Читати книгу - "Підкорись мені, дівчинко, Ванда Кей"

Розділ 24

ФЕЛІКС

– Розповідай, сину, які успіхи в школі, – батько уважно вдивляється в моє обличчя. Розумію його. У нього виробилося роками відчуття очікування нових неприємностей. Рідкісний був день, щоб не надходили тривожні скарги на мене зі школи. Син же в нього телепень. Тільки от у мене сумніви, що ним більше рухає – проста цікавість чи батьківська турбота про сина.

Сьогодні винятковий із загального правила вечір – ми вечеряємо всі разом. І вечеря майже урочиста – річниця, як мій тато і його нова дружина Юля оформили офіційно свої стосунки. Заради цього він відставив усі свої нагальні бізнесменські проблеми вбік. Юля взяла на роботі відгул, щоб порадувати нас своїми кулінарними шедеврами.

Батько часто дарує Юлі квіти. А сьогодні, з такої нагоди, притягнув неосяжний букет якихось екзотичних квітів, доставлених з–за кордону. Тож у домі відчувається суміш вишуканого запаху рослин і свіжоспеченої випічки. Голова обертом іде.

– Усе пучком, тату, – відповідаю з повним ротом. Давно не їв смачної, домашньої їжі. Накинувся, як із голодного краю. Тепер уминаю за обидві щоки, надолужуючи згаяне.

– Переклади людською мовою, щоб було зрозуміло, – він переглядається з Юлею, шукаючи розуміння.

– Дай хлопцеві поїсти спокійно, вічно ти за столом починаєш про справи, – Юля, як представник плеяди медичних працівників, намагається суворо слідкувати за правилами прийому їжі.

– Усе нормально. Не хвилюйся, якщо що–небудь трапиться, тобі повідомлять. Директор твій номер телефону, по–моєму, напам'ять знає, – вимовляю я, втупивши голову низько в тарілку, піднімаю її і бачу його перекошене від гніву обличчя. Ледь не поперхнувся.

– Я сподіваюся, це був жарт,– він намагається не лізти на рожен і не псувати атмосферу сімейної вечері. За інших обставин він би вже зробив мені вирвані роки.

Юля встає з–за столу під приводом заміни страв на столі. Вона зазвичай залишає нас наодинці, коли ситуація загострюється, не хоче бути свідком наших суперечок. Жінка розуміє, що своєю присутністю частково вкрала батька в мене. Коли вона з'явилася в нашому домі, він став приділяти часу їй значно більше, ніж мені, вважаючи, що я вже дорослий і мені не настільки потрібна його турбота тепер.

Сьогодні, чи не перший за три місяці, день, коли ми з ним сидимо за столом і є можливість запросто щось обговорити. Усе літо я десь мотався, а тато літав у відрядженнях або проводив усі вечори зі своєю Юлечкою. Як мене дістали ці їхні обіймашки–цілувашки в різних куточках нашого будинку.

– У мене ще є пиріг зі сливами за рецептом із газети "Нью–йорк таймс", – Юля повертається до обіднього столу, несучи велике блюдо з пирогом.

– Ой, а можна мені шматочок із собою в кімнату взяти? Усе так смачно, просто, як ніколи. Дякую, я дуже наївся, – я беру на себе роль вихованого і вдячного чада. – Дякую, піду краще до себе.

– Звичайно, Феліксе, – Юля простягає мені тарілку з великим шматком пирога. Помітно, що вона не байдужа до моєї оцінки її кулінарних здібностей. Юля прекрасна жінка і я поважаю вибір батька. Але волею не волею постійно порівнюю її з мамою. Природно, що на користь останньої. Навіть, незважаючи на те, що це вона була ініціатором розлучення і винуватицею розпаду нашої благополучної сім'ї. Мабуть, у благополуччі був упевнений тільки я, якщо це стало можливим.

Вмикаю на повну гучність свій улюблений Рамштайн, піднявшись до себе в спальню. Телефон мій уже зарядився і можна безперешкодно помилуватися вкотре фотографіями.

Мотька заскакує до мене на коліна і тикається мордою в руки, змушуючи його гладити.

Знаходжу останні фото з лінійки, які я зробив непомітно, нишком, спостерігаючи за Поліною, яка погарнішала за час канікул. Хочу вкотре зрозуміти, що ж мене так приваблює в цій дівчині, знайти пояснення своєї реакції на сприйняття її образу.

Розглядаю і очей не можу відвести від цього ніжного образу, що заволодів моєю уявою. Мені починає здаватися, що дивлячись на неї, я відчуваю унікальний запах, що випромінює її тіло.

Він не покидає мене відтоді, як я намагався наблизитися до її губ, коли ми стояли майже впритул один до одного. Ніколи не думав, що від невинної близькості до дівчини в голові можуть народжуватися спалахи. Мені взагалі подібні ніжності були раніше чужі. Здавалися абсолютно непотрібною тратою часу. А тепер... смішно, звісно, але тепер хочеться сказати, що я мрію поцілувати тебе першим, зірвати з твоїх губ усю їхню невинність і цнотливість.

Що більше заглиблююся у свої роздуми, то більше починаю розуміти всю плачевність свого стану. Не бачити мені своєї зубрилки, як ... Хотів, як краще, а вийшло, як завжди. Усі мої старання коту під хвіст. Так? Мотя? Кіт уперто продовжує до мене лащиться.

– Ну що в ній такого, Мотя? Чим вона відрізняється від інших дівчат навколо мене? У чому причина її магнетизму? – хочу домогтися відповіді на свої запитання, вимовивши їх вголос. Може подіє і знайду відповіді. Чіпляюся за будь–яку можливість виринути з цього виру, який поглинув мене вже майже цілком.

– Мурр, – не зраджуючи своїй звичці видає звук Мотя, під дією мого активного тискання його пухнастого тільця.

Така бажана, чиста, тендітна, така, що неймовірно пахне. Але така, що зневажає мене. Вона ж мене просто терпить і тихо ненавидить. Як же вона мене зневажає... Тільки терпить від безвиході, наче я настирлива комаха, яку вона винищити не може. А Денису вона ніжно посміхається, мало не обіймається з ним, дружити погодилася. Незважаючи на це, я продовжую її... Любити? Не знаю, але точно продовжую нею марити. І це закономірно. Це те, чого я домігся своїми руками. Я це заслужив, але від цього не легше. І як же це мене бісить, як мені хочеться позбутися нав'язливих думок про неї.

А очі знову і знову тягнуться до її фото. Навіть кіт, відчуваючи мій стан, починає тертися тепер не об мою руку, а об телефон з її зображенням. Що Мотя, ми з тобою в повному ауті?

“ А ти, бовдур, хочеш її першим поцілувати?” – я переводжу погляд на Дениса, макітра якого височіє над Поліною на фото.  – Не дам тобі бути з нею. Не вийде. Її перший поцілунок буде моїм. Я доб'юся цього, чого б мені це не коштувало. І нехай увесь світ перевернеться догори дриґом, але я буду першим.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍