Читати книгу - "Гра престолів"

Санса не змогла стримати посмішки. Якось псар казав їй, що тварина схожа на господаря. Санса швидко обійняла Леді, а та у відповідь лизнула її в щоку. Санса хихикнула. Почувши це, Арія розвернулася й кинула їй сердитий погляд.

— Мені байдуже, що ти там кажеш, я їду верхи.

На її довгому конячому обличчі застиг упертий вираз, який означав, що вона не поступиться.

— На бога, Аріє, іноді ти поводишся зовсім як дитина,— мовила Санса.— Тоді я поїду сама. Так буде навіть краще. Ми з Леді наїмося лимонного пирога і добре розважимося без тебе.

Вона вже розвернулася йти геть, аж тут Арія гукнула їй навздогін:

— Тобі теж не дозволять узяти з собою Леді.

Санса не встигла нічого відповісти — сестра зникла з очей, погнавшись уздовж річки за Наймірією.

Залишившись на самоті, принижена Санса пішла назад до заїзду, де, вона знала, вже чекає септа Мордейн. Поряд із нею тихо ступала Леді. Санса мало не плакала. Вона просто хотіла, щоб усе було гарно й мило, як у піснях. Чому Арія не може бути чемною, витонченою і доброю, як королівна Мірселла? Таку б сестру Санса любила.

Вона не могла збагнути, як дві рідні сестри, в яких тільки два роки різниці, можуть бути такі несхожі. Було би простіше, якби Арія була байстрючкою, як їхній брат-зведенюк Джон. Вона ж навіть зовні подібна до Джона — довговида, з темно-каштановим волоссям, як в усіх Старків; у ній нічого немає від їхньої леді-матері — ні в обличчі, ні в кольорі волосся та шкіри. А Джонова матір була простолюдинкою, принаймні такі ходять плітки. Одного разу, ще маленькою, Санса навіть запитала матір, чи Арію часом не переплутали. Може, бабай украв її справжню сестру, але мама тільки розсміялася й запевнила, що Арія точно її дочка й рідна Сансина сестра, їхня кров. Санса вирішила, що у матері немає підстав брехати, тож, мабуть, так і є.

Та коли вона опинилася в центрі табору, то миттю забула про свої біди. Навколо карети королеви зібрався натовп. Санса побачила, що двері карети навстіж розчинені, а на дерев’яних східцях стоїть королева, усміхаючись комусь унизу. Долинув її голос:

— Рада робить нам велику честь, шановні лорди.

— Що відбувається? — запитала Санса у знайомого зброєносця.

— Рада вислала з Королівського Причалу вершників, які супроводжуватимуть нас решту шляху,— пояснив той.— Це почесна варта для короля.

Санса, якій кортіло все чимшвидше побачити, пустила Леді вперед — розчистити дорогу. Забачивши деривовка, люди квапливо відскакували. Наблизившись, Санса угледіла двох лицарів, які стояли навколішках перед королевою, вбрані в такі витончені й пишні обладунки, що Санса аж закліпала.

На одному з лицарів був вигадливий панцир з білих емальованих пластинок, що блищали як перший сніг, зі срібними різьбленими накладками й застібками, які мерехтіли на сонці. Коли лицар зняв шолом, Санса побачила, що він уже старий і волосся в нього таке саме біле, як і його обладунки, однак він усе одно здавався міцним і граційним. З плечей йому звисав білосніжний плащ королівської варти.

Його супутнику, вдягненому в темно-зелену кірасу, було років двадцять. Такого вродливого чоловіка Санса в житті своєму не бачила: він був високий, кремезний, з чорним як смола волоссям, яке, спадаючи до плечей, обрамляло гладенько виголене обличчя; веселі зелені очі пасували до його обладунків. Під пахвою він тримав рогатий шолом, і ці грандіозні оленячі роги відливали золотом.

Спершу Санса й не помітила третього незнайомця. Він не стояв навколішках поряд з іншими. Він зупинився збоку, біля коней,— худорлявий непривітний чоловік, який мовчки спостерігав цю сцену. Обличчя в нього було рябе й безбороде, очі глибоко посаджені, а щоки запалі. І хоча він був іще зовсім не старий, над вухами в нього лишилося заледве кілька жмутиків волосся, зате відростив він їх такі довгі, як у жінок. Його панцир складався зі сталево-сірої кольчуги, надітої на дублену шкіру, і був простий і неприкрашений, та й видно, що неновий. З-за правого плеча в чоловіка вистромлювалося засмальцьоване шкіряне руків’я зброї, яку він носив за спиною: то був великий меч, втримати який можна тільки обіруч, а носити при боці — через велику довжину — неможливо.

— Король поїхав на полювання, але я певна, що він, повернувшись, зрадіє, побачивши вас,— зверталася королева до двох лицарів, які стояли перед нею навколішках, але Санса не могла відірвати очей від третього чоловіка. Він наче відчув на собі її погляд і повільно обернув голову. Леді загарчала. Зненацька Сансу Старк переповнив такий жах, якого вона за все життя не відчувала. Відступивши на крок, вона в когось втелющилася.

За плечі її схопили чиїсь дужі руки, й на мить їй здалося, що це батько, та коли вона обернулася, виявила перед очима попечене обличчя Сандора Клігана, який дивився на неї згори вниз, насмішкувато скрививши губи.

— Ти тремтиш, дівчинко,— хрипко мовив він.— Невже я так тебе лякаю?

Він і справді її лякав — ще від того самого дня, коли вона вперше побачила його понівечене вогнем обличчя, однак зараз він не здавався їй навіть наполовину таким страшним, як той, інший чоловік. Та Санса все одно вивернулася з його рук, і Гончак зареготав, а Леді, застережливо загарчавши, стала між ними. Санса опустилася навколішки, щоб пригорнути вовчицю. Навколо них уже зібралися роззяви, вона відчувала на собі їхні очі, і там і тут чулися приглушені голоси й спалахи сміху.

— Вовк! — сказав якийсь чоловік.

— Сьоме пекло, та це ж деривовк! — вигукнув інший.

— І що він робить у таборі? — поцікавився перший.

— У Старків деривовки за мамок,— пояснив Гончак, і Санса зрозуміла, що двоє незнайомих лицарів дивляться на неї й на Леді, тримаючи в руках мечі, й вона водночас злякалась і засоромилася. На очі їй накотилися сльози.

— Джофрі,— почула вона голос королеви,— іди до неї.

І одразу ж поряд з нею виріс королевич.

— Облиште її,— звелів Джофрі. Він стояв над нею, прегарний у синій вовні й чорній шкірі, з золотим волоссям, яке сяяло на сонці, як корона. Він простягнув Сансі руку й поставив її на ноги.— Що сталося, мила леді? Хто вас налякав? Ніхто вас не образить. А ви всі, заховайте мечі. Це ручна вовчиця,— пояснив він і обернувся до Сандора Клігана.— А ти, псе, забирайся, ти лякаєш мою суджену.

Вірний Гончак, уклонившись, тихо зник у натовпі. Санса силкувалася заспокоїтися.