Читати книгу - "На запах м’яса"

суне всередину. Вона ж не помилилася, він тут! Чекає на неї…

Андрій помічає її першим. Махає здалеку. Чемним жестом кличе офіціанта – той підходить до столика одночасно з Майкою.

– Тепер лазанью можна подавати, – говорить Андрій офіціантові. Бере Майку за зап’ясток, всаджує поряд. – Привіт, Рито, – говорить так буденно, ніби лише п’ять хвилин не бачилися.

Майка всміхається збентежено, кладе голівку на Андрієве плече: він чудний, єдиний і жаданий… Як же зрозуміти його…

– Не хочу їсти. Тільки тебе… – шепоче.

– Офіціанте! Лазанью упакуйте. Ми заберемо її із собою! – гукає Андрій офіціантові.

Любов – правда. Як прикрити? Майка тепер гола ходить. Усюди – містом, гуртожитком, на роботу, на кафедру, де після щедрого хабара у дві тисячі гривень їй підшукали необтяжливу наукову роботу, дозволили відвідувати лекції і практичні у вільному порядку, попередивши про необхідність систематично підтримувати зацікавленість наукового керівника.

Усміхається, очі сяють – годі й питати, що з дівкою сталося: літає. Тунель повсякденної метушні прозорим-скляним став: манить перспективами, до яких шлях один – розбити скло. І світло в кінці тунелю замерехтіло. І люди навкруги добрі, може, трохи нещасні. Чи просто дурні, ліниві. От баба-волоцюжка, що Майка за нею з гуртожитського вікна кілька місяців поспіль спостерігає. Ну, що за бидлятина? Нап’ється й спить удень у кущах під парканом, а на ніч із двійком таких же занедбаних чоловіків-п’яничок у підвалі сусіднього з гуртожитком будинку ховається. І якого не працює? Хоча б на шматок хліба собі заробило, пропаще! А Андрій ще вважає, що то злидні людей до скотського рівня опускають. Ну, помиляється ж! Он Майка з мамою… На самі копійки в Генічеську жили, та не спилися, заробляли, як могли. А це ледащо просто працювати не хоче.

Якось перестріла волоцюжку неподалік гуртожитку, не втрималася:

– Ну, якого ви тут вештаєтеся? Онде школа поряд… Діти ходять, а ви тут… тиняєтеся! Тхне від вас за кілометр. Працювати не пробували?

Баба замахнулася важкою палицею агресивно – і вдарила б, Майка ледь встигла відскочити. Розлютилася:

– Хіба ти людина? Падло вонюче!

– Цигарку дай! – вигукнула волоцюжка у відповідь.

– А смоли… Вали звідси! Ще раз побачу – міліцію викличу!

– Закурити дай, дитино… – Волоцюжка раптом усміхнулася беззубим ротом, простягнула до Майки руку. – А цаца… А красунечка! На доню мою схожа. Дай грошиків мамці… На сигаретку.

– Та я б вдавилася, якби в мене така мати була! Кажу – забирайся!

– Куди? Може, до себе візьмеш?

– Краще пса бродячого підберу! Бо ти… Ти не людина! Тварюка огидна!

– Дай гривню, не жлобися! – Волоцюжка знов налилася агресією, пішла на Майку, палицею розмахувала.

Та пропади ти зовсім! Майка бігла до зупинки маршрутки, дратувалася: Андрієві розказати!

Вони тепер говорили… Після лазаньї в італійському ресторані до ранку не розтискали обіймів, Андрій дивився на схудлу за тиждень розлуки на пару кіло сірооку Майку, розправляв пальцями русяве її волосся, напускав на Майчине обличчя.

– Сховай свої безсоромні очі…

– Навіщо?

– Тиждень не відгукувалася…

– Я не знала, що я Рита.

– Не виправдовуйся!

– Чому… я Рита?

– Не знаю. Зазвучало. Андрій-Маргарита… Квітка. Булгаков. Королева Марго. «Фауст». Читала?

– Ні…

– Кохана Фауста. Перша спокуса, запропонована йому Мефістофелем.

– Вони… були щасливі?

– Фауст звабив набожну дівчину. Вона народила позашлюбне дитя, за те її засудили на смерть.

– Жах…

– Годі, Рито. Ми ж не в Середньовіччі… – цілує Майку в очі. – Поспи… До роботи ще є пара годин.

– Прокинуся… А тебе нема.

– Тоді чекай на СМС, – відповідає без іронії.

Так просто – жити, дихати, колупатися з тими сертифікатами, битися над іспанською, тихцем класти в кишеню викладача черговий хабар, не помічати холодного Русьчиного погляду, бо знати – усе те околиці головної події дня: мобільний маякне – СМС… «Сьогодні до Славка. Чекатимеш, Рито?»

Славко – хірург. Дужий чолов’яга під сороковник із сильними руками. У вільний час малює чудернацькі натюрморти в майстерні на Ярославовому Валу, збирає там таких же затятих, як сам, прихильників лівої ідеї і Троцького, полюбляє міцні напої, тверезі розмови й дружину Богданку, що вона ходить у чорному.

– Чому ви увесь час мовчите? – питає Майку, коли вони з Андрієм приїжджають на дружні зібрання, де іноді суперечки про реальні перспективи соціальних змін у планетарному масштабі переростають у непримиренні інтелектуальні битви. – Не маєте думки?

– Хочу зрозуміти спочатку… – відповідає Майка. – …Що є головним. У чому м’ясо.

– Головне те, за що ви ладні померти! – стверджує Славко. – Ви б померли за можливість мати… «мерседес»?… Чи за те, щоби власним тілом перекрити наркотрафік з Афганістану? Чи за те, щоби повесні бурульки не вбивали перехожих?…

Майка тихцем косує на Андрія – хіба вона винна, що всі вигоди й біди світу для неї тьмяніють у порівнянні з тим одним, за кого вона ладна… померти?

Іноді в майстерні Славка з’являється Руслана. Збуджено торочить про мілітаризацію праці й невідворотне насилля над мирним населенням під час громадянської війни. Майка не розуміє, Майці просто страшно, та поряд Андрій – і вона заспокоюється, намагається відволікти войовничу Вирву…

– Як твоя іспанська?

– Знову не ночуватимеш, – відсторонено констатує та.

– Ну… Як вийде…

Усе відбувається спонтанно й непередбачувано, та Майку не бентежить Андрієве світосприйняття: шлюб – фігня, кохання – союз вільних, претензії руйнують почуття, а гроші – то тільки засіб забезпечення відповідного рівня свободи, яку бажано витрачати на творення й пізнання, ніяк не на смертні гріхи… Зустрічалися на світанку до роботи, щоби хоч годину поніжитися в обіймах одне одного, чи надвечір, щоби розкошувати всю ніч. У вихідні Майка залишалася в Андрія на два дні, старанно повторювала завдання з іспанської, він підказував, підправляв вимову, бо знав не тільки англійську…

На початку листопада пили червоне терпке вино на низькій канапі. Андрій поклав Майці на коліна згорток.

– Що це? – усміхнулася.

– Подарунок. Сьогодні – рівно два місяці з часу нашої першої зустрічі у Славка…

Майка знітилася: от дурепа! І не згадала. І подарунка не має ніякого.

Зняла обгортку – книга.

– «Фауст» у перекладі Пастернака, – пояснив Андрій зі значенням.

– Про Маргариту?

– І про неї…

Майка згадала про несправедливо скривджену бідаху Маргариту за два тижні, у середині листопада. Холодно стало – вогкий сніг навалився на Київ, зледеніли шляхи, перехожих на вулицях поменшало.

Майка бігла до офісу, тривожилася: низ живота болить якось дивно. Паморочиться. Заскочила в аптеку, купила «Но-шпу» і тест на вагітність – до сумки вкинула і забула: відпахала в «Гібралтарі», де вже точилися розмови про новорічні сюрпризи і премії, відбарабанила пані Пілар про Мадрид і Сарагосу, помчала на кафедру, де