Читати книгу - "Знахар, Міхал Шьмеляк"

Залишає рішення за мною? Це має бути перевірка свободи волі? Бачить хворого хлопця з пухлиною мозку, так нехай його просто вилікує. Адже він всемогутній. Навіщо залучати до цього посередників? Навіщо взагалі тримати рак у цій юдолі сліз, ніби нема про що хвилюватися? Яке відношення до цього матиме безкоштовність, це не ваш вибір чи чийсь інший. Ніхто тебе цим не заразив.

– Тому ти утримуєшся від поєднання своєї діяльності з релігією?

– Ні. Я відгородився від усього. Цей дар не дав мені Бог, це моя думка, і у кого є кращі компетенції, щоб оцінити цей стан у цьому відношенні, ніж у мене?

– Знаєш, я підозрюю, що в нашій країні кожен поляк чув би себе на силах, щоб це оцінити.

– Ризикну сказати, що він не тільки почувався б спроможним, а й навіть зобов’язаним вирішувати за мене. Не знаю тебе, то вискажу. До речі, знайдеться кілька сотень людей, які захочуть через мене заробити політичний капітал або просто добре заробити. Церква, політики, активісти, цілителі, асоціації. Ні, завдяки мені ніхто не набере очки, ніхто не буде мною пику собі витирати. Перед моїм будинком не буде паломництва, під парканом не запалять свічки, жоден божевільний не приліпить туди хреста і не повісить картинку з Марією. Я просто хочу допомогти людям, обраним мною егоїстично - не через громадську думку, поноту гаманця чи помазання.

– Ти міг би стати святим, тебе це спокушає?

– Є вже один Святий Якуб, досить, його я не переб'ю. Крім того, я не сприймаю ідею святих, це чергова вигадка. Церква мала одного Бога і мала якось замінити язичницьких божків, тому створила армію святих, кожен з яких мав свою ділянку, за яку відповідав. Ну як це працює? Є святий для втрачених речей, ти маєш до нього справу, бо загубив ключі, тому ти йому молишся. Той в Небі бере пляшку, огірки і в’язку ковбаси, йде до Бога і каже: "Господи, Кшисєк загубив ключі, можна щось зробити? А під ті ключики і випити можна". Дурість і безглуздість, блюзнірство вищого ґатунку. Однак існує універсальна приказка, яка існує століттями: темний народ це купить.

– Створюєте християнство заново, шановний Якубе, – закепкував Кшись.

– Сподіваюся, ти проживеш достатньо, щоб спокійно все обдумати. Це та ще багато іншого. Ти згадав про місця культу Марії. Я був там, і ти перебуваєш у фазі торгу, коли в тебе аж ноги самі рвуться, щоб поїхати, наприклад, у Лурд у Франції. Подібна думка ходить у головах великої групи людей, адже щороку туди звертається близько вісімдесяти тисяч хворих. Вони вірять, справді, абсолютно впевнені, що якщо чотирнадцятирічна дівчина в дев'ятнадцятому столітті побачила там Богородицю, то саме цей шматочок світу набув магічних властивостей. Бачила вона це чи ні, вирішувати не нам. Важливо те, що щороку це місце відвідує шість мільйонів людей, а про кількість хворих я вже казав. Шість мільйонів! Справа не з цього світу, скільки міст хотіли б такої кількості туристів. Вісімдесят тисяч хворих. А знаєш, скільки пізнало чудесного зцілення?

- Напевне, декілька тисяч.

– З середини ХІХ століття Церква визнала шістдесят сім зцілень. Шістдесят сім! Це дає одну зцілену людину на кожні двісті тисяч тих, хто просить. Поганий результат, га?

– Мабуть, на межі статистичної похибки?

Хлопець спорожнив пляшку, Якуб підвівся і взяв ще одну з бару.

– Я нічого не знаю про статистику, але це точно абсурдно, – відповів цілитель. – Нічого вражаючого, як відросла нога, просто ремісії. Те, що, на мою думку, людське тіло може зробити самостійно в дуже небагатьох випадках і за виняткових обставин. Один із двохсот тисяч. Однак виникає запитання: якби вони не поїхали до Лурду, чи були б зцілені? Напевно ні, на мою думку, молитва в тому місці є каталізатором, фактором, який у моєму випадку стала дорожня аварія.

– Тобто зцілення все-таки бувають?

– Так, самозцілення, це моя теорія, заснована на тому, що зі мною сталося.

– Тобто, ці святі місця потрібні? Дивний висновок.

– Перекручена логіка, чи не так? Святі місця не лікують з Божою допомогою, але для зцілень вони необхідні.

Кшисєк почав відкорковувати чергову пляшку вишневої горілки, але Якуб зупинив його простим жестом.

– Стримай своїх коней, бо нас знесе геть, перш ніж прибуде Генрі.

– Отже, у нас сьогодні теж будуть посиденьки детективів?

– Взагалі то, він вже має бути тут, — сказав хазяїн, дивлячись на годинник. – Досить на сьогодні філософських міркувань. Мабуть, ти дізнався від мене більше, ніж я хотів тобі сказати, але як би там не було, у нас менше часу, зазвичай я проводив тихі вечори, витрачав їх на довгі розмови з пацієнтами. У тебе все інакше, сподіваємося, що це не завадить процесу одужання. Щонайбільше, ти побудеш у мене ще кілька днів.

У цей момент у вхідні двері постукали. Приглушені голоси в коридорі, безсумнівно, належали Вероніці та Генрі. Через деякий час до кімнати зайшов поліцейський, впускаючи запах свіжого повітря, він тримав у руці пляшку з якимось напоєм, щоки його були рожеві від холоду.

– Ще одна зима, а снігу немає, – привітався він з Якубом і Кшисєком. – Але ніч сьогодні буде морозною. Є чим зігріти, персиковка, з додаванням липового меду.

– Люба, може ти принесеш нам чого-небудь погризти? – гукнув Якуб у бік кухні.

Вечори були чоловічими, і Вероніка ніколи в них не брала участі, а Кшисєкові чомусь не хотілося знати причину цієї відсутності. Можливо, цілитель дотримувався старого польського правила, що дружина не повинна говорити в товаристві чоловіка, а якщо й робила, то для того, щоб визнати його рацію. Так чи інакше, через кільканадцять хвилин вона принесла до кімнати дві тарілки з холодним м’ясом, маринованими грибами, жовтим сиром та сиром з плетінню, а також сільський хліб і сало. Вона не сказала ні слова, але зуміла підморгнути хлопцю. Йому було цікаво, наскільки це було непомітним, і чи Якуб або Генрі нічого не помітили.

– У нас щось є в нашій справі, панове, нам треба за це випити, – почав поліцейський. – Спочатку ваша пляшка, бо вишня є вишня. У вишні є вітаміна, а вітаміна є основою людини.

– Що маємо? – поцікавився Кшисієк. – То, певне, має якесь відношення до того мерця?

– Не інакше! - Генрі потер руки. – Ну, у нас є ідентифікація, підтвердження особи нашого загиблого, якого наш колега знайшов у