Читати книгу - "Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі"

з'язали та до станового, а тоді на Сибір..

Пещена дитина

Жили-були чоловік та жінка і мали одну дитину — дочку. Люди заможні, а дитина вдалася красива й потішна, от вони її й пестили.

Вони ласкають, а дитина росте. Виросла — тільки танцювати і вміє. Прийшла пора видавати дочку заміж, а вона нічому не навчена, роботи ніякої не знає. Зрозуміли батьки, що самі винні, і кажуть женихам:

— Посагу у нас вистачає, тільки дочку не примушуйте працювати, тому що вона нічого не вміє робити.

Сунувся один жених, сунувся другий, та на такі умови не погоджуються.

От якось заглянув до їхньої хати старий знайомий і каже:

— А що, чи не будемо сватами? У вас — дочка, у нас — син.

— Можна, — відповідають йому, — тільки умова така: щоб дочку не силувати до роботи, а то вона нічого не вміє.

— А якщо її навчити?

— Добре. Тільки не примушуйте її, а то вона буде на нас ображатися.

Приятель подумав-подумав і каже батькові:

— Гаразд, давай руку, хай Бог помагає!

— Ну, присилай сватів.

Посватались. Багатим було весілля, тиждень гуляли. Одне слово — люди заможні.

Але й веселощам кінець настав. Вранці встав свекор, кожному роботу дав: дочкам, синам, їхнім жінкам.

Тільки наймолодша невістка нудиться: ніхто їй нічого і вона — нікому нічого. Прийшла пора обідати. Всі сходяться, сідають за стіл. Батько питає кожного, хто що зробив. Кожний за себе відповідає, а дочка мовчить. Батько до неї:

— А ти, дочко?

— Я, батьку, нічого не робила, — відповідає.

— Ну, то вже ж ти знаєш порядок, — говорить батько. Вона відійшла від столу, сіла на лаву біля порога.

А молоду невістку ніхто не питає — вона сідає, обідає. Пообідали — знову до роботи. На вечір сходяться, знову батько всіх розпитує. Цього разу уже друга дочка нікого не робила — залишається без вечері. Молода невістка придивляється і прислухається (звичайно, як нова людина в сім'ї), а далі й питає тихенько котрусь ятрівку чи зовицю:

— Як це воно, серце, у вас ведеться — чи буде так завжди?

— Так і буде, — відповідають їй.

— А чому не питають, що я робила?

— Тому що ти, — говорять, — у нас ще гостя.

От минув ще день, може, і другий, вже й мати залишалася без обіду чи там без вечері, — молода невістка дивиться на все це, а далі, вставши рано, запитує матір:

— А мені яка робота, мамо?

— Візьми, дочко, віник, вимети хату і сіни.

Молода невістка все зробила, як було сказано. Зійшлися всі на обід. Батько розпитує кожного, а вона бачить, що її не питають, і сама відгукується:

— А я, тату, хату й сіни вимела.

— Ах, моє дитя кохане! — говорить батько, — я тебе і не питаю. Я знаю, що ти доброго роду, розумних батька з матір'ю, ти часу гаяти не будеш, тому я тебе й не питаю.

Після обіду молода невістка знову питає матір, що робити. Мати посилає води принести. Вона принесла. Перед вечерею батько похвалив, поцілував в голову молоду невістку. Наступного дня ще щось зробила, на третій — ще щось, а далі мало-помалу — вже й обідати зварить, а потім — вже й хліб пече. Сказано, чоловіка любить, а сім'я все голубить її та добрим прикладом вчить праці.

От якось на тижні чи другому мати рідна і говорить батькові:

— Пішов би ти, старий, та навідався до дитини. Я щось захворіла, а тобі й байдуже: віддали дитину в чужий двір — бог знає, як-то вона там звикає.

Старий каже:

— Може, й справді.

Одягнувшись, пішов у друге село до дочки. Зайшов у хату і бачить, що дочка сама обід варить. Звичайно, зраділа йому, привітала, попросила сідати, а сама знову до роботи. Та так тими горшками і кочергами орудує, що батько здивувався. Ось він і питає:

— А що тобі, дочко, чи добре?

— Добре, тату.

— А що, ти уже вмієш варити обід?

— Вмію, тату. Тут так заведено — хто не працює, той і не їсть.

— Ну, дитино моя, у всякого господаря свій порядок, — відповідає батько, — так ти, може, дочко, і голодувала, поки привчилася до роботи?

— Ні, тату, не зразу вчать, а так, потихеньку.

— Ну, добре, дитино.

Свекор бачив, як прийшов сват, але залишився у дворі, почекав: хай трохи з дочкою погомонить.

Батько виглянув у віконце, побачив свата, взяв із лави свитину, яку хлопці забризкали, і почав зчищати бруд. Входить господар, привітався по-братерськи, сіли — гість знову за свитину і все її чистить і струшує. А господар запитує:

— Що це ви, свате, робите? Киньте!

— Ага, свате, що ж мені залишається робити, інакше без обіду залишусь.

— Так, свате, це в мене давній порядок і, слава Богу, мені добре з ним.

— Аякже, свате, у всякого господаря свій порядок, а якщо він добрий, то для чого б я його порушував?

Піп і наймит

Зустрічає один раз дядько наймита Івана та й каже йому:

— Наймися до мене. Я дам тобі добру плату.

А той йому і каже:

— Я до вас наймусь, поки на печі не заведуться кози. Чи за день, чи за місяць, але за це треба платити сто карбованців.

А дядько йому і каже:

— А як не заведуться весь вік, то й служитимеш?

Він йому відповів:

— Служитиму, але дозвольте мені бігати з поля додому, коли мене дрік кусатиме.

Багач дозволив.

От вони рано запрягли воли з дядьком і поїхали в степ. Той Іван і каже дядькові:

— Ой дядечку, мене дрік кусає!

Він каже:

— Скоріш біжи додому!

Той Іван побіг додому і слухає під вікном. А тітка розмовляє з попом:

— А що буде, як Іван застане?

Каже:

— Сховаєш мене в телятник.

От Іван кричить:

— Одчиніть!

Тітка та заховала попа в телятник. Він увійшов у хату та каже:

— Ви сидите дома, а бугай уліз між телята та й поле.

— Оце ж, — каже тітка, — Боже мій. Я ж тільки що з телятника. Там нема ніякого бугая!

— Ану, світіть, — каже, — тітко, свічку.

Засвітила тітка свічку. Іван узяв палицю, і пішов у телятник, і каже:

— Оце наше теля і оце наше теля, а оце не наше. Чого воно сюди заплуталось?

І почав бить попа палицею. Попобив він того попа і пішов на степ. От він прийшов на степ, дядькові не признається.

Той дядько і питає:

— Де ж ти гуляв, Іване?

А він каже:

— Ой дядьку, хіба мені гульня? Я ледве