Читати книгу - "Знахар, Міхал Шьмеляк"

такий бравурний спосіб. Тип носить красиве ім'я Бартош, прізвище - Лєшняк. За фахом він був журналістом, і його останнім призначенням була справа цілителів, які загадковим чином прощалися з життям. Останньою діяльністю, про яку ми знаємо, було інтерв’ю з певною Зенобією Жарцою. Він приїхав до нас із Варшави і це була остання поїздка в його житті.

– Ти в страшенно гарному настрої, – глузливо прокоментував Якуб.

– А я ще нічого не пив! - Генрі посміхнувся від вуха до вуха.

– Отже, щось відбувається, – сказав Кшисєк. – Це вже не лише твої спекуляції, а наші припущення.

– Це дещо більше. Я переконаний, що його смерть безпосередньо пов’язана з вбивством. Так, не біїмося вживати це слово голосно й чітко: убивством нашої Зенобії. Вчинене в нашому районі серійним вбивцею. Журналіста могла вбити та сама людина, але не обов’язково. Однак це був хтось місцевий.

Вони уважно дивилися на поліцейського, хвилину нічого не коментуючи.

– Ви приголомшені, чи не так? Це не міг бути чужий. Вбивця знав, як дістатися до холерика, причому вночі. Я знаю, що в епоху всюдисущого GPS кожен би знайшов туди дорогу, але немає такої опції "провадь до найменш відвідуваного місця Диновського передгір’я". Це був хтось місцевий. Вбивця – звідсіля. Або вбивці. Я досі не впевнений, чи Зенобія та журналіст загинули від однієї руки, але є багато вказівок на це. Це привело б нас до висновку, що – я знаю і повторююся – серійний вбивця є місцевим жителем.

– То зараз певні справи почнуть рухатися з місця, – весело прокоментував Кшисєк.

– Не сьогодні і не завтра. Але за кілька днів це напевне, завдяки колегам-журналістам. Якщо хтось із них помирає, не дай Боже трагічною смертю, письменницька громада відразу йде на війну. Спочатку шукатимуть бомбу, тобто політичні зв’язки. Якщо колега Бартош Лєшьняк шпигував навколо депутата, сенатора, мафіозі, можливо, перевіряв якийсь тендер, ми знаємо, хто за цим стоїть. Відомі сервіси. Щоправда, мабуть, нічого не знайдуть, бо хлопець займався в основному кримінальними справами, тож інтерес трошки спаде, але, все одно, виникнуть питання типу: "А де була поліція?". Ніхто не запитає: "А що тут відбувається?", бо це буде доказом крайньої некомпетентності цих придурків, які називають себе журналістами. Тоді воно зрушить з місця, варшавські франти з великими зірками на погонах нахмуряться і пришлють сюди якусь команду для супер, курва, надзвичайних справ.

– А потім відберуть у тебе справу, – сказав Якуб.

– Не одразу. Це дуже важливі пани, поліцейська еліта, дупи вище голови. Вони почнуть возитися з цим з самого початку, а я не збираюся полегшувати справу для них. Однак насправді це дає нам не більше тижня для вирішення проблеми. Налийте, холера, а то я зневоднююся.

Кшисєк швидко виконав бажання поліцейського.

– Ось чому ми повинні діяти, мої співзмовники, — сказав Генрі, заїдаючи солодку вишнівку терпким грибком.

– Я вже працюю, – похвалився Кшисєк. – Сьогодні був вдома у Зенобії, зустрів там Квасека.

– Він був у неї? – щиро здивувався Генрі. Якуб також виглядав здивованим.

– Ну, не дуже. Він застав мене, коли я оглядав будинок. Він проїжджав повз і побачив мій велосипед і відкриті двері. Ми трохи поговорили, і він запросив мене на горілку.

– Антоній Валечек запросив тебе на горілку? – знову здивувався Генрі, так що від враження з його виделки впав маринований гриб.

– Так, особисто. Коли захочу. Він пообіцяв розповісти мені про своє минуле.

– Сумніваюся, – сказав Якуб.

– Може, він мені і не набреше, не будемо перевіряти. Але він сказав мені одну річ. Надзвичайно інтригуючу. Ну а мій дорогий цілителю і шановний поліцейський, Антоній Валєчек, більш відомий як Квасек, не вірить у нещасний випадок з газовою плитою. Він вважає, що Зенобія Жарца була вбита. Про це теж маємо поговорити.

– Тюууу, — протяжно свиснув Генрі. – З кожною хвилиною ти все більше мене дивуєш, хлопче. Він сказав щось більше про це? Наприклад, чому в нього такі підозри?

– За кілька днів до смерті хтось перевіряв працездатність печі цілительки. Це, я думаю, викликало у нього сумніви.

– А хто таке казав? Газовиків вона не викликала, у них такої записки немає, я перевіряв.

– Ні. Але він мені розкаже. Принаймні, обіцяв.

– То тебе запросив на горілку місцевий темний характер, який спритний хлопець, – усміхнувся Якуб.

– Не тільки через нього, – так само широко посміхнувся Кшисєк і налив ще одну порцію. Пляшка дійшла майже до половини.

– Хто ще забажав твоєї компанії? – запитав Генрі.

– Безстрашний мисливець на відьом, нащадок інквізиторів, місцевий вікарій.

Хлопець милувався обличчями своїх колег, вони такого не очікували.

– Ти розмовляв з вікарієм? Це трохи необережно, — сказав Генрі.

– Одне слово, я не згадав про візит пароха, дещо прибрехав про свою магістерську роботу, тема якої – цілителі. Він може перевірити, я посвятив одного знайомого професора.

– І які враження? – запитав Якуб.

– Цей священик зовсім не відповідає тій характеристиці, яку надав нам парох. Молодий, розумний, схожий на талановитого студента, який потрапив сюди випадково чи в якості покарання, це факт. Він не найкращої думки про знахарку, але не тому, що підозрює її в якомусь чаклунстві чи нехристиянських витівках.

– В чому тоді? – поцікавився Якуб.

– Добре, що ти питаєш, а не Генрі, – відповів Кшисєк. – Принаймні звучить щиро. Так ось, він впевнений, що стара Жарцова займалася тим, що виганяла плоди, тобто абортами. Він також переконаний, що на це всі закривали очі, особливо поліція.

– А ми примикали, — сказав Генрі. – Немає сенсу це приховувати. Я думаю, це називається соціальною згодою. Вона робила це професійно, в людських умовах і вкрай рідко, повірте. Не мені судити про це морально, хоча, правда, знаючи про таку практику, я мав би реагувати, але всі знають, де знаходяться місцеві борделі та самогонники, хто продає українське курево та спирт, з якого ми робимо і п'ємо ці чудові наливочки. Ось як це працює.

– Але ж я вас не звинувачую, – запротестував Кшисєк. – У мене дуже ліберальний підхід до життя і я вважаю, що людям потрібно дозволяти багато чого робити. Жити і давати жити іншим. Як співав Яцек Качмарський, "дайте грішникові жити по-своєму, тоді і святим буде жити приємніше". Я хочу більше сказати, що ви не взяли до