Читати книгу - "Нація овочів? Як інформація змінює мислення і поведінку українців, Оксана Мороз"

можна читати, навіть перебуваючи без інтернету. На цей момент лідирують канали новинної, освітньої та політичної спрямованості.

Основна роль Telegram-каналів у поширенні вірусів — точка вкидання. Вона коштує ще дешевше, ніж у соціальних мережах, але, з огляду на дедалі більшу популярність каналів, легітимізувати її значно простіше і швидше.

Вірусмейкери зазвичай формують ряд сіток (пулів) Telegram-каналів. Мати один канал не дуже розумно, адже його «відкриття» практично нічого не коштує. Тобто вклавши трохи більше грошей, можна мати два або три (або п’ять-десять) мікромедіа. Кожне з них буде просувати тонкі аспекти меседжів або новин, чітко потрапляючи в якусь дуже конкретну аудиторію.

Первинний набір підписників виконують здебільшого за рахунок ботів для того, щоб досягти вражаючої цифри. Згодом, коли користувач потрапляв на такий Telegram-канал і бачив велику кількість читачів, він зазвичай підписувався «за компанію»: якщо багато читають, значить, цікаво. Далі анонімне мікромедіа починає публікувати політичні «інсайди», зображуючи «глибоке занурення в тему». Хто, як і з ким, проти кого дружить. Хто чий ставленик. Хто кому винен і не повертає. Класична жовта преса, яка не наводить доказів і навіть не дає змоги перевірити викладені факти через нібито ексклюзивність.

Теlegram має дуже шкідливу і поки непереможну традицію. Украй рідкісні випадки, коли медіа публікували заяви і новини, посилаючись на анонімні сторінки на Facebook або Twitter. Якщо таке і траплялося, найчастіше це були сатиричні матеріали, коли журналісти просто копіювали гуморні реакції соцмереж на будь-які події. Якщо ж йшлося про серйозну політичну інформацію, то цитували або офіційні сторінки держорганів, або іменні профілі політиків і експертів. Зараз же ЗМІ стали масово посилатися і на анонімні Telegram-канали.

РЕМАРКА

З 30 жовтня 2019 року в українському інформаційному полі з’явився новий персонаж — «пранкер Джокер», який листується з депутатами від імені генерального прокурора Руслана Рябошапки. Про нього нічого невідомо, крім того, що у нього є Telegram-канал з аномальним приростом підписників — 10–15 тисяч на добу. Там він викладає листування — з депутатами Богданом Яременко, Михайлом Радуцьким і Миколою Тищенко (всі вони від «Слуги народу»).

Тридцятого жовтня інтернет-видання «Страна.ua» опублікувало листування Богдана Яременка з «пранкером Джокером». У листуванні цей чоловік представився генеральним прокурором Русланом Рябошапкою. У той же день Яременко потрапив у скандал — журналісти видання «Букви» сфотографували його листування з секс-працівницею. Яременко сказав журналістам, що це була провокація — за його словами, він знав, що за ним стежать, і вирішив спеціально показати таку переписку. Після повідомлень Джокера-Рябошапки Яременко написав в Facebook пост з вибаченнями. Першого листопада Яременко повідомив, що залишає посаду голови комітету Верховної Ради з питань зовнішньої політики і міжпарламентського співробітництва.

Наступного дня Джокер відкрив Telegram-канал. У коментарі theБабелю він сказав, що «з’явився 31 жовтня на Хелловін». Шостого листопада 2019 на його каналі було вже 35 000 підписників. «Усі підписники приходять органічно, завдяки вашій увазі і цікавості ваших колег-журналістів. Хоча, чесно зізнаюся, на старті я купив 1000 підписників», — каже Джокер.

За кілька днів у Telegram-каналі пранкера і на сайті «Страна.ua» вийшли кілька листувань Джокера з депутатами «Слуги народу». З усіма він листувався від імені Руслана Рябошапки. «Мені здається, у нашій країні багато хто б хотіли мати довірчі відносини з генпрокурором. Я це легко довів», — пояснив Джокер theБабелю. У листуванні з Радуцьким він обговорював доплати депутатам «Слуги народу» у конвертах. За словами Радуцького, йому почали надходити повідомлення з номера, який був записаний у його телефоні як «хз», він вирішив, що це якийсь знайомий чоловік, і тому почав підтримувати з ним листування.

(За матеріалами theБабель)

3.9.7. Піраміда лідерів громадської думки

Це мультиканальний інструмент поширення вірусів, що спирається на пул експертів і який формує вірусмейкер. Зазвичай перед пулом експертів ставлять кілька завдань:

— вкинути інформацію;

— легалізувати інформацію;

— дати альтернативну думку;

— підтримати потрібну думку;

— атакувати.

До пулу залучають найрізноманітніших експертів як за вагою в інфополі, так і за спеціалізацією. Що різноманітніший пул, то складніше його виявити, а отже, створений ним контент будуть сприймати як органічний. В основному в пул беруть експертів, які можуть транслювати інформацію з різних каналів: їх регулярно запрошують до програм і політичних шоу на ТВ-канали і радіо, вони мають розкручені сторінки в соціальних мережах, ведуть блоги в топових ЗМІ.

Схема роботи пулу експертів перегукується з темниками ЗМІ:

— їм видають меседж-бокс — тези, згідно з якими потрібно висвітлювати ту чи іншу тему;

— за кожним закріплюють роль — вкидання інформації, експертна оцінка, розвиток теми;

— вказують, з якою інтенсивністю потрібно відпрацювати;

— погоджують ціну, вилка цін досить велика: від кількох десятків доларів до тисяч за один пост — усе залежить від авторитетності експерта і змісту вірусу;

— експерт відпрацьовує за всіма доступними йому каналами.

В українських реаліях на роботу в пулі погоджуються переважно політтехнологи, політконсультанти та інші навколополітичні фахівці, які вбивають двох зайців — піаряться і заробляють гроші.

В українських реаліях на роботу в пулі погоджуються переважно політтехнологи, політконсультанти та інші навколополітичні фахівці, які вбивають двох зайців — піаряться і заробляють гроші. Залучити лідерів громадської думки з неполітичних сфер для роботи з вірусами вкрай складно. Зазвичай вони не погоджуються ризикувати репутацією в обмін на кілька сотень доларів.

Пули почали активно використовувати з 2014 року. Одним з перших їх сформувала і поставила на потік команда попередньої влади. Але оскільки задіяні в ньому лідери громадської думки працювали переважно на одного Замовника, вони були швидко дискредитовані й істотно втратили в ефективності. Нині один лідер громадської думки працює зазвичай на багатьох Замовників і в рамках короткострокових проектів. Нерідкі випадки, коли в рамках короткого періоду один і той самий експерт відстоює різні погляди на одну проблему.

Останніми роками почали з’являтися пули, сформовані з «простих людей». Це прокачані боти формату «живі люди», які працюють за тією самою механікою вкидання інформації і також є центрами її розгону.

РЕМАРКА

Важливу роль у вірусмейкерстві в інформаційному полі відіграє моніторинг. Саме він дає змогу зібрати цілісну картину того, що відбувається, і показати її виконавцю і Замовнику. Що це дає вірусмейкеру:

— дізнаватися про публікацію в перші хвилини;

— бачити залученість;

— спостерігати динаміку зростання інформаційного поля.

На щастя, на цей момент моніторингові системи дуже погано визначають тональність матеріалів, що подовжує процес обробки масиву інформації, а отже, і процес реагування. Що, звісно, хоч і не критично, але позначається на ефективності. Проте усунення цього недоліку — питання кількох років. Потім це також стане додатковим мультиплікатором ефективності вірусів.

Звісно, традиційними каналами вірусмейкери не обмежуються, постійно вигадуючи і знаходячи нові. Нижче наведу приклади тих, які використовують найчастіше.

• Мітинги — старий і перевірений інструмент створення інформаційного приводу.

• Тролінг журналістів у громадських місцях, на прес-кон­ференціях, біля будинку. Основне завдання — поставити потрібному об’єкту потрібне питання і спровокувати його на емоційну реакцію. Потім за допомогою монтажу формують потрібний сюжет, який вкидають в інформаційне поле.

• Тролінгові борди. На рекламних площах розміщують тизерні провокаційні фрази, які психологічно тиснуть на об’єкт нападок. Так, 2015 року під час кампанії зі зміщення Арсенія Яценюка з посади прем’єр-міністра по Києву розмістили борди «Біжи, кролик! Біжи!».

• Машини з мегафонами, які курсують потрібним маршрутом і транслюють записи з компрометуючою інформацією про