Читати книгу - "Пісня Соломона"

попрохала бабусю доглянути онуку й подалася до Пенсильванії. Люди відраджували її від цієї подорожі, бо наближалася зима, але Пілат не послухалася їх.

За місяць вона повернулася з мішком. Нікому не казала, що в ньому. Долучила його до підручника географії, камінців і двох шпульок ниток.

Коли дитині минуло два роки, Пілат охопив неспокій. Той підручник поставив на ній печать принуки волочитися країною, ступати на всі ці рожеві, жовті, блакитні й зелені штати. Вона покинула острів і пустилася в мандри на двадцять з гаком років, аж поки Реба народила дитя. Ні одна місцина не зрівнялася з островом. Там у неї був один-єдиний тривалий любовний зв’язок. Пілат шукала іншого чоловіка, та ні один ніколи не дорівняв до цього остров’янина.

З часом вона перестала перейматися своїм животом і вже не крилася з ним. Дійшла висновку: хоч мужчини грають безруких, безногих, горбатих, сліпих, п’яних жінок, грають немовлят, монашок і монахів, хлопчиків, овець, собак, кіз, грають всяку всячину й навіть один одного, навіть підхожі до цього діла рослини, та все одно ці ґвалтівники бояться грати її — жінку без пупа. Хололи, уздрівши черево на подобу спини, втрачали всю чоловічу міць, немічніли, кам’яніли, коли Пілат було оголювалася й ішла просто на них, навмисне виставляючи напоказ живіт — гладесенький як коліно.

— Що ти за одна? Русалка чи хто?! — скрикнув якось один із них, кинувшись по свої шкарпетки.

Її цуралися. Мало того, що безрідна, Пілат ще й порізнилася зі своїм людом. Зазнала сякого-такого щастячка на острові, та все інше було під забороною: рівний шлюб, щира дружба, спільна віра. Чоловіки супилися, жінки шушукалися й ховали дітей позад себе. Навіть мандрівний цирк не взяв би Пілат, бо її химерній рисі бракувало дуже важливого — ґротескности. Та й справді, на що там було дивитися! Номер з її ґанджем, хай навіть рідкісним і страховинним, мав би на арені цілковитий провал. Щоб цікавість породила драму, було треба інтиму, пліток, та й часу теж.

Кінець кінцем Пілат перестала таїти образу. Хоча й дуже мало освічена, та зовсім не тупа, усвідомивши, яке її становище у світі тепер і що так воно вже й буде, жінка відкинула всі засади, яких досі навчилася, й почала з нуля. У першу чергу обстригла волосся, щоб уже ніколи не мати з ним мороки. Тоді спробувала вирішити, як жити далі й що в житті найважливіше. Коли я весела, коли сумна? Яка між цим різниця? Що мені треба знати, щоб виживати? Що на цім світі правдиве? Її думки ходили кривими дорогами, манівцями, деколи виходили на глибини, а деколи на одкровення трирічної дитини. За час цих наполегливих пошуків істини її намагання увінчалося висновком: у смерти немає нічого жахливого (Пілат часто говорила з небіжчиками), отже, не варто її боятися. Маючи таке переконання, співчуваючи, нехай і збоку, знедоленим, Пілат дозріла й — завдяки здобутому чи запозиченому досвіду — сяк-так втримувалася в рамках складного світу, розшарованого на верстви чорношкірих людей. Її одяг прикро вражав, зате на противагу — вона шанувала особисте в кожній людині, а таке ставлення весь темношкірий люд дуже цінував.

Пілат мала звичку дивитися людям просто в очі. У ті часи негри вважали таку поведінку верхом нечемности, прийнятну тільки поміж дітей і з дітьми, та ще хіба з покидьками суспільства. Зате вона ніколи не обмовлялася нечемним словом. У її жилах текла пальмова олія, тож Пілат ніколи не починала розмови, — у справі чи просто так, — не запропонувавши гостеві перекусити чим хата багата. Вона сміялася, але ніколи не усміхалася, і до 1963 року, коли їй було шістдесят вісім літ, не пролила жодної сльози, відколи Серс принесла їй на сніданок вишневе варення.

Свідомо нехтуючи правилами поведінки за столом, засадами гігієни, вона натомість дуже зважала на стосунки між людьми. Оці дванадцять років в окрузі Монтур, де до дівчинки ласкаво ставилися батько та брат і де її обов’язком було доглядати живність на фермі, навчили її хороших манер. Кращих, ніж у тих чоловіків, що обзивали її русалкою, і в тих жінок, що замітали за нею сліди чи чіпляли дзеркальця на її двері.

Пілат була вроджена знахарка. Давала собі раду з посвареними пияками, забіякуватими жінками, подеколи ставала посередницею в замиренні, й воно було тривкіше, ніж зазвичай буває, бо замирював хтось зовсім інший, ніж ці люди. А найважливіше — Пілат слухалася великого наставника — свого батька, який час від часу являвся їй і давав поради. Відколи народилася Реба, він приходив одягнений уже не в тому, в чому був на краю лісу й у печері, коли Пілат з братом покинули дім Серс. Не в комбінезоні, не в тяжких черевиках, як було тоді, коли його застрілили. Тепер навідувався в білій сорочці з блакитним коміром і в коричневій гострокінцевій шапці, босоніж. Носив зв’язані шнурками черевики через плече. Мабуть, тому, що боліли йому ноги. Все потирав пальці на них, коли сидів біля доччиного ліжка чи на ґанку, коли спочивав, спершись на самогонний апарат.

Пілат гнала самогон, робила вино й так заробляла на хліб і до хліба. Той заробіток давав їй дедалі більшу свободу, ніж усякий інший може дати біднячці, яка не хоче торгувати своїм тілом. Ставши дрібною торговкою спиртним у негритянському кварталі міста, вона лише зрідка мала клопіт з полісменами й шерифом, бо не дозволяла нічого такого, що звичайно буває у винярнях. Ніяких жінок, ніяких азартних ігор. Пілат частіше забороняла, ніж дозволяла своїм клієнтам випивати куплене тут, на місці. Виробляла та продавала. Й усе.

Коли Реба підросла та стала жити від оргазму до оргазму й угомонилася тільки на час — щоб народити Агар, Пілат вирішила, що, мабуть, пора змінити спосіб життя. Не через Ребу, яку цілком задовольняло таке життя, а через внучку. Агар була примхлива. Ще дволітньою вона ненавиділа бруд і безлад. У свої три роки вже набралася марнослав’я та гордости. Вона любила гарний одяг. Хоч Пілат і Реба дивувалися з її забаганок, але радо потурали їм. Маніжили дитину, натомість вона, у віддяку за поблажливість, приховувала, як могла, що соромиться їх.

Пілат постановила знайти свого брата, якщо він ще живий, бо маленька Агар потребувала сім’ї, родичів, зовсім іншого життя, ніж могли запропонувати їй бабуся й мама. Судячи з усього, що пам’ятала про Мейкона, Пілат вважала, що він відрізняється від сестри. Мабуть, заможний, солідний, надійний, ближчий до людей і речей, які подобались Агар. До