Читати книгу - "20 000 льє під водою"

не списуйте «Наутилус», пане Аронаксе, його час ще не настав. Ось побачите, він ще познайомить вас із багатьма чудесами океану. Наша подорож тільки почалася, і я дуже не хотів би продовжувати її без вас.

— Але ж, капітане, ми сіли на мілину під час припливу, — промовив я, удаючи, що не зрозумів натяку-нагадування про своє підневільне становище. — Дозволю собі нагадати вам, що сила тихоокеанського припливу незначна, і якщо ви не звільните «Наутилус» від зайвого баласту, то як інакше зможете знятися з мілини?

— Ви маєте рацію, професоре, морські припливи у Тихому океані і справді слабенькі, — відповів капітан Немо. — Але у Торресовій протоці різниця між рівнем припливу і відпливу становить півтора метри. Сьогодні 4 січня. Через п'ять днів місяць буде у повні. Мене дуже здивує, якщо місяць, вірний супутник нашої планети, не підніме рівень води на необхідну для «Наутилуса» висоту. У справі зняття свого судна з мілини я повністю покладаюся на нічне світило і лише на нього!

Сказавши це, капітан Немо разом зі своїм помічником покинув палубу. А я залишився і не міг прогнати гнітючого відчуття, що судно приросло до місця. Я уявляв, як коралові поліпи вмуровують корпус «Наутилуса» у свій міцний цемент.

— Он воно як, пане професоре! — сказав Нед Ленд, підійшовши до мене, щойно капітан Немо пішов з палуби.

— А ось так, друже Неде! Залишається лише чекати припливу 9 січня. Виявляється, нашим рятівником буде місяць!

— Так просто?

— Так просто!

— Невже капітан покірно чекатиме аж п'ять днів? Чому б не задіяти якорі, машини…

— Усе зробить приплив! — простодушно сказав Консель.

Канадець мовчки подивився на Конселя і стенув плечима. У ньому заговорив моряк.

— Пане професоре, — звернувся він до мене, — згадаєте моє слово, ця посудина вже віджила своє і більше ніколи не плаватиме, ні на воді, ні під водою! Тепер «Наутилус» годиться хіба що на брухт. Гадаю, настав час позбутися нав'язаного нам товариства капітана Немо.

— Друже Неде, я не схильний хоронити «Наутилус». Нам залишилось зачекати лише чотири дні, щоб випробувати силу тихоокеанських припливів, — відповів я. — Адже ми нікуди не поспішаємо… А щодо ваших намірів утекти, то вони були б реальними поблизу берегів Англії або Провансу. Погодьтеся, що тут, біля берегів Папуа, вони недоречні! Ми ще могли б про це поговорити у тому випадку, якщо «Наутилус» не зніметься з мілини. Але й за таких обставин втеча була б занадто ризикованим вчинком!

— Тоді, можливо, ми бодай прогуляємося цим островом? — запропонував Нед Ленд. — Адже ми не зрікалися землі, як деякі безумці… Перед нами острів. На острові ростуть дерева, на них — плоди, а під ними — тварини, живе м'ясо, з якого готують котлети і ростбіфи… Ох, як же хочеться відчути смак м'яса!

— А ця пропозиція мого друга Неда здається мені цілком слушною, — озвався Консель. — Я його підтримую, тим паче, що виконати її легко і просто… От тільки якщо нам дозволять… Може, пан професор буде настільки люб'язним, що попрохає свого друга капітана Немо висадити нас на землю. Погуляємо і повернемося. А справді, ну куди ми тут можемо подітися? Інакше ми просто розучимося ходити по твердому ґрунту планети Земля!

Мене вразила багатослівність Конселя, який зазвичай говорив коротко і рідко наполягав на своєму. Мабуть, він дуже стужився за матінкою-землею.

— Я можу попросити, — відповів я, — але навіщо це робити, якщо він усе одно відмовить.

— Може, пан професор все ж ризикне? Проба грошей не коштує, — наполягав на своєму Консель. — Заодно й дізнаємося, наскільки люб'язний наш капітан.

Кажуть, що якщо чогось дуже сильно хотіти, то воно неодмінно станеться. Тільки цим законом всесвіту я пояснюю те, що капітан Немо згодився відпустити своїх полонених на острів. Я був вкрай здивований, що він навіть не вимагав обіцянки повернутися на борт. Хоча, втеча через Нову Гвінею — надзвичайно небезпечна авантюра. Особисто я не радив би Недові Ленду випробовувати свою вдачу. Краще бути полоненим на «Наутилусі», аніж потрапити до рук диких папуасів. Щодо Конселя, то він без мене нікуди не піде, а я про втечу не мріяв, принаймні до завершення навколосвітньої подорожі. Капітан Немо все зважив, перш ніж погодитися дати нам короткочасну свободу.

Зайве говорити, що ані капітан, ані хтось із екіпажу «Наутилуса» до нас не приєднався. Я точно знав, що ніхто нас не супроводжуватиме навіть до берега. Це означало, що доставити нас на сушу мав Нед Ленд! Оскільки до берега було якихось дві милі, ми не сумнівалися, що бувалий моряк зуміє провести тендітний човник між рифовими бар'єрами, які були небезпечними лише для великих суден.

Наступного дня, 5 січня, шлюпку було витягнуто з гнізда і спущено на воду просто з палуби. З цим легко впоралися два матроси «Наутилуса». Весла лежали у шлюпці, ми з Конселем примостилися на лавках і готувалися веслувати. Нед Ленд сів на місце керманича.

О восьмій годині ранку, ми, озброєні рушницями і сокирами, відчалили від борту «Наутилуса». Море було досить спокійним. З берега повівав легенький вітерець. Ми з Конселем енергійно працювали веслами, а Нед, лавіруючи, направляв шлюпку у вузькі проходи, утворені бурунами. Наша шлюпка корилася керму і легко долала риф за рифом.

Волелюбний Нед Ленд не приховував своєї радості. Він відчував себе в'язнем, якому вдалося вирватися на волю. Він і гадки не мав, що доведеться повернутися у тюрму.

— М'ясо! — твердив він. — Скоро ми будемо їсти м'ясо, та ще й яке! Справжню дичину! Щоправда, без хліба! Я не маю нічого проти рибних страв. Але на довічну рибну дієту я не погоджуся нізащо! Гадаю, ви не проти попоїсти свіжого м'яса, підсмаженого на вугіллі!

— Смакота! — вигукнув Консель. — Від самої згадки аж млосно стає!

— Спершу треба дізнатися, чи не водиться у цих лісах крупна дичина, — сказав я. — Інакше непереливки нам буде, коли з'ясується, що місцева дичина розважається полюванням на мисливців!

— Навіть якщо так, пане Аронаксе! — відповів упертий канадець, вишкірюючи зуби, гострі, як лезо сокири. — Я готовий їсти навіть філе тигра, якщо на острові не знайдеться більш миролюбних тварин.

— Друг Нед мене лякає, — пожартував Консель.

— Яка б тварина не стрілась на моєму шляху, безпера чотиринога чи перната двонога, хижак чи беззахисне звірятко, я вітатиму її влучним пострілом!

— Починається! — сказав я. — Нед Ленд налаштований войовниче!

— Не хвилюйтеся, пане Аронаксе, — відповів канадець, — веслуйте якомога швидше! Ще півгодини — і ми на землі, а тоді ви переконаєтеся, що я не лише гарпунер хороший, а й мисливець і кулінар!

О пів на дев'яту шлюпка