Читати книгу - "Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді"

вирішили, що так буде краще, — пролунав гучний голос Сета Панде. Він стояв біля дверей, оглядаючи всіх присутніх. Відтак узяв стілець з останнього ряду й поніс його до першого. Ідучи, він мимохідь поплескав Террі Фуллера по плечу і продовжив: — Я сказав, що поміркую над цим і повідомлю тобі про своє рішення. Як бачите, я вирішив бути тут, серед люблячих побратимів і шановних колег.

Рак змусив цього чоловіка заввишки шість футів і три дюйми зігнутися, однак він і досі мав імпозантний вигляд: сяюче сиве волосся, смаглява шкіра, тонкий гачкоподібний ніс, шляхетне підборіддя. Він походив із королівського роду, а в ранньому дитинстві мешкав при дворі в Кіпочі, провінції північно-західної Індії. Коли ж його батька призначили послом Індії в ООН, Сет переїхав до США і продовжив навчання в Ексетері та Гарварді.

«От лайно, — подумки вилаявся Маршал. — Краще не втручайся, на арену виходять леви!» Він щосили намагався ввібрати голову в плечі.

Обличчя Джона Велдона побуряковіло, але голос був незмінно спокійний.

— Сете, мені шкода, що твоє рішення саме таке, і я переконаний, що невдовзі ти про нього пошкодуєш. Я просто хотів захистити тебе від тебе самого. Адже слухати, як присутні детально обговорюють твою професійну й непрофесійну поведінку, — це неабияке приниження.

— Мені нема чого приховувати. Я завжди пишався своєю професійною діяльністю, — мовив Сет. Він поглянув на присутніх і вів далі: — І якщо тобі, Джоне, потрібні докази, то раджу роззирнутися. У цій кімнаті можна побачити півдюжини моїх колишніх підопічних і трьох спеціалістів, із якими я працюю зараз, кожен із них є творчою й цілісною особистістю, і це робить честь його чи її (з цими словами він низько вклонився Карен Джай, одній зі своїх практиканток) професії, а отже, свідчить і про ефективність моєї роботи.

Маршал здригнувся. Схоже, що Сет має намір усе ускладнити. О Боже! Сет, який саме оглядав усіх присутніх, одразу впіймав його погляд. Маршал відвернувся — і виявилося, що він зробив це тільки для того, аби зустрітися поглядом з Велдоном. Він заплющив очі, щосили стиснув сідниці та ще більше зіщулився. Тим часом Сет не вгавав:

— А знаєш що для мене справді принизливо, Джоне? До речі, в цьому й полягає різниця між нами. Принизливими є несправедливі звинувачення, коли тебе обмовляють, а ти не докладаєш жодних зусиль, щоб себе захистити. Тому пропоную перейти до справи. Озвучте ці звинувачення. Хто мене звинувачує? Я хочу почути їх по черзі.

— У листі, який ви всі отримали, включно з тобою, Сете, комітет із питань освіти наводить повний перелік порушень, — зауважив Джон Велдон. — Зараз я їх озвучу. Почнімо з бартеру: проведення психоаналітичних сеансів в обмін на послуги особистого характеру.

— Я маю право знати, кому належить кожне конкретне звинувачення, — наполегливо мовив Сет.

Маршал знову здригнувся. «Мій час настав», — подумав він. Саме Маршал привернув увагу Велдона до бартерної «політики» Сета. Вибору не було: він підвівся й заговорив з усією впевненістю і прямотою, на які був здатен:

— Я беру на себе відповідальність за звинувачення в бартері, — мовив він. — Кілька місяців тому до мене звернувся новий пацієнт, фінансовий консультант, і під час обговорення умов нашої співпраці він запропонував обмін послугами. Погодинна оплата в нас була однакова, тож він сказав: «Чому б нам не обмінюватися послугами замість передавати з рук у руки кошти, що підлягають оподаткуванню?» Звісно, я відмовився і пояснив, чому такий варіант завдасть терапії шкоди, причому на різних рівнях. Тоді він звинуватив мене в обмеженості й відсутності гнучкості та назвав імена двох людей (один із них був його колегою, а інший молодим архітектором), які уклали «бартерну угоду» з Сетом Панде, колишнім ректором Інституту психоаналізу.

— Я дам вичерпну відповідь стосовно цього звинувачення у свій час, Маршале. Та зараз не можу не поцікавитися: чому мій колега, друг, ба більше — колишній підопічний — не поговорив про це зі мною, не звернувся з цим запитанням особисто до мене?

— А де написано, що психоаналітик, який отримав якісну підготовку, має до кінця своїх днів ставитися до свого колишнього терапевта, як до батька? — запитав Маршал. — Адже саме від вас я дізнався про те, що головна мета терапії — допомогти пацієнтові попрацювати над перенесенням, відділитися від батьків, стати незалежною і цілісною особистістю.

На обличчі Сета засяяла широка усмішка — так усміхається батько, якому син уперше поставив мат під час шахової партії.

— Браво, Маршале! І туше. Ви добре засвоїли мої уроки, і я пишаюся вашим виступом. Однак хочу поцікавитися: невже, попри п’ять років ретельного очищення, психоаналітичного протирання й полірування, нам не вдалося позбутися всіх софістичних плям?

— Софістичних? — Маршал уперто кидався на амбразуру. У коледжі він був футбольним півзахисником, і його міцні та сильні ноги залишали суперників, що були вдвічі за нього більші, далеко позаду. Розпочавши боротьбу, він не мав звички відступати. — Я не бачу тут жодної софістики. Невже заради «батька-­психоаналітика» я маю відступитися від своїх переконань (до речі, я певен, що їх поділяють усі присутні) щодо того, що в роботі психоаналітика бартерні умови є неприпустимими? Абсолютно неприпустимими. Це незаконно й аморально; до того ж такий варіант суворо забороняє і податкове законодавство нашої країни. Це неправильно і коли йдеться про методи лікування, адже такий підхід негативно впливає на перенесення і контрперенесення. І ця неприпустимість значно ускладнюється, коли психоаналітик отримує послуги особистого характеру: скажімо, фінансові консультації, адже за таких умов пацієнт має знати найінтимніші подробиці його фінансового життя. Або ж, якщо взяти до уваги пацієнта-архітектора, йдеться насамперед про розробку нового дизайну будинку, і за таких умов пацієнт дізнається про домашні звички лікаря, а також про те, що йому найбільше до вподоби. Ви приховуєте власні помилки за димовою завісою звинувачень у мій бік.

Виголосивши свою промову, Маршал сів на місце; він був задоволений собою і намагався не дивитися на присутніх. До того ж у цьому не було потреби. Він майже чув, як усі довкола в захваті затамували подих. Він знав, що проявив себе як чоловік, на думку якого слід зважати. А ще надто добре знав Сета, тож міг передбачити, що трапиться далі. Коли на Сета хтось нападав, він завжди атакував у відповідь, що виключно погіршувало його позиції. Тож не варто було зосереджуватися на деструктивній природі його поведінки — Сет власноруч зажене себе у глухий кут.

— Годі, — мовив Джон Велдон, стукнувши молоточком. — Проблема надто важлива, щоб перетворювати її на безладну сварку з переходом на особистості. Пропоную не відволікатися від порядку денного: зосередьмося на систематичному огляді звинувачень та детальному обговоренні кожного з них.

— Бартер — не що інше, як огидний термін, інсинуація з приводу того, що акт психоаналітичної любові до ближнього є чимось іншим, чимось обурливим, — втрутився Сет, не зважаючи на слова Велдона.

— Як ви можете захищати бартерні стосунки? — поцікавилася Олівія Сміт, психоаналітик похилого віку, яка зазвичай претендувала на визнання, акцентуючи на своєму аристократичному психоаналітичному походженні. Сорок п’ять років тому її аналізувала Фріда Фромм-Рейхманн, яку, у свою чергу, піддавав психоаналізу сам Фройд. Ба більше — протягом певного часу вона підтримувала дружні стосунки та листувалася з Анною Фройд, а також була знайома з кількома онуками Фройда. — Це ж очевидно: незаплямовані рамки є невід’ємною складовою процесу психоаналізу, особливо коли йдеться про оплату.