Читати книгу - "Гармонія (2), Анна Стоун"

Розділ 15. Морл

Попри атмосферу свята, що панувала у голденському замку, молодий король не міг знайти собі місця. Його вже дуже давно не цікави розваги. Із дзеркала на нього дивився хворобливо блідий хлопець зі згаслим поглядом. Важка залізна корона трохи з’їхала набік.

Від дня коронації він не міг спокійно спати, щоб не прокидати серед ночі. Йому здавалося, що біля ліжка хтось стоїть, пильно стежачи за кожним його рухом. Помахом вій… Іноді йому снилася жінка з синіми мертвими очима. Між її скуйовдженого волосся виднілися гострі вуха.

«Велика праматір… Якщо ти мене колись чула… - зітхнув хлопець, відвівши чорні пасма за вухо. – Ненавидиш мене? Ненавидиш… Але це ти кинула свій народ. Тих, кого клялася захищати»

Провівши пальцем по округлому краю вуха, хлопець ще важче зітхнув.

«Знаю, колись ти була милосердною. Може нарешті прийдеш та закінчиш мої страждання?» - Морл ненавидів цю жінку більше ніж кого небудь. Він багато чого не знав про неї, але йому було достатньо того, що йому розповідала мати.

Востаннє бал у замку влаштовували десять років тому. Рука Морла потягнулася до стрічки, щоб зв'язати волосся, але зупинилася у повітрі. Подивившись на себе в дзеркало, молодий король насупив брови. Бал був радше необхідністю, ніж його бажанням.

Натягнувши на губи посмішку, Морл ще раз сковзнув поглядом по відображенню. Навряд хтось помітить, що його щось хвилює. Усім буде байдуже.

Взявши з маленького столика маску, хлопець начепив її на обличчя. Головне, за що він завдячував батьку, це вміння ховати емоції. Той терпіти не міг коли син ниє.

Хлопець продовжував дивитися на відображення до того моменту, як на заміну відчаю на обличчі з’явилася маска спокою.

Зітхнувши, молодий король пішов до бальної зали. Він вже й так затримався. Бал-маскарад повинен був ось-ось початися.

* * *

Танцювати Морл не збирався. Та й не вмів. Зайнявши своє місце на троні, молодий король став вітати гостей.

- Здрастуйте, Ваша Величність! Чудовий бал!

- А де ж найпрекрасніша принцеса Леліла?

- Ми вам вдячні! Для нас радість отримати від вас запрошення!

Подібних фраз Морл за вечір чув вдосталь. Відсутність Леліли помітили відразу. Треба ж комусь бути на фронті. Вона з військом просувалася на південь, углиб імперії Каталі. Морл сподівався отримати кругленьку суму з цього балу, щоб було чим платити воїнам.

Джуліана, на відміну від нього, танцювала десь у глибині залу.

Слабкі сонячні промені остаточно сховалися за небосхилом, і небо з яскравих помаранчевих тонів змінилося на чорне. Тисячі зірок миттєво спалахнули на чорному оксамиті неба.

За гучною музикою ніхто не почув, як до замку під'їхала карета, запряжена білими кіньми. З неї вийшла дівчина в довгій синій сукні з вишитим на ній золотим сонцем.

Дівчина піднялася головними сходами. Знявши плащ, вона озирнулась, а потім запустила руку в складки сукні та витягла звідти маску. Поправивши рукою волосся і золоту корону, незнайомка попрямувала туди, звідки лунала музика.

Коли великі двері бальної зали відчинилися, один танець встиг змінитися іншим.   

Морл дивився в інший бік від входу. Він не чекав ще гостей. Але в якусь мить він вловив на собі чийсь пильний погляд. Повернувши голову, король побачив дівчину в золотій короні та легкій синій сукні, що не закривала плечей. Не зібране в зачіску волосся спадало хвилями по спині. Вона вибивалася із загальної маси гостей.

Якась сила потягнула його до неї. Морлом оволоділа цікавість. Він навіть забув, що не танцює. Гості перед ним розступилися, загомонівши. Коли молодий король побачив дівчину, вона все ще стояла посеред зали.

Морл не бачив її обличчя, але одне його зачепило: колір сукні. Синє тло і золоте сонце мав прапор Роену, до того моменту поки там не з'явився ще й місяць - символ вампірів.

- Вітаю! Чи можу я вас запросити на танець? - трохи схилив голову молодий король.

Незнайомка зробила крок до нього, усміхнувшись. Морл спробував роздивитися її обличчя, але заважала маска.

- Хто ви? Я раніше вас тут не бачив! - поцікавився Морл, коли вони в такт музики закружляли у танці.

- Арел. - на губах дівчини з'явилася легка усмішка.

- Звідки ви?

- Далеко звідси! - ухильно відповіла вона, пройшовши в нього під рукою.

Морл не став засипати її запитаннями. Востаннє він танцював дуже давно. Тому боявся наступити їй на ноги.

Але вже через два танці таємнича принцеса зібралася йти.

- Але куди ви так рано? Адже бал ще не закінчився!  - затримав її за руку Морл.

- Тут задушно! - зітхнула Арел.

Облизавши губи, Морл запропонував їй вийти, прогулятися. Дівчина усміхнувшись, кивнула, та підтримуючи сукню, пішла за ним. Морл зняв свою маску, щойно вони вийшли з бального залу.

Коли вони опинилися біля сходів, балюстрада яких була схожа на гілки винограду, дівчина й хлопець, зупинилася. Бальна зала залишилася позаду. Сюди ще долинала музика.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍