Читати книгу - "За лаштунками в музеї"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Примітка (v) — Дощ
1958 рік: Тед поставив мамину валізу на підлогу в її номері й на мить завмер, возячи пальцем по полиці над каміном і мугикаючи собі під ніс. Нелл із нетерпінням чекала, коли Тед піде: тоді вона нарешті зніме корсет і панчохи й ляже.
— Піду розпакую речі, мамо. До зустрічі внизу за підвечірком?
Тед і далі м’явся на порозі, і Нелл розгублено зиркнула на нього. Чого він хоче? Наймолодшому синові Нелл скоро тридцять, а вона й досі бачила в ньому лише маленького хлопчика.
Раніше Тед був її улюбленцем, але тепер він її непокоїв. Від їхніх розмов лишалося таке враження, ніби він чогось від неї хоче, а вона поняття не має, чого. Вона замахала руками, щоб його прогнати.
— Гаразд, до зустрічі за чаєм, Теде.
Тед щойно полишив торговий флот після дванадцяти років служби, і цей тиждень у готелі в Кендалі мав помогти йому освоїтися на суші. Нелл не хотілося з ним їхати. Останнім часом їй не хотілося полишати дім, хоча не те щоб вона раніше часто кудись роз’їжджала.
Тед зачинив двері так тихо, як до кімнати тяжко хворої, і Нелл знічев’я подумала, скільки ще їй терпіти до смерті. Раніше смерть її лякала, але останнім часом Нелл дедалі частіше ловила себе на думці, що кінець стане полегшею.
У спальні було тепло, хоча вікно було прочинене й завіси злегка хилиталися на вітерці. У кімнаті було тверде вузьке ліжко, туалетний столик, шафа, тумбочка при ліжку і годинник на чавунній полиці над каміном. Якщо вірити годиннику, була без десяти четверта, тільки Нелл не була певна, чи він показує правильний час.
— А я вже бувала в Озерному краї, — несподівано сказала Нелл, коли вони в’їхали в Кендал, і Тед рвучко натиснув на педаль гальм. Він-бо думав, що мати у своїх мандрах ніколи не забрідала далі йоркського п’ятничного базару.
— Правда? Коли?
— На медовий місяць.
— На медовий місяць?
Доки Тед намагався примиритися з думкою, що колись його мати дозволяла собі витребеньки штибу медового місяця, Нелл розмірковувала, яке ж це чудернацьке поняття — «медовий місяць»: було в ньому щось солодке й ніжне, від нього відгонило бузковим варенням, трояндовою водою і валентинкою-витинанкою від Персі Сіврайта. У валентинці він розгонистим круглим почерком поліцейського написав «Я твій навіки». Смішно, але це щира правда, бо кому ж іще він зараз треба?
1919 рік: Нелл зрозуміла, що, мабуть, заснула, бо раптом перенеслася з номера в Кендалі, який зі стількома клопотами забронював їй Тед, у ліжко похмурого готелю над озером, куди повіз її на медовий місяць Френк. Ніч, як і всі попередні, була спекотна й душна. Нелл цілий день здавалося, що погода фізично тисне їй на череп.
— Сьогодні буде гроза, Неллі, — пообіцяв Френк, щоб розрадити.
Проте яка тут розрада, коли він брилою навалюється на неї й тисне гірше, ніж погода? І так буде щоночі, усе їхнє подружнє життя? Невже не буде рятунку від його цупкої бавовняної піжами, колючих вусиків та іншої частини тіла, від якої вона соромливо відвертається?
У кімнаті щось задзижчало — Нелл не одразу зрозуміла, що звук лунає насправді, а не лише у неї в голові. Вона потрусила Френка, щоб розбудити — хай сам розбирається. Він уже похропував у неї під боком. Вона не розуміла, як йому вдається так швидко засинати. Лілліан була така сама — крутнувшись, як маленька тваринка, що вмощується зручніше, вона поринала у солодкий дитячий сон, а Нелл лежала біля неї, втупившись у стелю, і розуміла, що сну не буде ще кілька годин. Вона зітхнула з полегшею, коли після смерті Альберта Лілліан виселилася з їхньої кімнати. Нічого не пояснивши й не попрощавшись, вона спакувала речі й перенесла їх до його кімнати і більше про це не згадувала. Тільки під час сніданку наступного ранку сказала:
— Ой, Неллі, так шкода, що ми його постіль перестелили, коли він поїхав на війну.
Рейчел пожбурила в Лілліан ложечку і сказала, щоб та не молола дурниць, але Нелл розуміла сестру: якби ж то вони могли ще хоч раз торкнутися чогось, чого торкався брат, внюхати його запах, як пошукові пси...
Вона ущипнула Френка за руку, але він тільки відмахнувся, ніби це вона була набридливою комахою, а не мошва, що вищала, як пилка, біля вікна. Нелл намацала на тумбочці біля ліжка сірники і спробувала запалити свічку, аби з’ясувати, що то літає.
Побачивши комаху, вона налякано зойкнула і стукнула Френка, бо просто до їхнього подружнього ложа метнулася величезна оса, жирний чорно-жовтий мутант, що гудів, як цепелін. Френк розліпив очі не одразу, але коли очуняв, то лайнувся:
— Сто чортів, та це ж шершень!
Нелл підняла з підлоги капець і замахала над головою. Шершень шугнув геть і облетів гасову лампу, що висіла в центрі кімнати.
— Убий, убий! — запищала Нелл.
Френк і собі обережно вислизнув із ліжка і намацав капець. Він підповз до шершня і спробував пристукнути. Шершень пішов в атаку, а Френк зігнувся, сіпнувся і вчепився собі в шевелюру. Тут Нелл здивувала їх обох, гучно розсміявшись.
— Це, блін, не смішно, Нелл! — зло сказав він, не зводячи погляду з шершня, який метався перед вікном.
Нелл лягла на ліжко й укрилася ковдрою з головою. Френк правий, це геть не смішно. Цей розмазня, який витанцьовує кімнатою, справді шершня злякався. Хто б міг подумати, що можна пройти Велику війну й лишитися боягузом? Персі вмить би із шершнем розібрався, рішуче, як пристало поліцейському. А Альберт... Альберт спробував би його випустити. Вона легко могла уявити широку братову усмішку. Якось він упіймав великого джмеля, склавши долоні чашечкою, і повернувся до неї із погідною усмішкою:
— Я великого звіра піймав, Неллі, хочеш глянути? — а тоді розвів долоні і відпустив комаху.
Вона навіть крізь ковдру чула, як Френк бурчить.
— Він що, не бачить, що вікно відкрите?
Вона на нього не зважала. Цікаво, а як вчинив би Джек? Мабуть,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «За лаштунками в музеї», після закриття браузера.