли собою прості слова. Одним з них було «Тод». Усе записавши, клерк сказав, що йому знадобиться ціла година, щоб усе перевірити, бо судячи з номерів, ці рахунки відкрито дуже давно.

Нод попросив, щоб тимчасом йому надали змогу оглянути вміст сейфів. Він продиктував клеркові номери восьми сейфів, а той визначив, яким з них відповідають усі вісім ключів з Нодового згортка. Затим інший клерк, викликаний першим, повів його до сховища. Йшли довго, спускаючись кудись до самих нижніх ярусів банківського підвалу. Нарешті опинилися перед важкими дверима, на яких тьмяніло знайоме зображення атакуючого вовка з альбатросом над ним — вочевидь, Азборани здавна мали тут персональне сховище. Приміщення за дверима виявилося круглим. Попід стіною на рівній відстані один від одного стояли сейфи — залізні скрині різних розмірів. Службовець дістав вісім банківських ключів, повернув кожний із них у замках сейфів і залишив Нода самого.

Парубок дістав свої ключі та продовжив процедуру, відчинивши перший сейф. Нічого цікавого. Звісно, не як на курсанта-сироту, а як на спадкоємця трону, який спілкується з привидом короля. Золоті зливки, монети, перли... Другий сейф — необроблене коштовне каміння. Третій — кольє, каблучки, браслети та інші жіночі прикраси, все у оксамитових футлярах. Четвертий — чаші, кубки, таці — усе золоте, інкрустоване камінням. П'ятий — те ж саме. Шостий — видовжений та приземкуватий. Тут уже цікавіше — кинджали, мечі, шаблі, рапіри, а в окремих футлярах — кілька дорогоцінних чоловічих перснів. Сьомий — готівка: ланодська, імперська, гирлонська, султанатська. Банкноти старезні, але цілком придатні для розрахунків. Восьмий — папери. Багато. Старі манускрипти, новіші документи — угоди, купчі, протоколи якихось нарад та щоденники кількох представників, а більше представниць роду Азборанів. У самому низу — потерта картонна тека з написом «Ратх». Нод сховав її до свого портфеля.

Трохи поміркувавши, він вирішив сховати у сейф привезені з Республіки артефакти зі спадку Азборанів — не хотів ними більше ризикувати, бо вже одного разу мало не втратив під час загибелі баркаса. Передусім поклав до архіву документів заповіт герцога та свою посвідку курсанта, а тоді — й печатку Азборанів. Кортик спадкових адміралів Королівського флоту Ланоду так само залишив у цьому надійному сховищі, натомість із собою прихопив тонкий стилет у шкіряних чорних піхвах з біло-жовтавим, незвичної фактури кістяним руків'ям, вкритим складним різьбленням. Стилет видавався дуже зручним, щоб його непомітно сховати у одязі та миттю вихопити у разі потреби. Перстень, що викликав надмірну цікавість Самуса, Нод додав до колекції чоловічих каблучок своїх пращурів, а звідти прихопив інший, менш впізнаваний, відлитий із платини і з чималим діамантом. Замкнувши усі замки, він постукав у двері. Миттю з'явився супроводжувач, дозамкнув сейфи банківськими ключами та, зачинивши сховище, провів Нода нагору. Там уже чекав знайомий службовець, а з ним — повновидий чоловік у класичному синьому костюмі з мініатюрним золотим значком корони на лацкані.

— Дозвольте рекомендувати Вам пана Іста Зайра — голову правління Банку, — звернувся клерк до Нода. — Пан вкладник бажає зберігати інкогніто, — мовив він до шефа.

— Дуже приємно, пане вкладнику! — Зайр шанобливо простягнув Нодові спітнілу долоню. — Правила нашого Банку гарантують анонімність усім клієнтам, які того забажають. Проте Ваші рахунки відкрито дуже давно, так само анонімно. Умовно анонімно, як ви розумієте, — голова правління усміхнувся самими лише очима. — Тоді загальна сума становила півмільйона дукатів. Складний депозитний відсоток примножив первинний капітал більше, ніж у сто двадцять разів. Таким чином, у Вашому розпорядженні зараз шістдесят три мільйони вісімсот двадцять шість тисяч триста дванадцять дукатів. Після статків князівської родини це другий капітал у Гирлоні.

— Даруйте,